Євген Коновалець

Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факульт е т), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб" для юриста, а знання рідної історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя для людини, що прагне формувати політичну думку.

Передовсім інтелігент, усвідомивши підневільний стан свого народу, повинен шукати шляхів виходу з того стану. Молодого Коновальця і його побратимів розв'язка цього питання хвилювала. У тогочасної студентської молоді домінуючою була думка про здобуття державної незалежності. Тож недарма такого широкого розголосу набув реферат Дмитра Донцова, виголошений на Другому Всеукраїнському студентському З'їзді в липні 1913 року у Львові: „Сучасне політичне положення нації і наші завдання".

У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, бажаючи віддати свій труд новоутвореній українській державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до організування українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий авторитет, сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного характеру, націоналістичного світогляду, політичної дії воїна-революціонера.

Євген Коновалець знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою й фізичною силою є добре зорганізована, глибоко патріотична й добре вишколена армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром тодішніх збройних сил в Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові Стрільці разом зі своїм командиром зберігали культ соборності. Коли виникла потреба переходу на Захід України, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами, вони залишились в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці – вирішуватиметься доля відновленої Української Держави. “Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ”, – стверджував Коновалець.

Євген Коновалець | Біографія | Цікаві Факти |

Після Поразки Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох громадян України охоплювали відчай і апатія, Є.Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів Національна Ідея. Постала необхідність творення організованої сили, оскільки, „Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба" (Є.Коновалець).

У 1920 році утворено Українську Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Є. Коновалець. Ішлося про збереження й укріплення військового кістяка. Згодом постала необхідність будувати політичну організацію. Нею стала створена на початку 1929 року з ініціативи Є.Коновальця та його однодумців, у результаті ретельної підготовки через консолідацію найкращих політично-патріотичних революційних сил Організація Українських Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було спрямоване проти головних ворогів української державності – московських большевицьких сатрапів і польської окупаційної шовіністичної влади.

Євген Коновалець: від січового стрільця до вождя українських націоналістів // 10 запитань історику

Червона Москва після знищення Симона Петлюри бачила в особі Є.Коновальця свого головного противника. Висланий большевиками терорист Павло Судоплатов підсунув полковникові пекельну машину, від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця за Україну. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри.

„У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців.

Євген Коновалець – Воїн і Провідник

Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця.

Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди.

Інтелектуал, інтелігент, він міг прислужитися народові в багатьох сферах, але вибрав шлях воїна: спочатку – захисника новонародженої української державності, а потім – воїна і провідника української національно-визвольної революції. Бо вважав, що саме на цьому шляху зможе зробити найбільше для нації, яку чекали цілі десятиліття нерівної і кривавої боротьби за своє право бути.

Він витворив якісно новий – політично свідомий, активний і жертовний – тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і державність нації.

Найвище досягнення, найголовніший спадок Полковника і його найбільший дар своєму і наступним поколінням борців за Україну – національний революційний орден: Організація Українських Націоналістів (ОУН).

Організаційний геній Полковника Коновальця багатоаспектний і виявився в багатьох здобутках. Ось тільки деякі з них.

На відміну від інших чільних діячів українських визвольних змагань 1917-1920 років, він – воїн і командир, на якого орієнтувалися тисячі його колишніх підлеглих і побратимів, – першим збагнув революційний дух, націозахисну суть і державотворчий смисл українського націоналізму.

Він першим зрозумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему.

Він творив УВО й ОУН не “під себе”, не як лідерські об’єднання, а саме як ядро ідейно-політичної системи поневоленого, але не скореного народу.

Він творив ОУН передусім як революційну, конструктивну, ідеологічну, національно-державотворчу, а не тільки як визвольно-політичну організацію.

Він геніально розв’язав проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил.

Він задав визначальні критерії-параметри свідомості та діяльності націоналіста: націоналістична ідейність, революційність, державність, соборність, самостійність.

Він створив ОУН як ефективну систему людинотворення і націотворення, здатну до регенерації і саморозвитку навіть за умов безпощадних переслідувань і постійних кадрових жертв.

Він збагнув суть творчості Дмитра Донцова: не навчати націоналізму як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації.

В епоху європейського вождизму він не концентрував влади для себе, а щедро ділився повноваженнями з іншими, тому творив із людей не свої спрощені копії, а свідомих і відданих справі соратників і був потрібен усім.

Він мав багато бойових друзів і був авторитетним для людей зрілих, тому міг опиратися саме на них, але зробив головну настанову на революційну молодь, чим надав максимального динамізму національно-визвольному рухові.

Він створив ОУН як революційну організацію для здійснення національної революції, і без цієї суспільної функції всяка інша політична діяльність шкідлива для ОУН.

Він створив ОУН як ідейно-політичний орден, і тільки такою ця організація була, є і буде необхідною нації.

Він створив Організацію, яка не тільки вибрала концепцію опори на власні сили, але яка випрацювала досконалу методику творення, примноження та ефективного використання цієї сили для вирішення головної і визначальної проблеми народу – створення власної національної держави.

Він шукав підтримки на всіх континентах, у різних країнах і середовищах, але при цьому ніколи не торгував ідеями і програмовими засадами ОУН, суверенітетом чи інтересами України, ніколи не використовував цю підтримку для власного політичного самоутвердження чи вигоди, а завжди і виключно – для забезпечення діяльності Організації та розгортання українського національно-визвольного руху.

У пеклі боротьби нації на всіх фронтах він явив велику мудрість, велич духу і провідницьку передбачливість, зорієнтувавши ОУН не на безперспективну боротьбу ПРОТИ, а на надихаючу боротьбу ЗА – за свободу і державність нації.

Він зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому нема і не може бути заміни чи альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації.

Він започаткував через ОУН якісно нову, не оборонно-ситуативну, а офензивно-креативну (наступально-творчу) політику, яка породила цілу плеяду видатних політичних діячів і зробила мільйони українців активними учасниками політичного життя і реальними творцями історії України.

Він ніколи не ставив перед людьми куцих і ницих “посильних” цілей, а тільки найвищі, національно значимі, тому творив не політичних карликів, а велетів духу – людей високої Ідеї і героїчного Чину в ім’я нації.

Він і досі виступає знаковою фігурою, за ставленням до якої визначаємо своїх і чужих та міру націоналізму як в окремих людях, так і в цілих об’єднаннях.

Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їх розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.

Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу.

Прагнемо успіху – учімося в Полковника Коновальця, діймо як Полковник Коновалець, звіряймо свій життєвий шлях за Полковником Коновальцем. Бо він – символ нашої сили, слави і боротьби.

З ним – переможемо.

І хай допоможе нам Бог!

Слава Україні!               Героям Слава!

Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери
полковник Василь ІВАНИШИН

2003-2006 рр.

Авторское право © Все права защищены.
Страница опубликована: 10.06.2010 - 15:20
Просмотров: 14351
Изменена: 07.07.2023 - 16:28