Інфо Online
Главная : Гостевая книга : Статьи : Фотогалерея : Поиск                            568290                          Портал Інфо Online існує — 17 років, 0 міс. та 19 д.
  Рашизм

Общие боевые потери рашистов с 24.02.2022 по 18.03.2024 ориентировочно составили:

Санитарные потери в живой около 901 500 чел. (раненые покалеченные, пленные)
Погибших рашистов более
В том числе срочной службы более
- 431 550 чел.
- 11 400 чел.
Украинская армия вывела из строя
около 90% армии РФ.
Генералов РФ уничтожено 20 чел.
Танков 6809 ед.  
Бронемашины - 13 014 ед.  
Артиллерийских систем - 10 668 ед.
РСЗО - 1017 ед.
Средства ПВО - 720 ед.
Самолеты - 347 ед.
Вертолеты - 324 ед.  
БПЛА оперативно-тактические - 8308 ед.
Крылатые ракеты - 1 922 ед.
Корабли/катера - 26 ед.
Підводні човни - 1 ед.  
Автомобильной техники - 14 141 ед.
Спецтехника - 1731 ед.  
[<<<]  Статьи / Віктор Медведчук / КРИМІНАЛЬНИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ

КРИМІНАЛЬНИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ

Опубликована: 29.08.2018 Просмотров: 2148 Комментарий: 0 Оценка: (0)

КРИМІНАЛЬНИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ

Я себе вважаю людиною порядною і добросовісною.

Віктор Медведчук

Безперечно, що тривалий досвід співпраці з правоохоронцями та незбориме прагнення до кар'єри сприяли тому, що Віктор Медведчук під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці.

На цій службі з Віктором Володимировичем трапилася вкрай негарна кримінальна історія, яку він старанно (вже протягом п'яти років своєї політичної діяльності) обходить мовчанкою. І хоча ця історія сталася тоді, коли В.Медведчуку було неповних двадцять років, вона мала місце в його біографії, а тому й повинна стати доступною і відомою широкому загалу.

Як свідчать матеріали кримінальної справи №15-100, яку вела прокуратура міста Києва, 8 листопада 1973 року о 18 годині 50 хвилин (під час відзначення чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції) Віктор Володимирович Медведчук -командир ДНД Ленінського райкому ЛКСМУ столиці - разом з Ігорем Дмитровичем Яковенком - комісаром загону ДНД юридичного факультету університету та їхнім колегою Сергієм Володимировичем Авраменком проходили по Хрещатику. Йдучи повз телефон-автомат, В.Медведчук із товаришами почули лайку з вуст двох молодих хлопців. Це були неповнолітні Єфремов і Кричак. За свідченнями В.Медведчука і його приятелів, дружинники підійшли до юнаків, представилися і запропонували пройти у штаб ДНД, який знаходився на другому поверсі будинку №23 по вулиці Хрещатик. Однак Єфремов втік, а Кричака затримали і повели в парадний під'їзд. Підходячи до будинку, А.Кричак вказав на відсутність відповідної таблички і відмовився входити в темний під'їзд. Далі процитуємо матеріали кримінальної справи:

„З показів Кричака видно, що Медведчук, Яковенко і Авраменко, втягнувши його в парадний, почали його бити руками і ногами. Він знаходився в правому кутку коло дверей, правою частиною тіла до стіни, закривши руками обличчя. Удари йому приходилися в ліву незахищену частину тіла. Потім йому було завдано два удари по голові, від чого він впав. В подальшому, як показав Кричак, Медведчук витягнув з кишені пістолет і, погрожуючи ним, вимагав піднятися, з голови на обличчя текла кров. Він також показав, що його били ще раз, коли він намагався втекти".

Свідком побиття Андрія Кричака стала не встановлена слідством жінка, яка покликала на допомогу двох військовослужбовців Плахотіна і Косолапова. Коли останні зайшли в парадне, то побачили, що Медведчук, Яковенко та Авраменко вели Кричака і він був весь у крові. У зв'язку з цим викликали карету швидкої допомоги, яка доставила А.Кричака в лікарню № 14, де йому надали медичну допомогу.

