Інфо Online
Главная : Гостевая книга : Статьи : Фотогалерея : Поиск                            2322026                          Портал Інфо Online існує — 12 років, 7 міс. та 17 д.
  Слуги Коломойского
[<<<]  Статьи / Історія / Правда про Георгіївський трактат

Правда про Георгіївський трактат

Опубликована: 05.06.2010 Просмотров: 4305 Комментарий: 3 Оценка: (3)

 

Шановні читачі!


Пропонуємо Вашій увазі результати досліджень інституту історії та археології Академії Наук Грузії, що передала в редакції грузинських ЗМІ колишня співробітниця грузинського видавництва «Ганатлеба» пані Нінелі Сабашвілі. Цей матеріал поширився ще в ті часи, коли Грузія в останній раз урочисто відзначала річницю укладання «Георгіївського трактату» між Російською імперією та Грузією. В перший том збірника творів «Історія грузинського народу» академіка Іване Джавахішвілі увійшли книги: «Взаємовідносини Грузії та Росії у XIV сторіччі» та «Соціальні і політичні рухи в Грузії у XIX сторіччі». Перша з них побачила світ ще у 1919 році, тобто у часи державної незалежності Грузії.

У передмові автор зазначав, що раніше при існуючий у Росії політичній цензурі ті історики, що висвітлювали події тієї епохи (Заза Авалішвілі, Михайле Хелтуплішвілі та інші) не мали змоги відкрито публікувати повну історичну правду. Після відновлення національної незалежності Грузії, - відзначав Іване Джавахішвілі, - кожний грузин, кожний громадянин Грузії зобов’язаний вивчити історію власної країни, особливо починаючи з початку XIV сторіччя. Діючи грузинські політики у нашому минулому можуть знайти багато цікавого та попереджуючого, що варто використовувати у сучасному житті. Академік Іване Джавахішвілі своє дослідження розпочинає з опису політичної ситуації у Грузії в XVIII сторіччі, коли грузинський народ перебував у великій небезпеці і російська імперська дипломатія намагалася переконати царя Вахтанга VI в тому, що імператор Петро I нібито бажає визволити Грузію з пазурів Персії та Оттоманської порти і врятувати християнство у Грузії. Насправді ж у Росії були виключно економічні інтереси на сході, особливо ж у Персії. Петро I прагнув аби російські торговельники встановили контроль над торговельними потоками з Персії та увесь шовк з Персії ввозився до Європи виключно через територію Росії. Для полегшення економічного контролю над Персією Петро I вирішив захопити західне узбережжя Каспійського моря та Південний Кавказ. Для досягнення цієї мети йому знадобилась допомога царя Вахтанга VI та Грузії. «Цар Вахтанг VI та впливові кола Картлі повірили Петру, - писав Іване Джавахішвілі, - вони й гадки не мали що у потужного християнського монарха зовсім інша мета і Грузію лише використовують у великій геополітичній грі. Вахтанг VI був упевнений в тому, що коли він вірить у Петра та сподівається на підтримку російського війська то і Петро I у свою чергу очолить військовий похід проти ворогів Грузії».


