БІЗНЕСОВИЙ ПОЛІТИК
За підсумками шоу-акції „Людина року - 99", яка проводиться ось уже кілька років з ініціативи і при найактивнішій участі керівництва об'єднаних соціал-демократів, Віктора Медведчука визнано переможцем у номінації „Політик року". Взагалі від початку цього артистичного дійства Віктор Медведчук і його друг Григорій Суркіс щорічно стають незмінними лауреатами конкурсу, по черзі отримуючи призи як кращі юристи, бізнесмени, меценати, політики року.
Важко щось писати про політичні звершення політика року, бо про них немає жодної конкретної інформації. Однак сам гучний титул, неодноразово фігуруючи у засобах масової інформації, виконував функцію своєрідного зомбування обивателя, який, за задумом організаторів, повинен звикнути до думки про винятковість обдарувань та успіхів лауреатів.
Першу спробу здобути мандат народного депутата України В.Медведчук здійснив весною 1994 року, коли він балотувався по Артемівському виборчому окрузі №1 міста Києва. Тоді демократичні сили підтримали тут екс-міністра оборони України генерала Костянтина Морозова. У ході виборчої кампанії щодо генерала застосовувались недостойні методи політичної боротьби: його ім'я оббріхували, агітацію за нього брутально рвали і псували, розповсюджували нікчемні чутки. На роль основного суперника Костянтина Морозова несподівано висунувся маловідомий адвокат В.Медведчук. Титул голови Спілки адвокатів України був чи не головним фактором виборчої кампанії Віктора Медведчука. Постать останнього привернула увагу великої кількості виборців.Під час зустрічі у школі №80 В.Медведчуку було поставлено запитання: .Ного вам, мільйонерові і успішному юристові, йти до Верховної Ради. Думаєте, там бракує адвокатів? Чи вам потрібен мандат недоторканості?". „Там потрібні кваліфіковані юристи" - була відповідь.
Із обтічних відповідей не винесеш чіткого уявлення про претендента у депутати. Але учителі 80-ї школи, де відбувалася зустріч, з обуренням розповідали: „Якісь люди з пакетом крупи і консервою заходять додому, солодко посміхаються примовляючи: це вам як виборцям" - „За кого ж ця каша?" - запитую. Не кажуть прямо. Але і так ясно, що не від генерала авіації, екс-міністра оборони України".
По Артемівському округу Віктор Медведчук тоді не пройшов... Хоча мав і прихильників: „Що нам з генерала, а той юрист хоч перед виборами підкине хай що-небудь".
У велику політику Віктор Медведчук все-таки прийшов у квітні 1997 року, коли переміг на дострокових виборах у Верховну Раду України по Іршавському виборчому окрузі №171 Закарпатської області - після того, як Сергій Устич склав із себе повноваження народного депутата України у зв'язку із виконанням обов'язків голови облдержадміністрації. Якраз С.Устич і став головним фактором, що забезпечив перемогу маловідомого київського діяча, яким тоді був В.Медведчук. Великий наголос у виборчій кампанії робився на тому факті, що він є радником самого президента України. Задіяні були і потужні бізнесові важелі. Все разом і дало відмінний результат - 97% виборців проголосувало за Віктора Медведчука, і він тріумфально відзначив закарпатську вікторію - на противагу сірій київській невдачі 1994 року.
Зайнявши місце народного депутата України у сесійному залі Верховної Ради, Віктор Медведчук нічим особливим себе не проявив і тихо просидів до наступних парламентських виборів.
Виборча кампанія В.Медведчука 1998 року проходила під знаком СДПУ(о), куди він разом із Г.Суркісом вступили, взявши на себе обов'язки по фінансуванню партійних структур. Крім них, ряди СДПУ(о) поповнили їхні підлеглі з комерційних структур і всі футболісти київського „Динамо" на чолі з Валерієм Лобановським. „Команда, без которой мнє нє жіть" виборола-таки омріяні 4,01% голосів виборців, головним чином закарпатських, і потрапила до Верховної Ради України.
За підсумками парламентських виборів 1998 року розстановка політичних сил у Верховній Раді, вперше за роки незалежності, склалася не на користь лівих - їх було всього 176. Чотири пропрезидентських фракції НДП, НРУ, Зелені та СДПУ(о) набирали 200. До необхідних для прийняття рішення не вистачило 26 голосів.