„В наступні дні, - зазначено в матеріалах кримінальної справи, - Кричак через хворобливий стан знаходився вдома, в школу не ходив, а 15 листопада 1973 року при судово-медичному обстеженні у нього, крім рани на голові, було встановлено- перелом сьомого ребра зліва".

Зовсім інші покази давали обвинувачувані. У справі зазначено:

„Допитувані на всьому протязі слідства обвинувачувані Медведчук, Яковенко і Авраменко заперечували факт побиття Кричака і показали, іцо Кричак намагався вирватися, впирався, не хотів йти, на вулиці намагався вдарити Медведчука, а в парадному вдарив у груди Яковенка, голову розбив в момент, коли втікав, і, спіткнувшись на сходах, вдарився до поштових скриньок, ребро міг зломати при ударі до перил сходового маршу і падінні на його східці.

Їх покази спростовуються комісійною судово-медичною експертизою, проведеною республіканським бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я УРСР у складі головного судово-медичного експерта МОЗ УРСР, Заслуженого лікаря УРСР, доцента Грищенка О.А., професора Левенця В.Н., судово-медичних експертів цього бюро Свид К.С. і Кузьміної Є.І.

По заключенню даної експертизи ці пошкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею.

Забійна рана м'яких тканин потиличної частини голові могла утворитися від удару будь-якої частини гумового муляжа пістолета, три зразки яких були надані експертизі.

Перелом ребра, як вказують експерти, міг стати наслідком удару взутої ноги.

Комісійна експертиза повністю виключила можливість утворення встановлених у Кричака тілесних ушкоджень при обставинах, на які вказують обвинувачувані Медведчук, Яковенко, Авраменко, а саме: утворення перелому ребра від удару до перил і сходового маршу, а забійної рани голови - при падінні і ударі до поштових скриньок".

Таким чином, дані експертизи неспростовно свідчать, що Медведчук, Яковенко та Авраменко давали слідству і суду неправдиві покази. Між іншим, свідок Косолапов у залі суду ствердив, що спочатку „трійця" пояснила наявність крові на потерпілому Кричаку тим, що він „на вулиці зачепився за плотик і вдарився головою до бордюрного каменя". Однак закривавлений парадний під'їзд та сходовий марш, а також свідчення мешканців будинку №23 по вулиці Хрещатик незаперечне спростовували брехню -пригода відбулася не на вулиці, а в будинку, і це була жорстока кривава розправа.

Через те Медведчук та його спільники придумали нову брехню про сходи і поштові скриньки, яку у свою чергу спростувала судмедекспертиза.

Отже, Медведчук та його поплічники не визнали вини - навпаки, за допомогою неправдивих свідчень вони намагалися ввести слідство і суд в оману.

Більше того, на свідків під час суду чинився тиск і залякування з боку невідомих осіб. Так свідок військовослужбовець Косолапов заявив, „що під час суду члени оперативного загону погрожували йому розправою, якщо він не дасть таких показів, як обвинувачені".

Однак Косолапов дав такі покази у суді, як було насправді, і заявив, що міняти їх не буде. На противагу йому свідок Плахотін у залі суду змінив покази і свідчив на користь обвинувачених, але судове розслідування з'ясувало, що він говорив неправду. Слідство і суд встановили, що неповнолітнього Андрія Кричака й гумовим муляжем пістолета жорстоко бив саме Віктор Медведчук.

„Всією сукупністю зібраних по справі доказів, - зазначається ї в представленні прокуратури міста Києва від 4 червня 1975 уроку, - Медведчук і Яковенко викриті у тому, що вони, члени ВЛКСМ, керівники комсомольських оперативних загонів ДНД, студенти юридичного факультету, а в майбутньому працівники у органів правосуддя, вчинили самочинну розправу над неповнолітнім Кричаком, побили його, причинили йому тілесні й пошкодження, а, здійснивши тяжкий злочин, не пішли на шлях визнання своєї вини і чистосердечного розкаяння, а навпаки - усіляко намагалися уникнути відповідальності".