Освічений цар Грузії, книголюб і поет Вахтанг VI не вирізнявся політичною прозорливістю. Тому він погодився на цю геополітичну інтригу, зібрав сорок тисяч війська та вирушив у похід проти Персії, але раптово його залишив у небезпеці християнський союзник – імператор Петро, який несподівано відступив на північ та залишив Грузію на одинці проти розлюченого персидського шаха та усього мусульманського світу. Все це спричинило політичну катастрофу царя Вахтанга VI та змусило його полишити Грузію, відмовившись від трону. За часів грузинських царів Теймураза II та Іраклія II тривали дипломатичні стосунки Грузії із Росією, але на жаль і ці очільники Грузії не зробили корисних висновків з гіркого досвіду царя Вахтанга VI. Знову, сподіваючись на підтримку Росії у боротьбі проти Персії та Оттоманської порти, вони продовжували політичні консультації із Російською імперією. Російський уряд щоправда надіслав графа – генерала Тотлебена із військом, цар Іраклій II із надією про допомогу пішов на облогу шахської фортеці у 1770 році, але знову ж такі несподівано Тотлебен його зрадив, залишивши поле бою. І лишень військовий хист Іраклія II та його чоловіча відвага врятували Грузію від повного знищення. Не дивлячись на те, що обіцянки Росії так і залишалися порожніми і Грузія не отримала реальної військової допомоги Іраклій II все ж не припиняв дипломатичних стосунків із Росією. В той же час становище Грузії з дня на день погіршувалось. Зросла агресія з боку сусідніх ісламських держав, в першу чергу Персії і Туреччини, яки були незадоволені стосунками грузинського царя із Росією. Не дивлячись на окремі військові досягнення цар Іраклій II вважав що доля Грузії та його самого і його спадкоємців все ще перебуває у великій небезпеці. Констатуючи неможливість на той час військово-політичного союзу з Європою Іраклій II пристав на пораду німецького мандрівника Райнекса, та для того аби врятуватись від потенційної агресії тепер вже з боку потужної Російської імперії, офіційно попросити протекторату у німецької імператриці на російському троні Катерини II (Софії Аугусто Фрідеріко). Як з’ясував академік Іване Джавахішвілі цей подорожувальник діяв у відповідності із спеціальним таємним дорученням наближеного до російської імператриці князя Потьомкіна. А яки далеко йдучи наміри були в Потьомкіна дізнаємось нижче.

24 червня 1783 року був укладений договір, тобто трактат, між східною Грузією та Російською імперією. Іване Джавахішвілі відзначав: «В цьому договорі визначені правові засади взаємовідносин між Росією та Грузією. У шостому параграфі цього трактату наприклад зазначено:

«Її імператорська величність приймаючи з доброї волі визнання її верховної влади та протекторату над царствами Карталінським та Кахетинським обіцяє власним ім’ям та ім’ям спадкоємців престолу свого:


1. Народи тамтешніх царств вважати такими, що перебувають у міцному союзі та абсолютній згоді з імперією її, а од же ворогів їхніх визнавати за власних ворогів.

 

2. Світлого царя Іраклія Теймуразовича та спадкоємців і нащадків дому його зберігати незмінно на престолах царств Карталінського та Кахетинського».  


Од же російська правителька від власного ім’я та ім’я спадкоємців престолу свого обіцяє, що ніколи царі Картлі та Кахетії не залишаться без їхнього милосердя та протекторату. Права грузинських царів переходять за принципом наслідування. Російська імператриця дає гарантії, що грузинський цар Іраклій II та його нащадки завжди будуть користуватись своїми царськими правами. Грузинські цари займають свій трон за встановленим у Грузії правом наслідування. Відносини між російським імператором та грузинським монархом полягали у тому, що під час вступу на трон нового царя грузинський цар мав негайно сповістити про це російського імператора через свого спеціального посланця та надіславши інвестиційні грамоти та царські відзнаки попросити затвердження. Після цього новий грузинський цар у присутності російського міністра закордонних справ мав скласти присягу на вірність російському імператору та визнати себе його васалом. В той же час умови трактату передбачали повну незалежність грузинського монаршого дому у вирішенні внутрішніх питань Грузії. Грузія самостійно визначалась у питаннях власного законодавства, судоустрою, зборі податків та іншому. Для Грузії головна мета цього договору полягала у тому, що російська держава брала на себе зобов’язання надання необхідної допомоги та захисту грузинських земель від агресивних намірів з боку сусідніх держав. Умови трактату передбачали, що Російська імперія задля здійснення необхідних військових програм повинна була мати у східній Грузії два повних батальйони з чотирма гарматами (окремий артікул 42). Цей параграф торкався лише кордонів східної Грузії. Далі Іване Джавахішвілі відзначає, що Іраклій II підписав цей договір не лише заради збереження у недоторканності кордонів східної Грузії. У грузинського монарха були більш широкі задуми та прагнення, адже він намагався відновити територіальну цілісність та єдність усієї Грузії. Тут також відзначається, що Грузія зобов’язувалась усіляко допомогати та сприяти російській державі, а також виказувати до підданих Російської имперії особливе шанування та повагу. Академік Іване Джавахішвілі аналізує думки інших вчених про трактат та робить висновки, що за загальним визнанням трактат уявляв собою договір про співпрацю та протекторат. Він наводить як приклад документ, який був написаний Катериною II. В цьому документі зазначене що «думкою її величності було укласти дружній договір з грузинськими царями (тобто з Іраклієм II та імеретинським царем Соломоном) так аби вони іменувались не підданими, а повноправними союзниками під протекторатом російського уряду».


