США націлилися на Південний Кавказ

В останні дні вересня 2025 року в Сенаті США відбувся захід, який залишився непоміченим для широкої публіки, але пояснює багато з того, що відбувається зараз на Південному Кавказі.

Підкомітет із співробітництва в Європі та регіональної безпеки Комітету Сенату з міжнародних відносин провів слухання під назвою «Майбутня стратегія США у Чорному морі».

Спікером був Фредрік Старр - засновник та почесний науковий співробітник Інституту Центральної Азії та Кавказу при Університеті Джонса Хопкінса. Його виступ фактично представив комплексну стратегію США у регіоні, що охоплюе тільки Чорне море, а й Південний Кавказ.

За словами Старра, Чорне море — це не просто акваторія, а артерія, що пов'язує з глобальною економікою Центральну та Східну Європу, Кавказ та Центральну Азію.

Це єдиний шлях до світового океану для басейну річки Дунай, що робить його так само стратегічно важливим, як Балтійське море. Однак, на відміну від більш інтегрованого та інституційно захищеного Балтійського регіону, чорноморські країни залишаються менш розвиненими та слабо скоординованими.

Головний меседж був ясним: поточна політика США в регіоні недостатня і вимагає значно більшої залученості та ініціативи.

Південний Кавказ у фокусі американської стратегії.

Особливу увагу у виступі Старра було приділено Південному Кавказу. На його думку, свобода дій Грузії, Вірменії та Азербайджану значною мірою визначається їхнім доступом до Чорного моря. Без нього ці держави опиняються в геополітичній ізоляції і піддаються контролю з боку росії або Китаю.

"Якщо США та їхні союзники не забезпечать вільний і безпечний доступ до морських шляхів країн регіону і особливо до республік Центральної Азії, які мають значні запаси енергоресурсів, то це призведе до їхнього повернення під контроль москви або Пекіна", - підкреслив аналітик.

Експерт відзначив позитивні, з погляду Вашингтона, тенденції: Вірменія та Азербайджан демонструють явне прагнення співпраці із Заходом, а Грузія, незважаючи на поточне охолодження відносин із США, може повернутися до стратегічного діалогу після зміни влади у Тбілісі.

За оцінкою Старра, це "виключно питання часу", оскільки підтримка проросійського курсу в Грузії неминуче ослабне.

Старр також запропонував конкретні заходи: переглянути стратегію США у Чорноморському регіоні, включивши до неї Україну, Молдову та всі три республіки Південного Кавказу з урахуванням їхніх спільних інтересів, а також забезпечити військово-морську присутність НАТО в акваторії Чорного моря за принципами ротації.

росія втрачає хватку

Ключовим фактором, що створює вікно можливостей для США, Старр назвав критичне ослаблення росії. «Ми вже можемо розпізнати ознаки негативної трансформації всередині російської федерації, яка рухається до постпутинської доби, – заявив він. — Хоча майбутній устрій цієї нової росії поки що залишається незрозумілим, рух до нього стає очевидним».

І статистика підтверджує ці висновки. На війні з Україною вбито та поранено близько мільйона російських солдатів — це понад 20 повнокровних загальновійськових армій.

Знищено близько 11000 танків. Витрати на війну становлять до 40% бюджету рф. При цьому площа окупованої території України сьогодні менша, ніж три роки тому.

Українські дрони вивели з ладу вже близько третини російських потужностей із переробки нафти. З російського ринку пішли великі іноземні компанії, обсяг втрачених інвестицій сягає $240 млрд. Незрозуміла доля $300 млрд вкладів у західних банках.

Резервний фонд збіднів, швидко зростають податки, починається стагнація, йде сильний витік мізків. росія втратила доступ до критично важливих західних технологій і сьогодні перебуває у серйозній залежності від Китаю. росія втрачає вплив - від Південного Кавказу до Близького Сходу.

Саме це критичне ослаблення традиційного гегемона регіону створило унікальну нагоду для переформатування геополітичної архітектури Південного Кавказу.

Тектонічні зміни

Слухання в Сенаті збіглися з драматичними змінами у регіоні, які ідеально вписуються в озвучену стратегію.

8 серпня 2025 року у Вашингтоні прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та президент Азербайджану Ільхам Алієв підписали декларацію, спрямовану на встановлення миру між двома країнами. Церемонія відбулася за участю президента США Дональда Трампа.

Ключовим пунктом угоди стало відкриття транспортного коридору, який з'єднує основну частину Азербайджану з його ексклавом Нахчіван через територію Вірменії. Коридор був переданий США на 99 років і отримав назву "Маршрут Трампа в ім'я миру та процвітання".

Ця угода вирішує одразу кілька стратегічних завдань США: забезпечує американську присутність у регіоні на довгострокову перспективу, створює транспортну альтернативу російським маршрутам та зміцнює коридор, що пов'язує Азію з Європою в обхід росії.

2 жовтня у Копенгагені відбулася зустріч Алієва та Пашиняна, де вони підтвердили готовність працювати над подальшим зміцненням миру та вітали одноголосно прийняте рішення про закриття Мінського процесу ОБСЄ — механізму, через який росія тривалий час зберігала вплив на врегулювання карабахського конфлікту.