I вони були - правоцентристська „Громада" тоді мала 39 депутатів, яле з її керівником Павлом Лазаренком президент України Леонід Кучма вів нещадну боротьбу і робив усе, щоб вона не приєдналася до правих партій. Фактично тоді пропрезидентські структури торпедували справу створення правоцентристської більшості в українському парламенті. Більше того, щоб не допустити посилення впливу „Громади", вони пішли на компроміс із комуністами і соціалістами. Внаслідок цього Головою Верховної Ради України обрали Олександра Ткаченка. Під час голосування, за словами О.Ткаченка, 12 бюлетенів соціал-демократів було кинуто на його користь, і він набрав 231 голос. Таким чином, голоси об'єднаних есдеків стали золотими. Відповідно вони почали вимагати для себе і більше посад.
Тодішній керівник фракції СДПУ(о) Євген Марчук пропонував на першого заступника голови парламенту кандидатуру Віктора Медведчука. Однак явна зрада соцдеками націонал-демократів, які головним завданням вважали недопущення лівих до керівництва парламенту, перешкодила цьому наміру. „Рух" і частина НДП відмовилися підтримувати В.Медведчука. Внаслідок коаліція чотирьох фракцій розпалася. Соціал-демократи та Зелені стали чітко голосувати разом із комуністами і соціалістами, фактично створивши разом з ними ліву більшість. Тоді ж В.Медведчук висловився про те, що він притримується лівоцентристських поглядів.
У 1998 році посаду першого заступника Голови Верховної Ради України Віктор Медведчук не посів - мусив пропустити комуніста Адама Мартинюка і задовольнитися посадою просто заступника. Але це теж був неабиякий його здобуток. Про В.Медведчука тоді дізналася вся Україна, а вже восени наступного року він дав серйозну заявку на участь у президентських виборах 2004 року. Розкруткою іміджу претендента зайнялися структури СДПУ(о) та контрольовані ними засоби масової інформації.
Неодноразові намагання лівоцентриста В.Медведчука добитися прийняття очолюваної ним СДПУ(о) до Соціалістичного Інтернаціоналу поки що не увінчалися успіхом - у Європі ніяк не можуть збагнути і пояснити феномену, чому найбагатші люди України так палко переймаються лівими ідеями і декларують захист інтересів трудящих та навіть гучно відзначають Міжнародний день їхньої солідарності.
Не знайшла розуміння й акція протесту, влаштована в листопаді 2000 року під стінами Кабінету Міністрів України, у ході якої молоді люди з так званої нової генерації під несамовите гигикання та улюлюкання випустили перед будинком уряду свиней. Тим самим вони, очевидно, хотіли підкреслити подібність декого із членів уряду з цими мирними тваринами.
Але є тут одна особливість: для українців свиня - необхідна в господарстві тварина, яку вигодовують для того, щоб протягом року забезпечувати сім'ю запасом м'яса, смальцю і сала. А в євреїв свиня є чи не найогиднішою істотою, м'ясо якої забороняє вживати їхня релігія. Невипадково в середовищі ортодоксальних євреїв побутує найбільш образлива лайка - „свиня необрізана". Невже саме цим керувалися організатори брутальної антиурядової акції? Де тут прояви такту і поваги до історичних звичаїв народу, серед якого живуть організатори і натхненники безсоромного цинічного паскудства?
„Свиняча" акція викликала хвилю обурення та протестів і не лише в уряді. Навіть газета Народно-демократичної партії „Україна і світ сьогодні" у номері за 11 листопада 2000 р. гостро засудила явно хуліганські і образливі дії. Зокрема вона писала: „... акцію освятив сам голова Національної ради з питань молодіжної політики, народний депутат, захищений депутатською недоторканістю". На думку газети, таким чином „своє ставлення до Кабміну і особисто прем'єра демонстрував голова Нацради з питань молодіжної політики Віктор Медведчук".
Якщо це так, то стає зрозуміло, за чиї кошти молодь придбала півтора десятка добре вгодованих свиней.
Значно більше розуміння Віктор Володимирович отримує в серцях і душах закарпатських виборців. У Закарпатті Віктор Медведчук та його друг Григорій Суркіс - не лише народні обранці, а й, очевидно, всенародні улюбленці, якщо судити за підсумками виборів 1998 року. Тоді за В.Медведчука проголосувало 90% виборців Іршавського округу №71, а за Г.Суркіса - 63% Мукачівського №73. До речі, це одні з найвищих показників в Україні.