Та й дійсно, у договорі ніде не йдеться саме про підданство Грузії. Російська правителька особисто від себе та від ім’я спадкоємців престолу свого обіцяє, що Грузія із Російською імперією перебуває у міцному союзі та рівноправних стосунках. Ворогів Грузії російська імператриця вважає і за власних ворогів. Тому і цар Картлі та Кахетії Іраклій II і цар Імеретії Соломон, інші  володарі Грузії були переконані, що у Грузії з Росією саме протекторат та союз. «Од же, - робить висновок Іване Джавахішвілі, - у 1783 році договір для самих домовлюючихся сторін вважався трактатом «покровительського союзу» і ми не можемо не рахуватись з їх яскраво визначеною, у самому трактаті, волею. В сучасній історіографічній науці існують певні розбіжності щодо тлумачення окремих положень Георгіївського трактату. Російська історична школа намагається представити світовому співтовариству зазначений трактат як документ іншого ґатунку а ніж договір «протекторату та союзу». Проте переконливих доказів на користь власного тлумачення російські історики за загальним визнанням не наводять. Але справа навіть не в тому. У наступних главах академік Іване Джавахішвілі говорить про катастрофічне погіршення політичної ситуації навколо Грузії та у самій Грузії після укладання трактату. Відбувається активізація зовнішніх ворогів Грузії, ігнорування Росією власних же зобов’язань, величезні борги Грузії, спустошення Грузії військами Ага – Магомет – Хана, далі ліквідацію грузинського царства та його повну анексію з боку Російської імперії. Так, Грузія опинилася в ті часи на межи національної катастрофи, але той хто нині привселюдно стверджує що Росія нібито врятувала Грузію від знищення, має знати і про те, що небезпека знищення грузинської нації як такої – саме нації, а не християнської віри, створювалась на протязі низки століть через підступну та зрадницьку політику самої ж Росії. Врешті грузини могли прийняти і іслам та позбавитись таким чином від жорсткої агресії з боку Персії та Туреччини. Але ж, наприклад, вже після укладання Георгіївського трактату у східній Грузії чисельність населення скоротилася з 61 тисячі родин до 35 тисяч. У дванадцятому параграфі трактату сказане, що зміни та доповнення в цей договір можна вносити лише за обопільної згоди двох сторін. Але наступні російські цари Павло I та Олександр I трактат не лише змінили в односторонньому порядку, але й взагалі його скасували. Російський імператор Олександр I Маніфестом від 12 вересня 1801 року скасував царство у Грузії, ліквідував державність Грузії як таку, здійснив її повну анексію проголошуючи при цьому, що цей крок зроблено виходячи нібито із бажання добробуту для Грузії та її народу. Але ж гарні слова не можуть приховати того, що дії російського уряду це жахливе лицемірство, порушення клятв та насильство. Згодом на теренах Грузії були утворені Тифліська і Кутаїська губернії, Сухумський військовий відділок та Батумська область із прямим підпорядкуванням їх російському імператору. У 1811 році було скасовано автокефалію Грузинської Православної Церкви, а створені у Грузії єпархії знову ж таки були перепідпорядковані Московському Патріархату.