Грузія: останній рубіж

Паралельно з вірмено-азербайджанським зближенням загострилася ситуація в Грузії — єдиній країні Південного Кавказу, яка наразі чинить опір.

6 травня Палата представників США ухвалила закон MEGOBARI, який передбачає санкції проти посадовців «Грузинської мрії». Тбілісі звинуватили у фальсифікації виборів, «криміналізації зв'язків з Америкою», витісненні американських компаній та блокуванні доступу до торгівлі та корисних копалин через коридор.

21 травня держсекретар США Марко Рубіо під час слухань у Конгресі прямо назвав «Грузинську мрію» антиамериканським урядом. На запитання конгресмена Джо Вілсона про те, що робитиме Держдепартамент, Рубіо відповів: «Чи в наших інтересах, щоб антиамериканський уряд керував важливою частиною світу? А якщо ні, ми вживемо відповідних заходів, щоб змусити цей уряд заплатити».

4 жовтня у Тбілісі відбулися багатотисячні протести, які переросли у спробу штурму президентського палацу. Опозиція відкрито заявляла про мету «мирного повалення влади». Протести були жорстко придушені, затримано п'ятьох організаторів, включаючи відомого оперного співака Паату Бурчуладзе.

Протистояння між Вашингтоном та Тбілісі вийшло на новий рівень після звинувачень глави СДБ Грузії Мамукі Мдінарадзе, який заявив про фінансування революційних дій через американське посольство в Таїланді. Реакція США була жорсткою: посол Грузії у Вашингтоні Тамар Таліашвілі була терміново викликана до Держдепартаменту для роз'яснень.

Правляча партія «Грузинська мрія» перемогла на муніципальних виборах, набравши понад 80% голосів за умов бойкоту опозиції. Однак прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе розуміє, що тиск лише посилюватиметься.

Картина складається чітка: поки Вірменія та Азербайджан рухаються у бік Вашингтона, Грузія залишається останньою перешкодою на шляху реалізації американської стратегії у регіоні. І, судячи з риторики американських офіційних осіб, цю перешкоду планується усунути.

Вірменія: між договором та реальністю

Втім, шлях до повноцінної реалізації Вашингтонської декларації виявився не таким гладким. 3 жовтня глава вірменського МЗС Арарат Мірзоян вперше відкрито висловив невдоволення затягуванням процесу з боку Баку: «Текст був остаточно узгоджений раніше, у березні цього року, зараз він парафований, і ми готові підписати цей договір якнайшвидше. Азербайджанська сторона висуває певні попередні умови, ми не поділяємо цей порядок денний».

Азербайджан вимагає зміни Конституції Вірменії, в якій міститься посилання на ухвалу з претензіями на Карабах. Баку вважає це замахом на свою територіальну цілісність. Однак Пашинян наполягає, що у тексті мирної угоди зафіксовано: «Жодна зі сторін не може посилатися на своє внутрішнє законодавство для невиконання мирної угоди».

Ще одним подразником для Вірменії стало використання Алієвим терміну «Зангезурський коридор» для позначення транспортного маршруту через Сюнікську область. «Ми відкриваємо документ, який ми підписали у Вашингтоні, і дивимося, чи є тут такий вираз? Ні!» — обурився Пашинян на сесії ПАРЄ. За його словами, у вірменських реаліях це сприймається як територіальна претензія.

Ці тертя показують, що попри підписану декларацію остаточна нормалізація відносин між Вірменією та Азербайджаном — справа майбутнього. Але сам факт, що обидві країни ведуть переговори під егідою США, а не росії, є геополітичною революцією.

Висновки: стратегія, а не імпровізація

Події останніх місяців на Південному Кавказі при уважному розгляді складаються у чітку картину. Слухання в Сенаті США наприкінці вересня не були випадковим заходом — вони зафіксували стратегічні цілі Вашингтона в регіоні, які вже почали реалізовуватись на практиці.

Критичне ослаблення росії внаслідок війни з Україною створило вікно можливостей, яке США мають намір використати максимально. Підписання вірмено-азербайджанської угоди та передача транспортного коридору під американський контроль, тиск на Грузію, спроби витіснити росію з регіону — це елементи єдиної стратегії.

Застереження Трампа, що плутає Вірменію з Албанією, а Азербайджан з Камбоджею, виглядають комічно і справляють враження імпульсивності та некомпетентності американської політики. Але за цим фасадом ховається ретельно продуманий план переформатування Південного Кавказу, розроблений експертами з провідних аналітичних центрів і схвалений у вищих ешелонах влади.

Як сказав Фредрік Старр у Сенаті: «Саме тому Сенату США необхідно вже зараз розпочати перегляд стратегічного підходу до Чорноморського регіону, враховуючи можливі сценарії еволюції російської зовнішньої політики». Зважаючи на все, цей перегляд уже відбувся, і ми спостерігаємо його реалізацію в реальному часі.

Південний Кавказ входить у нову епоху — епоху, у якій США прагнуть зайняти місце, що звільняється ослабленою росією. І незалежно від того, чи Трамп отримає свою Нобелівську премію, геополітична трансформація регіону вже йде повним ходом.