Від 1978 року Віктор Медведчук працював адвокатом Київської міської колегії адвокатів.
У своїх передвиборчих агітках Медведчук неодноразово пише, що протягом 1978-1989 років він займався „правозахисною діяльністю". Такий термін у необізнаних може викликати асоціацію із правозахисниками Української гельсинської групи та іншими відомими борцями за права людини і незалежність України Л.Лук'яненком, М.Горинем, В.Чорноволом, С.Хмарою, Є.Сверстюком, В.Стусом та іншими. Однак це може здатися лише на перший погляд - до такої діяльності і до таких особистостей Віктор Медведчук не має жодного стосунку, окрім хіба що Юрія Литвина і Василя Стуса
Про особливості свого бізнесу Віктор Медведчук дуже не любить говорити. Він не розповідає, з чого і як починав бізнесувати, які саме фірми створив, чим вони займаються, яку користь приносять суспільству і на чому так раптово розбагатів. Усе приховано комерційними таємницями. Мабуть, Віктор Володимирович керується відомим правилом: „Можна розповідати про все, крім походження перших мільйонів"
За підсумками шоу-акції „Людина року - 99", яка проводиться ось уже кілька років з ініціативи і при найактивнішій участі керівництва об'єднаних соціал-демократів, Віктора Медведчука визнано переможцем у номінації „Політик року". Взагалі від початку цього артистичного дійства Віктор Медведчук і його друг Григорій Суркіс щорічно стають незмінними лауреатами конкурсу, по черзі отримуючи призи як кращі юристи, бізнесмени, меценати, політики року
Парламентська криза в Україні 2000 року була одним з найганебніших в історії українського парламентаризму явищ. Однак Віктор Медведчук назвав її „оксамитовою революцією". Очевидно, таким чином він прагнув підняти і. возвеличити себе, адже відіграв у цих подіях провідну роль
Численні факти брутального топтання Конституції України, законів України, регламенту Верховної Ради України, фальсифікацій законодавчих актів та інших порушень норм права і моралі, які було допущено у ході парламентського оксамитового перевороту січня-лютого 2000 року, привернули пильну увагу ЗМІ та громадськості. Автор цих рядків присвятив даній темі цілу брошуру „Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України". 4 квітня 2000 року її скорочений виклад опублікувала газета „Сільські вісті". Публікації викликали великий резонанс
Під час навчання у Київському державному університеті ім.Т.Шевченка Віктор Медведчук пройшов курс військової підготовки, і йому наказом Міністра оборони СРСР №47 від 4 квітня 1978 року було присвоєне військове звання „лейтенант". 1 жовтня 1982 року В.В.Медведчук отримав військове підвищення і став старшим лейтенантом. У цьому званні він працював адвокатом і завідувачем Шевченківської районної юридичної консультації міста Києва аж до 1995 року
Як правило, в науку люди ідуть за покликанням. Ще в студентські роки засвідчують нахил до науково-дослідницької діяльності, результати якої проявляються у публікаціях, виступах на конференціях і семінарах, участі у конкурсах. Нічого подібного за Віктором Володимировичем Медведчуком ніхто не спостерігав - він у пору молодості був зайнятий цілком іншими проблемами. Але на п'ятому десятку літ В.Медведчук вирішив збагатити науку та й здобути собі наукову ступінь. Голові Спілки адвокатів України, відомому бізнесмену і раднику самого президента якось незручно було ходити без наукових ступенів
У вересні 1990 року було створено Спілку адвокатів України. На голову С пілки пропонували кандидатуру відомого київського адвоката Олександра Нечипоренка, тодішнього народного депутата України від М.Києва, але він від посади відмовився, мотивуючи це великою зайнятістю у парламенті. У зв'язку з його відмовою активність проявили кілька осіб і запропонували кандидатуру Віктора Медведчука. На цей час у середовищі юристів він був нічим не примітною особою: як адвокат не виграв жодного резонансного процесу, як юрист не написав жодної поважної статті, як громадянин не зробив жодного гідного суспільного вчинку
Багатство творить багатство. А щоб його успішно творити, потрібний вплив. І чим більше багатства, тим сильнішим повинен бути вплив: на владу, державу, народ. Дуже важливим інструментом цього впливу, поряд із численними засобами масової дезінформації, є псевдопартії, які не мають жодного стосунку до ідеологій, що їх офіційно задекларовують
