Інфо Online
Главная : Гостевая книга : Статьи : Фотогалерея : Поиск                            2311789                          Портал Інфо Online існує — 12 років, 7 міс. та 17 д.
  Слуги Коломойского
[<<<]  Статьи / Історія / Яків Шепель – отаман нескорених селян і козаків Поділля

Яків Шепель – отаман нескорених селян і козаків Поділля

Опубликована: 30.09.2012 Просмотров: 3467 Комментарий: 0 Оценка: (2)

Вінницьке Поділля – наш давній козацький край – подарувало Україні багато славетних героїв, лицарів Української нації, імена яких назавжди закарбовані у літописі незабутніх подвигів нашого народу. Серед таких імен чільне місце посідає Яків Шепель – отаман повстансько-партизанських сил Поділля в період боротьби за Українську державність 1917–1921 рр., полковник армії УНР. Подоляни мусять пам'ятати, що козаки і селяни-повстанці на чолі із Яковом Шепелем як мінімум тричі визволяли місто Вінницю від ворожих окупантів. Саме про нього висловився в квітні 1921 р. Головний отаман військ УНР Симон Петлюра, оцінюючи бойові заслуги подільського отамана: "Якби у мене були під рукою три-чотири таких отамани, як Шепель, то певно, що восени ми б всі були вдома".

Яків Матвійович Шепель (1896–1921 рр.) – уродженець с. Вонячин Подільської губернії (нині с. Городище Літинського району Вінницької області), народився у бідній селянській родині. До речі, одна із сестер Якова – Зінаїда Шепель – в 40-х рр. брала активну участь у націоналістичному підпіллі на території Літинщини і була членом ОУН. Отримав Яків Шепель початкову освіту, згодом навчався у Літинській гімназії, за деякими даними, він закінчив 3 курси юридичного факультету Одеського університету. З початком Першої світової війни Шепель перериває навчання і йде добровольцем на фронт, отримує чин прапорщика, згодом зазнає поранення. За особистий героїзм та відвагу він отримав срібну вазу з вигравійованою подякою від імператриці. Повернувшись із фронту, Яків деякий час учителює на рідній Літинщині. З національним відродженням України у 1917 р. Шепель поринає в громадсько-культурну роботу на користь Батьківщини.

® Інфо OnlineГерої України


У грудні 1918 року Я. Шепель приєднується до куреня "смерті", яким командував отаман Ананій Волинець, і стає ад'ютантом командира Літинської сотні окремого Гайсинського куреня Національної гвардії. Відтоді розпочинається шлях Якова Шепеля як борця з жидівсько-московським окупантом на Поділлі за державність Української нації. В складі куреня він бере участь в ліквідації большевицьких виступів, спрямованих проти української держави. В лютому 1919 р. Шепель служить підстаршиною 61-го Гайсинського полку отамана Волинця.

Зі слів самого Шепеля, його повстанська діяльність розпочалась у травні 1919 року, коли у Літині ЧК заарештувала з метою розстрілу більшу частину української інтелігенції. Щоб врятувати арештованих, Шепель зібрав повстанський загін у складі шести сміливців, і в ніч з 13 на 14 травня 1919 року за допомогою крісів і бомб захопив Літин і розігнав большевиків. Приєднались до акції нові повстанці, що до того часу діяли нерішуче, завдяки цьому спільними силами було відбито контратаку червоного ескадрону. Здобуто великі трофеї: рушниці, кілька тисяч набоїв і багато бомб. Після цього повстанці звільнили з літинської в'язниці політичних арештантів, на яких уже чигала смерть, а кримінальників залишили. Завдяки відчайдушній хоробрості, несподіваності і сіянні паніки серед ворога купка козаків на чолі із Шепелем визволила Літин, і що найголовніше, дана акція вселила впевненість в своїх силах селянам навколишніх сіл і вказала шлях боротьби із окупантом.

