Cтаття Декстера Філкінса

Газета «Нью-Йоркер» опублікувала велику статтю Декстера Філкінса під назвою «Доларова дипломатія Джареда Кушнера».

Це одна з найважливіших статей про те, ким стала американська дипломатія за часів другої адміністрації Трампа. Центральною фігурою є Джаред Кушнер. Зять Трампа, бізнесмен і людина, якій фактично доручили припинити війни в Україні, Газі, Ірані та скрізь, де президенту США потрібна «угода». Проблема полягає в тому, що сам Кушнер розглядає дипломатію майже так само, як і продаж будинку. «Мирні угоди схожі на угоди з нерухомістю». А ще краще: «Останні кілька років мене критикують усі люди, які намагалися і зазнали невдачі, за те, що я не роблю це так само, як вони. Якби хтось досяг успіху, я б не мав з цим справу».

Іншими словами, основна передумова проста: десятиліття дипломатії, історія конфліктів, військовий баланс, міжнародне право та технічна експертиза — все це другорядне. Вам просто потрібно посадити обидві сторони за стіл переговорів, поторгуватися та «подолати розрив». Саме з таким підходом Кушнер та Стів Віткофф вели переговори з Іраном щодо його ядерної програми в лютому. Газета «Нью-Йоркер» повідомляє, що у них навіть не було технічного радника в кімнаті переговорів, хоча до Віткоффа був призначений спеціаліст з Міністерства енергетики. Білий дім це заперечує.

Колишній чиновник Білого дому, який займався іранською ядерною програмою, описує ситуацію так: «Іранці звертаються до вас з пропозицією. Що це насправді означає? Скільки це насправді коштуватиме їм часу — два місяці чи два роки? Які є обхідні шляхи? Те, що у них немає технічних радників, є просто повною недбалістю». Друг Кушнера висловився ще прямолінійніше: «Він чудовий хлопець, але він зовсім не на свої місця». І це переговори щодо ядерної програми Ірану. Вранці Кушнер і Віткофф обговорювали іранські центрифуги та уран.

Після обіду — вже йшлося про війну Росії проти України. Саме так сьогодні виглядає американська човникова дипломатія. Поки Кушнер веде переговори від імені президента США з урядами Близького Сходу, ці ж самі держави інвестують мільярди доларів у його приватний інвестиційний фонд Affinity Partners. Один колишній американський чиновник з надзвичайною точністю описав нову систему зовнішньої політики: «Вони йдуть на ці зустрічі та ведуть бізнес паралельно зі своєю дипломатією. «Добре, досить про припинення вогню. У нас є цей готель, який ми хочемо побудувати».

Саме таку зовнішню політику зараз має Америка». Для нас найважливіша частина статті стосується України. За словами колишнього високопоставленого чиновника адміністрації Трампа, коли Кушнер і Віткофф вперше почали мати справу з Україною, вони практично не розуміли війни. Більше того: «Обидва вважали, що Володимир Путін був «хорошим хлопцем»,«і що «російська армія непереможна», – а потім йде фраза, яка по суті пояснює весь нещодавній підхід США: «Вони думають, що це угода з нерухомістю. Здається, вони не розуміють, що це війна».

Після переговорів у Флориді Кушнер і Віткофф представили мирний план, згідно з яким Україна мала погодитися майже на всі ключові вимоги Росії: поступитися територією, назавжди відмовитися від НАТО та різко скоротити власні збройні сили. Навіть Марко Рубіо, згідно зі статтею, назвав цей документ «списком бажань Росії». Видання «Нью-Йоркер» посилається на секретний звіт європейської розвідувальної служби, в якому описуються десять потенційних бізнес-проектів між американськими та російськими компаніями.

Сам документ, за даними видання, не датований, а представник Кушнера заперечує, що американські чиновники мали отримати прибуток від цих угод. Серед обговорюваних проектів: відновлення «Північного потоку-2» під американським контролем, повернення ExxonMobil на Сахалін, видобуток нафти в Охотському морі та розморожування російських активів, заблокованих санкціями США.

У документі згадуються Трамп, Віткофф, Кушнер та інші особи з їхнього близького оточення. Європейський чиновник, який передав цей звіт журналісту, прямо заявляє: «Угоди будуть укладені в той момент, коли Трамп укладе мирну угоду». Це не є доказом того, що Кушнер «продав Україну». У статті такого висновку немає.

