Азербайджан, уроки історії, сучасні виклики

На початку липня 2026 року в Шуші, символічному серці звільненого Карабаха, відбулася міжнародна конференція «Культурна та етнічна різноманітність: уроки історії, сучасні виклики».

Захід, організований Центром культурної та етнічної різноманітності, зібрав представників різних народів — від черкесів та татар до башкир та активістів з Якутії.

Учасники прямо звернулися до росії з вимогами визнати геноцид черкесів, припинити примусову мобілізацію представників малих народів на війну в Україні та зупинити політику, що веде до асиміляції та демографічного витіснення.

Цю подію не можна розглядати як пересічну культурну ініціативу. Експерти Кавказу, такі як Різван Гусейнов, підкреслюють його глибокий геополітичний підтекст.

Конференція стала демонстрацією того, що Баку готовий відігравати роль регіонального лідера, здатного консолідувати навколо себе сили, які традиційно входили в орбіту російського впливу.

Історична пам'ять як зброя

Гусейнов зазначає, що Північний Кавказ століттями тяжів до Південного. В 1918 після проголошення Азербайджанської Демократичної Республіки, Горська республіка народів Кавказу навіть розглядала можливість приєднання.

Загальний культурний код, тюркська мова як мова міжнаціонального спілкування у регіоні — ці зв'язки збереглися попри радянський період. Сьогодні представники північно-кавказьких народів встановлюють активні контакти з Азербайджаном.

Для Росії це дуже болісна тема. Царська політика, російсько-кавказька війна, царські та радянські депортації та нинішня практика відправлення місцевих жителів на забій в Україну сприймаються в Баку як продовження колоніальної логіки.

Азербайджан, який пережив власний досвід російських провокацій у 1990-ті та 2000-ті, тепер переходить від оборони до активного порядку денного.

Азербайджан як самостійний гравець?

Одним із ключових висновків експертів є зростаюча самостійність Баку. Туреччина, традиційний союзник, уникає гострих кутів із москвою. У свою чергу, Азербайджан промацує варіанти автономних дій.

Ільхам Алієв балансує між центрами сили, використовуючи вікно можливостей, що відкрилося через залучення росії до війни проти України.

Відносини Баку та москви давно перейшли із фази прагматичного партнерства в зону напруженості. Інцидент із збитим азербайджанським літаком, розбіжності по Україні, Середнім Сходом та логістичним коридорам — усе це накопичувалося.

Конференція у Шуші стала публічним маркером: На думку азербайджанських аналітиків, Баку сигналізує, що Азербайджан більше не готовий погоджуватися із беззастережною російською гегемонією на Кавказі. Вони вважають, що москва втрачає статус регіонального лідера у Євразії, а Баку активно заповнює вакуум.

Більш широкий контекст: Туреччина, Великобританія, транскаспійські маршрути

Конференція у Шуші вписується у ширшу стратегію. Експерти пов'язують її з інтересами Британії до тюркського світу як альтернативного центру Євразії, де Азербайджан міг би стати логістичним хабом.

Організація тюркських держав, проекти Середнього коридору (Транскаспійський маршрут) — це послаблює російський контроль над транспортними артеріями.

Після саміту НАТО в Анкарі (або в контексті його очікувань) та можливої ​​трансформації влади в росії відкриваються нові конфігурації. Азербайджан, зважаючи на все, намагається діяти на випередження, готуючись до проактивних кроків.

Транскаспійські маршрути, інтеграція із Заходом та Туреччиною, диверсифікація зв'язків – це довгострокова ставка на постросійський порядок у регіоні.

Ризики та перспективи

Підхід Азербайджану до "небезпечної межі" несе ризики ескалації. москва може відповісти гібридними заходами від інформаційних кампаній до спроб силової дестабілізації.

Однак ослаблена російська економіка (особливо північно-західні напрямки, що втрачають європейський ринок) та військова перевантаженість обмежують можливості кремля.

Для Кавказу загалом це шанс на перезавантаження. Вірменія, яка переживає болісний розворот від росії, Грузія, яка балансує між інтересами, — усі шукають нові точки опори.

У свою чергу, Азербайджан просуває модель автономного постколоніального розвитку: опора на власні сили, прагматичний альянс з Туреччиною та диверсифікація партнерств.

Конференція у Шуші вважатимуться симптом глибинних зрушень. росія втрачає Кавказ не через зовнішній тиск, а через внутрішню політику, яка відштовхує народи регіону.

Експерти прогнозують, що найближчі місяці стануть вирішальними: чи москва знайде спосіб адаптуватися до нових реалій, чи напруженість перейде у гострішу фазу.

Азербайджан, який укріпив суверенітет за підтримки Туреччини після Карабаху, артикулює ідею майбутнього Кавказу без імперського домінування. Проте чи всі публічні акти Баку відображають внутрішню політику.