Безперечно, що тривалий досвід співпраці з правоохоронцями та незбориме прагнення до кар'єри сприяли тому, що Віктор Медведчук під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці
Від 1978 року Віктор Медведчук працював адвокатом Київської міської колегії адвокатів.
У своїх передвиборчих агітках Медведчук неодноразово пише, що протягом 1978-1989 років він займався „правозахисною діяльністю". Такий термін у необізнаних може викликати асоціацію із правозахисниками Української гельсинської групи та іншими відомими борцями за права людини і незалежність України Л.Лук'яненком, М.Горинем, В.Чорноволом, С.Хмарою, Є.Сверстюком, В.Стусом та іншими. Однак це може здатися лише на перший погляд - до такої діяльності і до таких особистостей Віктор Медведчук не має жодного стосунку, окрім хіба що Юрія Литвина і Василя Стуса
Про особливості свого бізнесу Віктор Медведчук дуже не любить говорити. Він не розповідає, з чого і як починав бізнесувати, які саме фірми створив, чим вони займаються, яку користь приносять суспільству і на чому так раптово розбагатів. Усе приховано комерційними таємницями. Мабуть, Віктор Володимирович керується відомим правилом: „Можна розповідати про все, крім походження перших мільйонів"
За підсумками шоу-акції „Людина року - 99", яка проводиться ось уже кілька років з ініціативи і при найактивнішій участі керівництва об'єднаних соціал-демократів, Віктора Медведчука визнано переможцем у номінації „Політик року". Взагалі від початку цього артистичного дійства Віктор Медведчук і його друг Григорій Суркіс щорічно стають незмінними лауреатами конкурсу, по черзі отримуючи призи як кращі юристи, бізнесмени, меценати, політики року
Парламентська криза в Україні 2000 року була одним з найганебніших в історії українського парламентаризму явищ. Однак Віктор Медведчук назвав її „оксамитовою революцією". Очевидно, таким чином він прагнув підняти і. возвеличити себе, адже відіграв у цих подіях провідну роль
Численні факти брутального топтання Конституції України, законів України, регламенту Верховної Ради України, фальсифікацій законодавчих актів та інших порушень норм права і моралі, які було допущено у ході парламентського оксамитового перевороту січня-лютого 2000 року, привернули пильну увагу ЗМІ та громадськості. Автор цих рядків присвятив даній темі цілу брошуру „Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України". 4 квітня 2000 року її скорочений виклад опублікувала газета „Сільські вісті". Публікації викликали великий резонанс
Під час навчання у Київському державному університеті ім.Т.Шевченка Віктор Медведчук пройшов курс військової підготовки, і йому наказом Міністра оборони СРСР №47 від 4 квітня 1978 року було присвоєне військове звання „лейтенант". 1 жовтня 1982 року В.В.Медведчук отримав військове підвищення і став старшим лейтенантом. У цьому званні він працював адвокатом і завідувачем Шевченківської районної юридичної консультації міста Києва аж до 1995 року
Як правило, в науку люди ідуть за покликанням. Ще в студентські роки засвідчують нахил до науково-дослідницької діяльності, результати якої проявляються у публікаціях, виступах на конференціях і семінарах, участі у конкурсах. Нічого подібного за Віктором Володимировичем Медведчуком ніхто не спостерігав - він у пору молодості був зайнятий цілком іншими проблемами. Але на п'ятому десятку літ В.Медведчук вирішив збагатити науку та й здобути собі наукову ступінь. Голові Спілки адвокатів України, відомому бізнесмену і раднику самого президента якось незручно було ходити без наукових ступенів
У вересні 1990 року було створено Спілку адвокатів України. На голову С пілки пропонували кандидатуру відомого київського адвоката Олександра Нечипоренка, тодішнього народного депутата України від М.Києва, але він від посади відмовився, мотивуючи це великою зайнятістю у парламенті. У зв'язку з його відмовою активність проявили кілька осіб і запропонували кандидатуру Віктора Медведчука. На цей час у середовищі юристів він був нічим не примітною особою: як адвокат не виграв жодного резонансного процесу, як юрист не написав жодної поважної статті, як громадянин не зробив жодного гідного суспільного вчинку