Через кілька днів большевики відбивають Літин і посилають на рідне село отамана – Вонячин 7 каральних експедицій "загонів з чужоземців". Усі ворожі наступи були відбиті із значними втратами для ворога, завдяки вмілій обороні села і масовій підтримці антибольшевицького повстання місцевим українським населенням. Після цих подій до загону Шепеля зголосилося близько 3.5 тисячі селян, озброєних переважно косами, вилами і рушницями. Окрім селян Вонячина, в загоні Шепеля було багато селян з Івчі, Трибухів, Літинки та навколишніх хуторів. Першим начальником штабу загону Шепеля став його односелець – Микита Кулик, якого згодом розстріляють чекісти. На чолі повсталих селян і козаків Шепель без спротиву займає містечко Синяву. Як засіб деморалізації противника він використовує поширення панічних чуток серед ворогів. Майже без бою, 20 травня 1919 р. повстанці Шепеля зайняли місто Хмільник. Перед цим Шепель у Хмільнику розповсюдив чутку, що коли його мешканці не виженуть большевиків, то він усіх покарає, що справило величезний вплив і забезпечило успіх. Незабаром повстанці з боєм захоплюють містечко Летичів і переслідують большевиків аж до Деражні.

Пригадуючи наслідки травневих боїв 1919 р. Яків Шепель напише: "Протягом всього мого повстанського шляху, я зустрічав цілковите співчуття і допомогу селян. Займаючи яке-небудь село, я зараз же збирав сходи, на яких виносились постанови про обов'язкову підтримку повстанського руху. Всі, хто одмовлялись вступати в лави повстанців, виганялись селянством…". Оцінюючи повстання весни 1919 р. на Поділлі, червоний начдив Ленґовський зазначав: "Як раз бідняцькі райони Литинського і Летичівського уїздів дали особливо значний підйом бандитизму. Повстання було піднято під григор'ївськими гаслами: прити насильницької комуни, проти євреїв-комісарів, на захист релігії і за "вільні ради" – без комуністів". Варто відзначити, що виступаючи проти більшовицького терору, Шепель водночас забороняв знущатися над тими жидівськими родинами, які не були причетними до співпраці з большевиками, а деяких із них навіть використовував в повстанських цілях. За наказом отамана забезпечувався захист усього мирного населення від кримінальних елементів.

Який же вигляд мав легендарний отаман? "Отаман ще зовсім молода людина, 20 літ не більше, з поголеною головою та з чорним оселедцем, що непокірно в'ється, таким же непокірним, як і характер отамана. Коротко кажучи отаман-партизан до мозку кісток зі всіма його достоїнствами і вадами". Таку характеристику зовнішності Якова Шепеля дав кореспондент української газети "Шлях" 4 вересня 1919 р., під час лікування поранення отамана у одному із шпиталів Вінниці, якраз після боїв за визволення Вінниці 10 серпня 1919 р. А поручник 5-ї бригади УГА, комендант української залоги м. Хмільника Володимир Колодницький у своїх спогадах зазначав, що Шепель "швидше скидався на гарну дівчину, яка обстригла й обголила свою косу, залишивши тільки оселедець, аніж на бойового отамана". Попри свою зовнішність, Яків Шепель завдяки надзвичайній рішучості і відчайдушності мав надзвичайний авторитет серед козацтва і селянства Вінниччини.

Вінничанам слід пам'ятати, що саме повстанці Якова Шепеля, знищили ката української національної інтелігенції Вінниччини, голову Подільського губернського революційного трибуналу та члена губпарткому Євгена Едельштейна та чекіста Гойхера, ледь врятувався від справедливої кари комуніст Тимощук. Саме іменами цих злочинців, на руках яких кров тисяч знищених українців, до сьогодні названі вулиці Вінниці на 20-му році незалежності України.