Судячи з електронної сторінки В.Медведчука і Г.Суркіса, розміщеної на їх особистому сайті в Інтернеті, ці депутати стали найбільшими благодійниками не лише в Закарпатті, а й, очевидно, в Україні. Судіть самі: В.Медведчук і Г.Суркіс особисто надали допомогу постраждалим від повені в Закарпатській області на суму 1 млн. 333 тисяч гривень. Крім цього.при їхній фінансовій допомозі збудовано міст через річку Боржава в с. Дібрівка, телефонізовано с. Брід, капітально відремонтовано водокачку в с. Медвідці, проведено капітальний ремонт будинку центру реабілітації ветеранів війни і праці Воловецького району, виконано багато інших робіт, у тому числі по газифікації сіл, ремонту та будівництву житлових будинків.
Народні депутати України В.Медведчук і Г.Суркіс, повідомляє ця ж електронна сторінка в Інтернеті, через свої представництва надали одноразову грошову допомогу 6927 малозабезпеченим сім'ям на суму 241 тис. 624 грн. Допомога всім 285 школам округів №71 і №73 (м.Мукачева, Мукачівського, Іршавського, Свалявського, Воловецького, Виноградівського і Міжгірського районів) обійшлася для В.Медведчука і Г.Суркіса у 350 тис. грн. Крім цих видатків, депутати надавали особисті кошти для придбання деяким школам комп'ютерів, спортивного інвентаря, подарунків, телевізорів. Навіть надавалася фінансова допомога на оплату навчання студентів. Не забуті і медичні заклади. Всього на охорону здоров'я виборців В.Медведчук і Г.Суркіс використали 1 млн. 139 тис. 370 грн.
Фінансову підтримку отримали заклади культури та військові частини, громадські організації, редакції газет. Закарпатська обласна організація спілки журналістів України і навіть організація сумнозвісних русинів „Русский дом". Також неодноразово організовувались поїздки вболівальників на футбольні матчі до Києва. І все це теж за особистий кошт Г.Суркіса і В.Медведчука.
Окрему позицію займає допомога, надана Г.Суркісом і В.Медведчуком 347 релігійним громадам двох округів на загальну суму 298 тис. 500 грн. Серед них кошти отримали 211 православних громад, 113 греко-католицьких і 23 римо-католицьких. Крім цього, фінансову підтримку депутатів забезпечено всім монастирям округів та молитовним домам баптистів, п'ятидесятників та свідків Єгови. Ясна річ, за християнською традицією в усіх церквах, костьолах, монастирях і молитовних домах виголошувалися подяки Г.Суркісу і В.Медведчуку та відправлялися служби Божі за „благодійників". Де ви знайдете краще місце для підняття власного іміджу серед вдячного народу?
Матеріали про спонсорську діяльність Суркіса-Медведчука в публічній політиці можна прочитати на їхньому сайті в Іnternet http://www.medvedchuk.kiev.ua. Вони опубліковані і в повнокольоровій книжці „Звіт народних депутатів України Медведчука В.В. і Суркіса Г.М.", яка напередодні президентських виборів 1999 року поширювалася по всьому Закарпаттю, бо супроводжувалася ще й політичною рекламою Леоніда Кучми та закликала віддати за нього голос. Таким чином, виборцям демонструвався факт, що Кучма, Медведчук і Суркіс - одна команда. І це справді так.
З вище описаної діяльності Г.Суркіса і В.Медведчука виникають резонні запитання. Чи не видається така різнопланова і вражаюча фінансова допомога двох народних депутатів України звичайним підкупом майбутніх виборців? Чи не пора поставити законодавчий заслон подібній депутатській діяльності? Адже після таких фінансових вливань виборці голосують не за політичну позицію кандидата, а за надану ним матеріальну допомогу. Через такі речі парламент не може відображати дійсний стан розстановки політичних сил у суспільстві і працювати заради загального добра та благополуччя всіх.
Однак „політик 1999 року", повний кавалер ордена „За заслуги", заслужений юрист України, доктор юридичних наук Віктор Володимирович Медведчук, очевидно, має іншу думку і пишається такою депутатською діяльністю.
Невже народ і далі миритиметься з постійним зубожілим становищем і разовими фінансовими подачками багатіїв, чи все-таки спробує стати господарем свого дому? |