Але цей випадок із кримінальними добровольцями був далеко не єдиним. Розслідування виявило і багато інших диких у правовому відношенні речей.

„Так в штабі по вул.Хрещатик, 23, - зазначав старший слідчий В.Мельник, - били неповнолітніх, влаштовували особисті обшуки без належного оформлення протоколу, в роботі з неповнолітніми був відсутній такт і культура, виявлено слабке розуміння членами комсомольських оперативних загонів своїх прав та обов'язків".

Слідство прийшло до висновку:

„Як видно, керівництво загоном було доручено не перевіреним особам, з низькими моральними якостями, якими є Медведчук і Яковенко".

25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В.В.Медведчук, І.Д.Яковенко і С.В.Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості.

Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.

Під час судового процесу (і це зафіксовано в його матеріалах) свідок Г.Телешов, студент юридичного факультету, давав фальшиві свідчення з метою виправдання незаконних дій В.Медведчука та І.Яковенка, а хтось шляхом погроз фізичної розправи та залякуванням чинив тиск на свідків, щоб вони змінили свої покази і свідчили на користь обвинувачених. Тим самим „хтось" прагнув не допустити справедливого рішення суду. Після суду цей „хтось" розвинув енергійну діяльність з метою визволення злочинців із в'язниці.

Серед тих, хто мав особливу особисту зацікавленість у визволенні злочинців, був доцент київської Вищої школи міліції Дмитро Тихонович Яковенко - батько одного із підсудних Ігоря Яковенка. Очевидно, що саме завдяки його батьківській турботі і службовим зв'язкам у правоохоронних органах він зумів добитися перегляду судової справи сина, а заодно і його подільників у злочині В.В.Медведчука і С.В.Авраменка.

6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування.

Судова колегія вказала на необхідність встановлення того, чи був Андрій Кричак 8 листопада 1973 року в нетверезому стані, чи перебували В.Медведчук та І.Яковенко в цей день при виконанні своїх обов'язків як керівники оперзагонів та доручив повторному слідству додатково зібрати матеріали, які характеризують особи потерпілого та обвинувачених.

25 липня 1974 року справу прийнято у нове провадження. Встановити стан Кричака за 8 листопада 1973 року не вдалося, однак слідство виявило цілий ряд позитивних характеристик В.Медведчука і його спільників І.Яковенка та С.Авраменка - всі вони зразкові комсомольці. Вони зі шкільних років

„працювали в загонах „юних дзержинців", в комсомольських оперативних загонах ДНД в м.Києві. Медведчук і Яковенко, крім того, приділяли багато часу роботі громадських помічників міліції по лінії кримінального розшуку. За проведення роботи в цьому напрямку Медведчук, Яковенко і Авраменко були нагороджені неодноразово грамотами, цінними подарунками".

Крім цього, було встановлно, що В.Медведчук, І.Яковенко і С.Авраменко 8 листопада 1973 року, тобто в день жорстокого побиття ними шістнадцятирічного Андрія Кричака, виконували свої посадові обов'язки командира, комісара і члена комсомольських оперативних загонів Добровільних народних дружин, які, згідно із статутом, є підрозділами міліції, а тому всі троє були на цей час посадовими особами - представниками влади. Тому. статтю 102 (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), за якою їх було засуджено, перекваліфікували в статтю 166 ч.ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання.

„Виходячи із нововиявлених обставин і позитивних характеристик обвинувачених, зважаючи на їх активну участь в роботі по попередженню правопорушень і злочинів, те, що кожен з них знаходився 66 діб під вартою, що в даний час вони не являють собою суспільної небезпеки, а Медведчук і Яковенко виключені із членів комсомольських оперативних загонів ДНД, притягнення Медведчука, Яковенка і Авраменка до кримінальної відповідальності по викладених мотивах недоцільне".

