Чому шовінізм буває тільки українським?

Ліві, як бик на червоне, кидаються на будь-які прояви т. зв. українського націоналізму, але спокійні до націоналізму російського

От цікаво: чому люди лівих переконань в Україні, як бик на червону шмату, накидаються на будь-які прояви так званого українського націоналізму (часто кваліфікуючи його як націонал-шовінізм) і цілком стримані, коли стикаються з проявами націоналізму російського (тут же, в Україні)? Чому один націоналізм (шовінізм) у них незмінно ліпший за другий. Чому він не помічається або ігнорується?

Я, щиро кажучи, ніколи не бачив (це, звісно, не означає, що їх таки немає - просто не бачив) їхніх обурених викидів на тему імперської свідомості та великодержавного шовінізму, тоді як війна з будь-якими проявами українського націоналізму - на кожному кроці. Що це може означати? Чому національне трактується по-різному? Воно ж би, по суті, мало критикуватися так само гостро і безжально, незалежно від того, українофобія це або русофобія. Ну, або покажіть мені, де ліві теоретики і практики сучасної України накидаються на імперське, російське або малоросійсько-хохляцьке, де вони критикують або підважують відверті неоколоніальні практики, яких у сучасній Україні - точно не менше, ніж українського націоналізму, і я назавжди заберу свої слова назад.

Блог ТВі