Юрій Юрійович Городянин-Лісовський (творчий псевдонім Юрій Горліс-Горський) учасник боротьби за незалежність України у XX столітті
14 січня 2012 р. – День народження Юрія Юрійовича Городянина-Лісовського (творчий псевдонім Юрій Горліс-Горський), старшини Армії Української Народної Республіки, учасника боїв по обороні Карпатської України, українського військового та громадського діяча, письменника.
Городянин-Лісовський Юрій Юрійович (14.01.1898 – 27.09.1946)
Юрій Городянин-Лісовський народився в селі Демидівці на Полтавщини. Батько був старшиною царської армії, мати походила з польського шляхетського роду. Учасник Першої світової війни.
В роки Національної революції старшина-кіннотник 2-го Запорозького (збірного) полку Запорозької дивізії Армії УНР, до якої вступив у віці 20 років. На початку лютого 1920 р., під час Першого Зимового походу, коли Запорозька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і змушений був лишитися на лікування в Мотриному монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру.
Підлікувавшись вирішив залишитися серед лісовиків. Під псевдонімом Залізняк його призначили осавулом
1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, став одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки.
Навесні 1921 р. за наказом підпілля Залізняк "видістався з Холодного Яру" і прибув до м. Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником. Ставши зв'язковим Уряду УНР, навесні 1922 р. він вертається в окуповану російськими більшовиками Україну. Проводив підпільну роботу під псевдонімом Горський у м. Києві, а потім на Поділлі. Був заарештований, провів 8 місяців у "тюрподі" Вінницького ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. У 1924 р. знову арешт і 15 років ув'язнення.
У 1932 р. втік з ув'язнення і добрався до м. Рівного, а потім до м. Львова, де він розпочав активну письменницьку діяльність. Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була "Ave dictator!". У 1934 р. вийшла повість "Отаман Хмара", у 1935 р. – книжки "У ворожому таборі" та перша частина роману "Холодний Яр". Трохи згодом було написано й другу частину роману "У ворожому таборі", що називалася "Між живими трупами" (про перебування в психіатричній лікарні). Юрій анонсував її вихід, а уривки з цього твору читав молоді, яка хмарами вилась довкола нього... Але рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Друга частина "Холодного Яру" побачила світ 1937 року.
На світлинах січовики Карпатської України ведуть оборонні бої. 1939 р. Сучасна реконструкці.
У 1939 р. брав участь у боях по обороні Карпатської України, потім учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Пізніше вирушає до Фінляндії, де формує відділ з українців для боротьби за звільнення України від більшовиків.
У 1942 р. прибуває до м. Рівного, а у червні 1942 р. повертається до Холодного Яру, де оселяється в с. Олександрівці і збирає свідчення учасників холодноярської епопеї. У Мельниках батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про подвиг холодноярців, зокрема, їхніх синів. Могилу Головного отамана Холодного Яру огородили, почистили металевий хрест, на якому внизу прикріпили тризуб.
У 1943 р. переїздить до м. Львова, де 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він бере шлюб із Галиною Талащук. Через Австрію разом із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб ("Ді-пі") в м. Новому Ульмі (ФРН). Тут він розгортає активну політичну діяльність, разом з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП). Він загинув 27 вересня 1946 р. в м. Новий Ульм (ФРН) при нез'ясоватих обставинах.
Продовжував жити Юрій Горліс-Горський і в легендах. Політв'язень Кузьма Дасів
розповідав, як в одній з давніх комуністичних брошурок згадувалося, що 1956 р. з території Австрії та ФРН до Угорщини на допомогу, як тоді писали, "угорській контрреволюції" проникали українські "контрреволюціонери" і серед них – Юрій Горліс-Горський, який нібито став радником угорського генерала Кішбарнака... У 1994 р. "Холодний Яр" нарешті було видано в Самостійній Україні, за яку і боролись герої цього документального роману.
9 жовтня 2010 р. в селі Мельники Чигиринського району Черкаської області йому було відкрито пам'ятник Юрію Горлісу-Горському. Пам'ятник має вигляд розгорнутої книжки з вирізьбленим портретом автора. Нижче напис: "Юрій Горліс-Горський (Городянин-Лісовський), старшина Армії УНР, автор роману "Холодний Яр". Ще нижче козацька шабля і гілочка калини. На окремому камені напис: "Холодний Яр живий, він знає, хто свій, а хто ворог". Це одна з цитат роману, який виховав у Галичині десятки й сотні тисяч діяльних романтиків.
1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.
2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.
3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України
з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.
4. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з 22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.
5. Учасники регулярних формувань Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії на теренах України та інших держав з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.
6. Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р. (Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).
"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України від 28.01.2010 N75/2010).
У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.
Імена учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році самостійної української держави – УКРАЇНИ.
Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.