Але вона дуже добре пояснює, чому взагалі виникло питання про те, де закінчується американська дипломатія та починається приватний бізнес. Після першого терміну Трампа Кушнер заснував Affinity Partners — попри відсутність досвіду управління приватним капіталом у таких масштабах — і запросив 2 мільярди доларів у суверенного фонду добробуту Саудівської Аравії. Саудівський інвестиційний комітет виступив проти цього запиту.

У протоколі, на який цитує The New Yorker, зазначається, що Affinity не змогла «надати жодних кількісно вимірних інвестиційних результатів», діяльність фонду була оцінена як «незадовільна в усіх аспектах», і Саудівській Аравії довелося б взяти на себе основну частину ризику. Але головою саудівського PIF є Мохаммед бін Салман — той самий MBS, з яким Кушнер побудував стосунки, працюючи в Білому домі.

Рішення комітету було просто скасовано, і Кушнеру було надано 2 мільярди доларів в управління. Affinity отримує 1,25% річних за управління цими фондами. Це понад 25 мільйонів доларів щороку, плюс частка прибутку. ОАЕ інвестують ще 200 мільйонів доларів. Катар вносить ще один... 200 мільйонів доларів.

Згідно з розслідуванням Фінансового комітету Сенату США, лише до 2024 року Affinity отримала до 157 мільйонів доларів комісійних від іноземних клієнтів, 87 мільйонів доларів з яких надійшли від уряду Саудівської Аравії. Один колишній чиновник США дуже просто пояснив логіку цих інвестицій: «Еміратці розглядали Джареда як невід'ємну частину, когось, хто пробуде довго. Вони інвестували у ці стосунки». Після цього Кушнер повернувся до американської дипломатії — без зарплати.Білий дім представив це майже як благодійний акт: людина присвячує свій час справі миру у світі. Але державна зарплата тут навіть не головне питання, адже компанія цієї людини отримує десятки мільйонів доларів комісійних від урядів країн, з якими вона одночасно підтримує політичні та дипломатичні відносини. Адвокат з етики Вірджинія Кантер прямо ставить проблему: «Кушнер страждає від конфлікту інтересів.

Він нібито працює на американський народ, але насправді має величезні фінансові стимули для просування інтересів своїх інвесторів». І ця схема повторюється всюди. У Газі Кушнер представляє проект «Схід сонця» — план реконструкції території вартістю 112 мільярдів доларів.

На слайдах показано хмарочоси, швидкісну залізницю та 100-відсоткову зайнятість. Кушнер обіцяє приватному сектору «дивовижні інвестиційні можливості» та говорить про потенційний «катастрофічний успіх». У своїй презентації повоєнна Газа фактично перетворюється на проект розвитку нерухомості. В Албанії інша історія: курорти, пристані для яхт, поля для гольфу та 10 000 готельних номерів та апартаментів. Загальна оціночна вартість становить близько 4 мільярдів доларів. У Саудівській Аравії — інвестиційний фонд. В Україні — «виграш для всіх».

У Росії — потенційні нафтогазові та інвестиційні угоди. Сам Кушнер пояснює свою логіку: «У світі бізнесу ви думаєте про речі в контексті «виграш для всіх»». У Києві він заявив, що після «мирного пакету» Росія та Україна зможуть «зосередитися на реалізації свого величезного потенціалу, і вони зможуть знайти способи отримати вигоду один від одного». Через кілька годин після його від'їзду Путін відновив бомбардування України. На мою думку, у цьому головна цінність статті The New Yorker. Вона не доводить існування жодної грандіозної секретної угоди, де поруч зі словом «Україна» вказана конкретна сума.

Вона розкриває систему, в якій дипломатія, урядова влада, особисті зв'язки, доступ до президента США, державні фонди інших країн та приватні інвестиції об'єдналися під одним дахом. Один з європейських чиновників у статті висловився найточніше: «Приватизація американської зовнішньої політики зайшла досить далеко». І після прочитання всієї статті це, мабуть, найточніший опис того, що відбувається. Американська зовнішня політика дедалі більше починає функціонувати як бізнес-модель.але насправді він має величезні фінансові стимули для просування інтересів своїх інвесторів». І ця схема повторюється всюди. У Газі Кушнер презентує проект «Схід сонця» — план реконструкції території вартістю 112 мільярдів доларів.

На слайдах показано хмарочоси, швидкісну залізницю та 100-відсоткову зайнятість. Кушнер обіцяє приватному сектору «дивовижні інвестиційні можливості» та говорить про потенційний «катастрофічний успіх». У своїй презентації повоєнна Газа фактично перетворюється на проект розвитку нерухомості.