Після травневих подій антибільшовицьке повстання із Літинського повіту досить швидко перекинулося на Вінницький. Починаючи з травня до серпня 1919 р. включно, загони Шепеля вели запеклі бої за губернський центр – м. Вінницю. Особливо жорстокими були бої 21-23 травня 1919 року. Повстанці захопили один із районів міста – Слов'янку. У бою з повстанцями 23 травня 1919 р. загинув катюга українців Вінниччини, голова Подільського губревтрибуналу Євген Едельштейн. Як згадував про ці події запеклий ворог українства В. Антонов-Овсієнко: "На 19 травня в районі Литина банда до 2000 осіб з двома гарматами наступає до Вінниці… 21 травня банда увірвалася у Вінницю, зайняла арештний дім… Наші втрати великі – вбито багато мобілізованих комуністів, серед них голова трибуналу – Євгеній Едельштейн, контужено Чарова, політкома Бессарабскої бригади". З 20 до 24 червня 1919 р. запеклі бої за Вінницю продовжились. Вони велися в районі вулиці Пироговської, Садків та польського цвинтаря. Атакували місто об'єднані сили отаманів Шепеля, Волинця, Саранчі, Тищенка. Однак большевики, завчасно попереджені полковником Маковським, змогли відбитися за допомогою бронепоїзда. Зазнавши втрат, повстанці були змушені відступити. Загалом війська Шепеля діяли проти большевиків на Літинщині, Хмельниччині, Козятинщині, Калинівщині, у Вінницькому повіті та частині території нинішньої Хмельницької області.

Зі спогадів подільського козака Якова Чекірди (уродженця с. Іванківці Проскурівського повіту), що воював в загонах Шепеля: "Постійний загін Шепеля складався з півсотні кінноти, але коли потрібно було підняти на боротьбу тисячі зо дві – зо три людей, то це робилося в дві-три години, бо кожне село виставляло до двох сотень озброєних людей. Більшість загону становила сільська інтелігенція: вчителі, писарі, семінаристи, діти священиків, дяків та добрих господарів. Всіх об'єднувала люта ненависть до московського окупанта та неймовірна завзятість у бою. Майже кожний козак із його ватаги носив у свойому серці велику тугу – то по замордованому батькові, то по зґвалтованій сестрі чи жінці, а то і по всій замордованій родині, і кожний старався при нагоді залити цю тугу ворожою кров'ю".

Невдовзі, після боїв під Вінницею, повстанці 28 червня і 5 липня 1919 р. поперемінно захоплюють Літин. Вплив і зростання повстанських військ Шепеля набувало усе більшої сили. Так, наприкінці липня 1919 р. в районі с. Трибухи Шепель об'єднує своє військо із загоном отамана Саранчі, в якого було 80 чоловік при 1 кулеметі. 27 липня 1919 р. загін Я. Шепеля отримав назву І-а Подільська дивізія селянських повстанських військ у складі 14 500 багнетів. Дивізія діяла спільно з групою військ Армії УНР Юрка Тютюнника, і спільно з галичанами брала участь у визволенні Жмеринки та Вінниці від більшовиків. Згадує видатний генерал-хорунжий Армії УНР, командир "залізної дивізії" Олександр Удовиченко: "Прибув отаман Шепель з Летичева, і його повстанці приєдналися до 5-ої та 12-ої Повстанських Дивізій, сформованих раніше з метою забезпечити повстанцям провід та підготовку для ведення регулярної війни. Бойовий запал цієї групи був великий, але відчувався брак досвідченого командного складу, налагоджених штабових апаратів, старшин генштабу та артилерії".

Напередодні штурму Жмеринки з Шепелем зустрічався поручник 5-ї (Сокальської) бригади УГА Павло Лах, який залишив цікаві спогади: "З оповідань селян виходило, що цей Шепель якийсь характерник, що з кожної небезпеки потрафить виплисти на верх. Він являвся месником селян за кривди, наношені народові червоними солдатами і "чрезвичайними комісіями". При столі, над картою Жмеринки побачив я отамана. Я вклонився йому, на що цей став і подав мені руку. Я побачив перед собою молоденького козака, нижче середнього зросту, стрункого. На його високе чоло був закинений козацький чуб, а решта голови була низько підстрижена. Лице його було виголене, вусів не носив жодних, так що був подібний до двадцятилітньої дівчини. Село Вонячин – родинне село Шепеля. Мешканці його відзначаються національною свідомістю і великою ненавистю до всього, що нагадувало б червоних комісарів. Дев'ять місяців село ще в злуці з двома іншими, Івчем і Соснами, сміло ставило чоло набігам червоних банд з Винниці і Хмільника. Мені вже здавалось, що я в якімсь свідомім галицькім селі".