Що ж стосується праці «Соціальні та політичні рухи у Грузії» яка увійшла до першого тому, то попри сувору цензуру у Росії вона все ж таки була видана у 1906 році. Проте цензура в часи СРСР виявилася більш прискіпливою тому цю книгу було заборонено у 1954 році. В цій книзі детально описується боротьба грузинського народу проти російського царату та колоніальної політики Російської імперії. Розлого розповідається про повстання у Мтіулеті в 1804 році, Кахетинське повстання 1812 року, Імеретинське повстання 1820 року, загальногрузинське заворушення у 1832 році, низку повстань в Самегрело у 1856 році, Сігнахі в 1878 році, Гурії 1901 – 1902 роках. Тут яскраво показується, що грузинський народ небайдуже зустрів знищення власної держави та Церкви анексованих Росією. Народ та армія рішуче боролися за свої права, агресор у свою чергу за допомогою зброї придушував будь - який вияв невдоволення, а його організаторів відправляв або на шибениці або до Сибіру. Ось саме через це об’єктивне висвітлення всіх цих подій обидві вищезазначені книги були проголошені поза законом. Заборонити ці праці академіка Іване Джавахішвілі міг лишень той, кого лякає історична правда. Той хто замислив приховати від грузинського народу ті тяжкі злочини, що скоїла Росія проти нього. Той хто має на меті реабілітувати насильство, анексію, фальсифікацію історії. Той хто прагне брехню та насильство піднести як братерство і дружбу, а захоплення Грузії оголосити як добровільне її входження до складу російської держави.

Оценить эту статью:
Добавить комментарий
  Условия "Чистого Листа" для России.

Условия "Чистого Листа" для России.

Русские вы развязали с нами войну окупировали нашу территорию. Вы предагаете нам начать все с "Чистого Листа", мы можем согласиться при выполнении вами наших условий. Ну а теперь внимательно слушайте наши условия, которые вы должны обязательно выполнить, для восстановления нормальных отношений с нами и перейти кобсуждению "Чистого Листа"

  Меню
  РПЦ МП
  Досьє
  Категорії
КПУ
ОПГ
  Корисне
  Вход

Логин:

Пароль:



Регистрация

Забыли пароль?

  Кто на сайте
Администраторы: 1
Пользователи: 0
Гости: 305
Всего: 306

Список пользователей
  Рассылка

Подписаться на рассылку Тестовая тема.
Формат:
Другие рассылки

  Однодумці

  Герої України
Степан Бандера

Євген Коновалець

Роман Шухевич
  З життя державної еліти
  Україна
  Опрос
Україна, член НАТО ?
Ответов: 8811
Комментариев: 2
Результаты
Другие опросы
  Vor

Воровской портал

  Важливе
  Пошук

ВНИМАНИЕ

Опознаем террористов, сепаратистов уродов

  Русский мир
  • Дезинформация

  • Россия
  • ВАША РАША
  • Рейс MH17
  • Сдыхающая Россия
  • Русская гордость
  • "Русский мир"
  • Русские каратели
  • Пытки ГРУ РФ
  • Русские на Донбасе
  • Русские в Сирии
  • Звери Путина
  • 17 сентября 1939
  • Война 1812 гола
  • Финская война
  • Зачистка с. Самашки
  • Трибунал
  • Муравьев в Киеве
  • Операция "Монолит"
  • Русские планы
  • Миф о братстве
  • Покушение на Россию
  • Обыкновенный фашизм
  • РПЦ и Сталин
  • Имя твое — Орда
  • Русские 3-го Рейха
  •   Партия Регионов
    Янукович и К



      Гамбіт президента


    От Шконки до Хонки
    От Хонки до Шконки

      Чорний стоматолог

    Сімейні традиції

      Моя кнопка
    Моя кнопка

     

     

    Інфо Online Приватний інформаціїно-аналітичний портал
    Сайт работает на LinkorCMS Всі права належать Анатолію Ткаченко © 2007 Матеріали сайту є вільними для розповсюдження за умови посилання (для internet-ресурсів - гіперпосилання) на джерело.  
    Веб мастер: toliban@meta.ua
    Страница сгенерирована за 0.06 сек. и 13 запросов к базе данных ( PHP: 75% БД: 25% )