В Албанії все зовсім інакше: курорти, пристані для яхт, поля для гольфу та 10 000 готельних номерів та апартаментів. Загальна оціночна вартість становить близько 4 мільярдів доларів. У Саудівській Аравії — інвестиційний фонд. В Україні — «виграш для всіх». У Росії — потенційні нафтогазові та інвестиційні угоди. Сам Кушнер пояснює свою логіку: «У світі бізнесу ви думаєте про речі в контексті «виграш для всіх»».

У Києві він заявив, що після «мирного пакету» Росія та Україна зможуть «зосередитися на реалізації свого величезного потенціалу та знайти способи отримати вигоду один від одного». Через кілька годин після його від'їзду Путін відновив бомбардування України. На мою думку, саме в цьому полягає головна цінність статті The New Yorker.

Вона не доводить існування жодної великої секретної угоди, де поруч зі словом «Україна» вказана конкретна сума. Вона розкриває систему, в якій дипломатія, урядова влада, особисті зв'язки, доступ до президента США, державні фонди інших країн та приватні інвестиції об'єдналися під одним дахом.

Один з європейських чиновників у статті висловився найточніше: «Приватизація американської зовнішньої політики зайшла досить далеко». І після прочитання всієї статті це, мабуть, найточніший опис того, що відбувається. Американська зовнішня політика все більше починає функціонувати як бізнес-модель.але насправді він має величезні фінансові стимули для просування інтересів своїх інвесторів». І ця схема повторюється всюди.

У Газі Кушнер презентує проект «Схід сонця» — план реконструкції території вартістю 112 мільярдів доларів. На слайдах показано хмарочоси, швидкісну залізницю та 100-відсоткову зайнятість. Кушнер обіцяє приватному сектору «дивовижні інвестиційні можливості» та говорить про потенційний «катастрофічний успіх».

У своїй презентації повоєнна Газа фактично перетворюється на проект розвитку нерухомості. В Албанії все зовсім інакше: курорти, пристані для яхт, поля для гольфу та 10 000 готельних номерів та апартаментів. Загальна оціночна вартість становить близько 4 мільярдів доларів. У Саудівській Аравії — інвестиційний фонд. В Україні — «виграш для всіх». У Росії — потенційні нафтогазові та інвестиційні угоди.

Сам Кушнер пояснює свою логіку: «У світі бізнесу ви думаєте про речі в контексті «виграш для всіх»». У Києві він заявив, що після «мирного пакету» Росія та Україна зможуть «зосередитися на реалізації свого величезного потенціалу та знайти способи отримати вигоду один від одного».

Через кілька годин після його від'їзду Путін відновив бомбардування України. На мою думку, саме в цьому полягає головна цінність статті The New Yorker. Вона не доводить існування жодної великої секретної угоди, де поруч зі словом «Україна» вказана конкретна сума. Вона розкриває систему, в якій дипломатія, урядова влада, особисті зв'язки, доступ до президента США, державні фонди інших країн та приватні інвестиції об'єдналися під одним дахом. Один з європейських чиновників у статті висловився найточніше: «Приватизація американської зовнішньої політики зайшла досить далеко».

І після прочитання всієї статті це, мабуть, найточніший опис того, що відбувається. Американська зовнішня політика все більше починає функціонувати як бізнес-модель.Путін відновив бомбардування України. На мою думку, саме в цьому полягає головна цінність статті The New Yorker.

Вона не доводить існування жодної грандіозної секретної угоди, де поруч зі словом «Україна» вказана конкретна сума. Вона розкриває систему, в якій дипломатія, державна влада, особисті зв'язки, доступ до президента США, державні фонди інших країн та приватні інвестиції об'єдналися під одним дахом. Один із європейських чиновників у статті висловився найточніше: «Приватизація американської зовнішньої політики зайшла досить далеко». І після прочитання всієї статті це, мабуть, найточніший опис того, що відбувається.

Американська зовнішня політика все більше починає функціонувати як бізнес-модель.Путін відновив бомбардування України. На мою думку, саме в цьому полягає головна цінність статті The New Yorker. Вона не доводить існування жодної грандіозної секретної угоди, де поруч зі словом «Україна» вказана конкретна сума. Вона розкриває систему, в якій дипломатія, державна влада, особисті зв'язки, доступ до президента США, державні фонди інших країн та приватні інвестиції об'єдналися під одним дахом.

Один із європейських чиновників у статті висловився найточніше: «Приватизація американської зовнішньої політики зайшла досить далеко». І після прочитання всієї статті це, мабуть, найточніший опис того, що відбувається. Американська зовнішня політика все більше починає функціонувати як бізнес-модель.