Влітку 1919 р. на Вінниччині з'являється новий ворог – московська Добровольча "біла" армія. Та отаман Шепель не церемонився з московськими "казачкамі" генерала Денікіна, зокрема він вибив вишколених і добре озброєних денікінців зі Жмеринки. Отаман розгорнув проти білогвардійців такі широкі дії, що ті змушені були рахуватися із ним. Зокрема білогвардійський "шляхетний" генералітет запропонував Шепелю бойову співпрацю проти більшовиків, на переговори виїхав полковник Перевалов. Однак отаман на компроміс не пішов, незважаючи на обіцянки денікінців озброїти повстанців, і відмовився від будь-яких переговорів.

У вересні 1919 р. Шепель займається мобілізацією населення Літинського повіту до 9-ї Залізничної дивізії Армії УНР, частини якої очолює. 28 вересня 1919 р. відбулась урочиста подія у молодому житті отамана: в рідному селі Вонячин він одружився з донькою начальника Літинської пошти, ученицею 8-го класу Вінницької гімназії Фаїною Кирилівною Вітковською (з 1920 р. вона на еміграції в Польщі, а після загибелі Якова Шепеля, у 1923 р. вона вийшла заміж за естонського офіцера, який служив при американській місії Союзу Християнських молодих людей в Щолково). Паралельно із влаштуванням сімейного щастя Яків продовжує безкомпромісну боротьбу із ворогами України. Наприкінці жовтня 1919 р. він тимчасово об'єднує свій загін із галицькою військовою залогою м. Хмільника в бригаду. Начальна команда УГА призначила командиром бригади В. Колодницького, а Я. Шепель очолив кавалерію "Козацького загону", згодом він деякий час командував бригадою після поранення Колодницького.

Я. Шепель показав себе свідомим українцем і державником, особливо коли отаман О. Волох підняв 1 грудня 1919 р. у Любарі заколот проти української влади. Тоді Я. Шепель засудив цей антидержавний вчинок. На вимогу О. Волоха піддатися під його накази, Шепель вислав йому мішок цукру з листом: "Як тобі гірко там в Любарі, то я посилаю Тобі осолоду". У січні 1920 р. на Вінниччину повертається "червона комуна" і Я. Шепель знову стає до змагу з нещадним ворогом, зводячи бої під Літином, Летичевом, Меджибожом, Хмільником, Вінницею, Старокостянтиновом. Провівши ретельну розвідку, Я. Шепель із своїми козаками вдруге визволяє Вінницю від більшовиків. Про це згадують совєцькі джерела: "Отаман Шепель 23 лютого (1920 р.) захопив Вінницю. Бій був чотири дні. В руки Шепеля дісталося майже все майно, яке большевики взяли у Денікіна". Надовго втримати Вінницю, як і інші міста у своїх руках повстанці не змогли, і відступили під тиском численного ворога в ліси.

Хоробрість і винахідливість Я. Шепеля породжувала різного роду чутки серед селян. Наприклад розповідали, що одного базарного дня у Вінниці, на майдані перед селянами виступила підсліпувата бабуся: "Що ви за українці! Ви дбаєте лише про своє пузо. Скажіть, чого ви сидите? На що чекаєте? Йдіть добрі люди в Трибухівський ліс, де зустріне вас отаман Шепель, він дасть вам добру пораду". Він був "доладний у справах конспірації та агентурної праці". Так, наприкінці зими 1920 р. під виглядом селянина, якого пограбували червоні, давши йому за це квитанцію, він обійшов чи не усі совєтські установи Вінниці, в тому числі й військові, скрізь тикаючи тією квитанцією і прохаючи повернути гроші за забраного воза й сіно. Підкреслюючи свою сміливість, отаман сам неодноразово ходив у розвідку в саме лігво окупантів.