Як відомо, з 1996 року Віктор Володимирович Медведчук працював радником президента України Л.Кучми з питань податкової політики. Така відповідальна державна сфера була доручена людині, яка не мала до неї найменшого стосунку, - про це свідчить уся попередня діяльність: громадський помічник міліції по лінії кримінального розшуку, позаштатний працівник міліції, керівник загону добровольців народної дружини, сортувальник, адвокат, В завідувач адвокатською конторою - усі ці посади не стосувалися проблем податків і державних фінансів
Восени 1999 року, якраз у розпал тодішньої кампанії по виборах президента України, в одній із телепередач студії „Епіцентр" Віктор Медведчук чітко дав зрозуміти, що на наступних виборах 2004 року він виставить свою кандидатуру на найвищу посаду в державі. Виглядає, що В.Медведчук якоюсь мірою розвинув стару істину: нова виборча кампанія починається наступного дня після виборів - він це правило випередив на цілий тиждень
Дуже характерним у цьому плані є розлоге інтерв'ю В.Медведчука газеті „Факты" від 28 квітня 2000 року. Це був час, коли об'єднані есдеки нещадно критикували уряд Ющенка-Тимошенко, який, за їх задумом, мав піти у відставку до червня. Одним із головних кандидатів на посаду прем'єра тоді розглядався саме Віктор Медведчук. Тому інтерв'ю мало готувати відповідний ґрунт та сприяти створенню позитивного іміджу В.Медведчука в українському суспільстві
Президент - це не тільки найвища посада в державі. Президент - це, як правило, найвизначніший, наймудріший і найдостойніший її представник. Президент - це символ і гордість країни. На честь президентів встановлюють пам'ятники, створюють музеї і меморіальні комплекси, їх іменами називають міста, площі, вулиці, кораблі. Президент слугує прикладом для інших і зразком для наслідування. Так було і є в усіх демократичних і цивілізованих державах світу
Ти закінчуєш читати книгу, можливо, із дещо змішаними почуттями, внаслідок яких може зародитися думка, що написана вона надто відверто, категорично і жорстко, бо тут немає й сліду найменшого співчуття до В.В.Медведчука. Але скажи, будь ласка, до кого потрібно проявляти співчуття і милосердя: до народу, над яким знущаються вже десять років, чи до тих, хто цинічно це робить?
Перед нами книжка, яка вражає документальною достовірністю фактів. Не розслідуванням глибших невидимих причин і наслідків, а елементарним оприлюдненням документів і фактів, що лежать на поверхні. Просто дивуєшся: усім знайома постать першого віце-спікера парламенту Віктора Володимировича Медведчука, а по суті ми про нього нічого не знаємо
Народився 19.02.1952 р. у місті Броди на Львівщині. Закінчив історичний факультет Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. Служив у військово-морському флоті, працював робітником, вчителем, директором краєзнавчого музею, головою Бродівської районної ради і райдержадміністрації, тепер секретар парламентського Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України
Сегодня хотелось опубликовать воспоминания людей, которые были участниками событий, связанные с летом 1941 года в Западной Украине. А точнее о подвигах НКВД на этой земле. Сразу замечу для особо впечатлительных читателей: детали этих показаний не только малоэстетичны, но и труднопереносимы
Фільм “Лукаве Ludobójstwo” («Лукаве Людобуйство») – історично-документальне розслідування трагічних сторінок історії Волині 1942–43 років минулого століття (у двох частинах
Ежегодно в августе Польша торжественно чествует героев «чуда на Висле», тех польских воинов, кто остановил поход «красных коней» на Варшаву, Берлин и Париж. И ежегодно за пределами надлежащего внимания остается роль военно-политического союзника возобновленной Речи Посполитой в борьбе не на жизнь, а на смерть. Союзником этим была Украинская Народная Республика (УНР)
Выиграли от войны, возможно, только православные священники: они вдруг вошли в моду… А непосредственно на территории, занятой наполеоновской армией, большинство священников присягнули Наполеону. Ровно так же они себя вели во время ордынского ига (молились за хана 300лет)