Іран готується бомбити Європу

Financial Times опублікував матеріал, заснований на заявах двох джерел, близьких до іранського режиму. Згідно з ними, Тегеран пропрацював сценарії розширення конфлікту за межі Близького Сходу у разі нової ескалації з боку США.

Йдеться про можливу поразку американських військових активів у південно-східній Європі, а також про саботаж підводних оптоволоконних кабелів в Ормузькій протоці.

Суть повідомлень джерел FT

Два інсайдери стверджують, що іранські сили оцінювали удари по об'єктах США у країнах південно-східної Європи. Як приклад названо Болгарію: у липні 2026 року Софія схвалила використання авіабази Безмер для американських літаків-заправників.

Також згадується Кіпр, де в березні британська авіабаза вже зазнавала атаки дрону. Одне з джерел прямо заявило: якщо США «зайдуть занадто далеко», Іран захищатиметься «за будь-яку ціну», вийде за межі регіону і завдасть ударів по Європі.

Паралельно розглядається можливість пошкодження підводних оптоволоконних кабелів у Ормузькій протоці — критично важливій інфраструктурі для глобальних комунікацій та економіки.

Ці заяви відображають, за оцінкою FT, рішучість, що росте, в Тегерані. Багато хто в іранському керівництві розглядає поновлення повномасштабних бойових дій як питання часу, а не ймовірності. Відповідь Тегерана, за словами джерел, залежатиме від конкретних дій Вашингтона.

Президент США Дональд Трамп раніше погрожував знищувати іранські мости чи електростанції у відповідь на атаки на судна у протоці. У Тегерані готуються варіанти розширення конфлікту у разі реалізації подібних загроз щодо іранської інфраструктури.

Іран уже демонстрував готовність завдавати ударів на значні відстані: на початку конфлікту (лютий-березень 2026) повідомлялося про спроби поразки цілей у напрямку бази Дієго-Гарсія в Індійському океані, а також про атаку на американську базу в Йорданії, яка спричинила жертви серед американських військовослужбовців.

Військовий та оперативний контекст

Іран має в своєму розпорядженні арсенал балістичних ракет середньої дальності (родина «Шахаб» і більш сучасні системи), здатних досягати південно-східної Європи.

Відстань до Болгарії - близько 1500-2000 км - знаходиться в межах досяжності низки систем за умови запуску з території Ірану або з використанням проміжних платформ. Кіпр ще ближчий.

Проте практична реалізація такого сценарію стикається з серйозними обмеженнями: системою ППО НАТО, розвідкою, можливістю перехоплення та ризиком негайної колективної відповіді Альянсу.

Удар по американських об'єктах на території країни-члена НАТО автоматично активує статтю 5. Це перетворить регіональний конфлікт на потенційно глобальний. Атака на британську базу на Кіпрі (навіть, якщо формально британську, а не американську) вже створювала прецедент залучення європейських гравців.

Саботаж кабелів в Ормузькій протоці — «асиметричніший» і менш витратний варіант: він здатний завдати шкоди світовій економіці та комунікаціям без прямого військового зіткнення з НАТО, хоч і з високим ризиком ескалації на морі.

Геополітичні наслідки

З погляду Тегерана такі загрози виконують кілька функцій одночасно. По-перше, це сигнал заборони: підвищення ціни ескалації для Вашингтона. По-друге, спроба розколоти трансатлантичну єдність.

Європа в поточному конфлікті вже опинилася в ролі багато в чому спостерігача — економічні наслідки (енергетика, судноплавство через Ормуз) б'ють нею сильніше, ніж США. Загрози європейським територіям можуть посилити тиск європейських столиць на Вашингтон на користь деескалації чи компромісу.

По-третє, це внутрішня мобілізація. Після загибелі вищого керівництва та значних втрат в інфраструктурі жорстка риторика допомагає консолідувати еліти та суспільство навколо ідеї «оборони за всяку ціну».

Для США та Європи ризики очевидні. Американські бази та об'єкти в Європі стають потенційними заручниками близькосхідного конфлікту. НАТО вже відреагувало стандартною формулою готовності захищати всіх союзників.

Проте реальна готовність європейських суспільств до втягування у війну з Іраном залишається під сумнівом — особливо на тлі втоми від інших криз та економічних витрат.

Ормузька протока залишається ключовою точкою тиску. Будь-яке серйозне порушення судноплавства або комунікацій негайно позначиться на цінах на енергоносії та глобальних ланцюжках постачання. Іран традиційно використовує цю вразливість як важіль.

Обмеження та обережність в інтерпретації

Важливо наголосити: йдеться про заяви анонімних джерел, близьких до режиму, а не про офіційну доктрину чи підтверджені накази. Такі витоки часто є інструментом інформаційної війни — для залякування, зондування реакції чи внутрішньої консолідації.

Реальна готовність Ірану до відкриття «європейського фронту» визначатиметься не лише військовими можливостями, а й розрахунком витрат: відповідь НАТО, подальша ізоляція, удари по критичній інфраструктурі, що залишилася, і ризики для самого режиму.

Конфлікт 2026 вже продемонстрував, що обидві сторони готові підвищувати ставки. Тимчасові домовленості (включно з меморандумом про взаєморозуміння) неодноразово порушувалися. В умовах взаємної недовіри та жорсткої риторики загрози виходу за межі регіону стають частиною стратегічного торгу.

Висновки

Публікація Financial Times фіксує важливе зрушення в іранському дискурсі: готовність розглядати Європу не лише як економічну та дипломатичну арену, а й як потенційне поле воєнних дій проти американських активів.

Це збільшує системні ризики. Для Європи це сигнал, що нейтральність чи дистанціювання може виявитися недостатнім захистом, якщо конфлікт продовжиться. Для Вашингтона нагадування, що ескалація проти іранської інфраструктури здатна викликати відповідь далеко за межами Перської затоки.

Найближчими тижнями ключовими індикаторами стануть: динаміка в Ормузькій протоці, заяви Трампа, реакція європейських столиць та будь-які підтверджені переміщення іранських ракетних чи безпілотних засобів. Поки що загрози залишаються в інформаційній площині, але в умовах поточної напруженості межа між риторикою та дією може виявитися тонкою.