Повстанці Шепеля спробували в чергове вибити більшовиків із Вінниці у квітні 1920 р., однак останні, використавши усі наявні ресурси, після 2-годинного бою витіснили шепелівців з міста. За деякими відомостями влітку 1920 р. Шепель разом з отаманом Ільком Струком у Проскурові приймав Симона Петлюру, а восени того ж року він спільно діяв із повстанським отаманом Струком у Чорнобильському повіті. Восени 1920 р. загін Шепеля під тиском червоних військ відходить на територію, підконтрольну українсько-польським частинам, решта повстанців залишилися в тилу у ворога. Після укладення зрадницького по відношенню до України перемир'я, а згодом і договору між Польщею і Москвою, залишки українських військ були інтерновані на території Польщі. Змагання регулярної Армії УНР було припинено, повстансько-партизанська боротьба українців продовжувалась. Зокрема Я. Шепель з частиною козаків перебував у польському таборі для українських вояків "Ланцут". Деякий час він працює при штабі генерал-хорунжого Юрка Тютюнника, допомагаючи готувати всенародне повстання 1921 р. на Україні.

Влітку 1921 р. за наказом Ю. Тютюнника, Шепель переходить р. Збруч і повертається на рідне Поділля в якості полковника УНР і командира 6-го району 2-ї (Північної) повстанської групи в околиці Літина, аби продовжити збройну боротьбу проти жидівсько-московських окупантів. Від С. Петлюри отаман Я. Шепель мав завдання підготувати повстання в Літинському, Летичівському, Проскурівському, Могилів-Подільському, Кам'янець-Подільському та Вінницькому повітах. Після повернення Шепеля в рідні околиці повсюду почали з'являтися листівки такого змісту: "Цього числа я повернувся з відпустки і приступаю до виконання своїх обов'язків. Всім, хто був відпущений мною на відпочинок, наказую прибути в Трибухівський ліс для реєстрації. Отаман Шепель".

Щоб знищити український визвольний рух, влада "робітників і селян" із Москви не грубувала нічим. Характерними були злочинні методи боротьби із повстанцями та селянами, що їх підтримували. З відозви "особотдєла" 14-ї совєтської армії Семена Аралова: "Враховуючи місцеві умови, а також психологію партизана-бандита… в райони Хмельника і Литина… під виглядом продзагону… було надіслано загін Особвідділу на чолі з тов. Чернобильскім, у результаті, надівши маску, загін перетворився на "повстансько-протисовєцький". (Їм) було випущено відозви з пропозицією з'явитися на з'їзд усім, хто є ворогом Совєцької влади. План виявився вдалим… деякі села надіслали своїх представників. Більшу частину цих бандитів було піймано і розстріляно, майно їхнє конфісковано, а будинки спалено. Ті із сіл, котрі надіслали на з'їзд делегатів, жорстоко покарали…". Таким чином загинув перший керівник штабу загону Шепеля Микита Кулик, піддавшись на чекістську провокацію. Схожі методи боротьби енкаведисти пізніше апробують на Західній Україні в боротьбі з ОУН і УПА, тероризуючи українське населення і маскуючись під українських партизан.

Відомо, що в серпні 1921 р. загін Шепеля нараховував 90 чоловік і базувався у Соломірському лісі Хмільницького району. За певними відомостями від 8 вересня 1921 р. загін Шепеля складався із 120 піших та 60 кінних повстанців при 1 кулеметі "Максим" та 3 ручних кулеметах. Загін розміщувався у лісах в районі Уладівки-Кам'яногірки-Бруслинова-Миколаївки. Помічниками Шепеля у цей час були Антон Бржесінський (мешканець с. Пустовійти), Федір Шмалій ("Залізняк") з с. Літинка, брати Паньковецькі (с. Вонячин), отаман повстанського загону "Орел" (Яків Гальчевський), комендантом штабу був "Хмара" (Семен Харченко). На початку вересня 1921 р. зафіксовано бій шепелівців із загоном 10-го червоного козачого полку в лісі біля с. Дяківці, внаслідок якого було поранено 22 повстанці. 5 вересня повстанці вчинили напад на містечко Янів (с. Іванів Калинівського району) та здійснили напад на продпотяг, що рухався з Хмільника до Вінниці. 10 вересня 1921 р. в районі с. Почапинці Жмеринського району червоними було знайдено відозви Шепеля, які закликали населення припинити здачу продподатку, витрачати радянські гроші і чекати швидкого приходу Петлюри. В ніч на 12 вересня 1921 р. загін Шепеля у 30 вершників при 1 кулеметі вчинив напад на с. Сахни Летичівського району Хмельницької області, де було вбито продагента, а також на Лознянський цукровий завод.