Багатство творить багатство. А щоб його успішно творити, потрібний вплив. І чим більше багатства, тим сильнішим повинен бути вплив: на владу, державу, народ. Дуже важливим інструментом цього впливу, поряд із численними засобами масової дезінформації, є псевдопартії, які не мають жодного стосунку до ідеологій, що їх офіційно задекларовують
Як відомо, з 1996 року Віктор Володимирович Медведчук працював радником президента України Л.Кучми з питань податкової політики. Така відповідальна державна сфера була доручена людині, яка не мала до неї найменшого стосунку, - про це свідчить уся попередня діяльність: громадський помічник міліції по лінії кримінального розшуку, позаштатний працівник міліції, керівник загону добровольців народної дружини, сортувальник, адвокат, В завідувач адвокатською конторою - усі ці посади не стосувалися проблем податків і державних фінансів
Восени 1999 року, якраз у розпал тодішньої кампанії по виборах президента України, в одній із телепередач студії „Епіцентр" Віктор Медведчук чітко дав зрозуміти, що на наступних виборах 2004 року він виставить свою кандидатуру на найвищу посаду в державі. Виглядає, що В.Медведчук якоюсь мірою розвинув стару істину: нова виборча кампанія починається наступного дня після виборів - він це правило випередив на цілий тиждень
Дуже характерним у цьому плані є розлоге інтерв'ю В.Медведчука газеті „Факты" від 28 квітня 2000 року. Це був час, коли об'єднані есдеки нещадно критикували уряд Ющенка-Тимошенко, який, за їх задумом, мав піти у відставку до червня. Одним із головних кандидатів на посаду прем'єра тоді розглядався саме Віктор Медведчук. Тому інтерв'ю мало готувати відповідний ґрунт та сприяти створенню позитивного іміджу В.Медведчука в українському суспільстві
Президент - це не тільки найвища посада в державі. Президент - це, як правило, найвизначніший, наймудріший і найдостойніший її представник. Президент - це символ і гордість країни. На честь президентів встановлюють пам'ятники, створюють музеї і меморіальні комплекси, їх іменами називають міста, площі, вулиці, кораблі. Президент слугує прикладом для інших і зразком для наслідування. Так було і є в усіх демократичних і цивілізованих державах світу
Ти закінчуєш читати книгу, можливо, із дещо змішаними почуттями, внаслідок яких може зародитися думка, що написана вона надто відверто, категорично і жорстко, бо тут немає й сліду найменшого співчуття до В.В.Медведчука. Але скажи, будь ласка, до кого потрібно проявляти співчуття і милосердя: до народу, над яким знущаються вже десять років, чи до тих, хто цинічно це робить?
Перед нами книжка, яка вражає документальною достовірністю фактів. Не розслідуванням глибших невидимих причин і наслідків, а елементарним оприлюдненням документів і фактів, що лежать на поверхні. Просто дивуєшся: усім знайома постать першого віце-спікера парламенту Віктора Володимировича Медведчука, а по суті ми про нього нічого не знаємо
Народився 19.02.1952 р. у місті Броди на Львівщині. Закінчив історичний факультет Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. Служив у військово-морському флоті, працював робітником, вчителем, директором краєзнавчого музею, головою Бродівської районної ради і райдержадміністрації, тепер секретар парламентського Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України
Сегодня хотелось опубликовать воспоминания людей, которые были участниками событий, связанные с летом 1941 года в Западной Украине. А точнее о подвигах НКВД на этой земле. Сразу замечу для особо впечатлительных читателей: детали этих показаний не только малоэстетичны, но и труднопереносимы
Фільм “Лукаве Ludobójstwo” («Лукаве Людобуйство») – історично-документальне розслідування трагічних сторінок історії Волині 1942–43 років минулого століття (у двох частинах
Ежегодно в августе Польша торжественно чествует героев «чуда на Висле», тех польских воинов, кто остановил поход «красных коней» на Варшаву, Берлин и Париж. И ежегодно за пределами надлежащего внимания остается роль военно-политического союзника возобновленной Речи Посполитой в борьбе не на жизнь, а на смерть. Союзником этим была Украинская Народная Республика (УНР)