Сприятливий для повстанців час збігав, ворог дедалі частіше робив облави, а сигналу про початок всенародного повстання із з-за кордону не надходило. Для з'ясування обставин Я. Шепель збирається за Збруч, щоб потрапити до штабу Ю. Тютюнника і С. Петлюри, передавши командування загоном сотнику Євгену Добровольському. Однак не судилося отаманові повернутися в рідну сторону до своїх побратимів. Над р. Збручем наприкінці вересня 1921 р. Яків Шепель був підступно убитий своїм помічником – Ф. Паньковецьким, який був агентом ЧК. За деякими даними зрадник навіть відрубав отаману голову, щоб мати доказ своєї відданості злочинній совєцькій владі. Деякий час повстанці Шепеля після загибелі свого отамана продовжували героїчну боротьбу на Поділлі під командою Якова Гальчевського "Орла" до середини 1920-х рр., фактично ставши "залишенцями", і вписавши в українську історію сторінки нескореності і мужності Української нації.

При написанні статті використано історичні дослідження краєзнавця, кандидата історичних наук К. Завальнюка і книгу Р. Коваля "Повернення отаманів Гайдамацького краю. – К.: Видавництво "Діокор", 2001.

Володимир Барцьось
Оценить эту статью:
Добавить комментарий
  Условия "Чистого Листа" для России.

Условия "Чистого Листа" для России.

Русские вы развязали с нами войну окупировали нашу территорию. Вы предагаете нам начать все с "Чистого Листа", мы можем согласиться при выполнении вами наших условий. Ну а теперь внимательно слушайте наши условия, которые вы должны обязательно выполнить, для восстановления нормальных отношений с нами и перейти кобсуждению "Чистого Листа"

  Меню
  РПЦ МП
  Досьє
  Категорії
КПУ
ОПГ
  Корисне
  Вход

Логин:

Пароль:



Регистрация

Забыли пароль?

  Кто на сайте
Администраторы: 0
Пользователи: 0
Гости: 302
Всего: 302

Список пользователей
  Рассылка

Подписаться на рассылку Тестовая тема.
Формат:
Другие рассылки

  Однодумці

  Герої України
Степан Бандера

Євген Коновалець

Роман Шухевич
  З життя державної еліти
  Україна
  Опрос
Україна, член НАТО ?
Ответов: 8811
Комментариев: 2
Результаты
Другие опросы
  Vor

Воровской портал

  Важливе
  Пошук

ВНИМАНИЕ

Опознаем террористов, сепаратистов уродов

  Русский мир
  • Дезинформация

  • Россия
  • ВАША РАША
  • Рейс MH17
  • Сдыхающая Россия
  • Русская гордость
  • "Русский мир"
  • Русские каратели
  • Пытки ГРУ РФ
  • Русские на Донбасе
  • Русские в Сирии
  • Звери Путина
  • 17 сентября 1939
  • Война 1812 гола
  • Финская война
  • Зачистка с. Самашки
  • Трибунал
  • Муравьев в Киеве
  • Операция "Монолит"
  • Русские планы
  • Миф о братстве
  • Покушение на Россию
  • Обыкновенный фашизм
  • РПЦ и Сталин
  • Имя твое — Орда
  • Русские 3-го Рейха
  •   Партия Регионов
    Янукович и К



      Гамбіт президента


    От Шконки до Хонки
    От Хонки до Шконки

      Чорний стоматолог

    Сімейні традиції

      Моя кнопка
    Моя кнопка

     

     

    Інфо Online Приватний інформаціїно-аналітичний портал
    Сайт работает на LinkorCMS Всі права належать Анатолію Ткаченко © 2007 Матеріали сайту є вільними для розповсюдження за умови посилання (для internet-ресурсів - гіперпосилання) на джерело.  
    Веб мастер: toliban@meta.ua
    Страница сгенерирована за 0.17 сек. и 13 запросов к базе данных ( PHP: 42% БД: 58% )