Керуючись статтею 7 Кримінально-процесуального кодексу УРСР, старший слідчий прокуратури міста Києва В.Мельник 19 листопада 1974 року постановив:

„1. Кримінальну справу №15-100 проти Медведчука Віктора Володимировича, Яковенка Ігоря Дмитровича, Авраменка Сергія Володимировича на основі ст. 7 КПК УРСР припинити.

2. Внести представлення по місцю навчання Медведчука і Яковенка, по місією роботи Авраменка про вжиття до них заходів громадського впливу.

3. Дану постанову оголосити обвинувачуваним, потерпілому, законним представникам потерпілого".

Звертає на себе увагу таке. В ході повторного розслідування кримінальної справи №15-100 початкові побої А.Кричака із середньої тяжкості було перекваліфіковано на „легкі тілесні пошкодження з короткочасним розладом здоров'я". Це перше. І друге: звинувачення, передбачені статтею 102 Кримінального кодексу (Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), за якою 25 квітня 1974 року засудили В.Медведчука і його приятелів, перекваліфікували на статтю 166, ч.2 (Перевищення службових повноважень), що, звичайно ж, полегшило долю Віктора Володимировича.

І хоча, відсидівши 66 діб, Віктор Медведчук вийшов на волю, перед ним постало немало нових проблем. Він просидів в ув'язненні з 25 квітня по 3 липня 1974 року. На цей час якраз припала літня сесія в університеті. Зрозуміло, що В.Медведчук її не склав, хоча він і рахувався студентом другого курсу.

У червні 1975 року його спіткала нова неприємність. Після завершення повторного розслідування справи побиття неповнолітнього А.Кричака прокуратура скерувала в університет „Подання на студентів юридичного факультету, членів ВЛКСМ Медведчука Віктора Володимировича і Яковенка Ігоря Дмитровича", в якому детально виклала суть здійсненого ними злочину.

13 червня 1975 р. виконуюча обов'язки декана юридичного факультету, доцент Д.Боброва подала ректорові університету М.У.Білому подання, в якому було констатовано: „Прошу відрахувати т.т. Медведчука В.В. і Яковенка І.Д. із складу студентів університету за скоєння злочину". Останні два слова були закреслені, і над ними ручкою дописано „за грубі порушення статуту комсомольських оперативних загонів Добровільних народних дружин". Саме з останнім формулюванням 24 червня 1975 року наказом №309уч. ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету В.Медведчука та І.Яковенка.

5 липня 1975 року В.Медведчук і І.Яковенко пишуть скаргу першому заступникові міністра вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР т. Черниченку, в якій просять відновити їх в числі студентів юридичного факультету КДУ. При цьому вони посилаються на „Основи дисциплінарної відповідальності в СРСР", згідно з якими ніхто не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності (а виключення з числа студентів, на їхню думку, саме є таким. - Д.Ч.) через рік після проступку і 6 місяців після припинення кримінальної справи. З часу проступку (8 листопада 1973 року) до виключення з числа студентів минув рік і 7 місяців, а з часу припинення кримінальної справи - 8 місяців. Крім цього, скаржники писали, що за багаторічну роботу вони „неодноразово нагороджувалися грамотами РК ЛКСМУ, МК ЛКСМУ, органів МВС, були рекомендовані на Навчання в КДУ на юридичний факультет".

Справою поновлення І.Яковенка та В.Медведчука в числі студентів зайнялися республіканське і союзне міністерства вищої і середньої спеціальної освіти, прокуратура Української РСР і Генеральна прокуратура СРСР - установи, в які вони зверталися з численними скаргами і клопотаннями.

У Москву неодноразово їздили доцент Київської вищої школи міліції Д.Т.Яковенко у супроводі групи студентів-юристів Київського держуніверситету, серед яких особливою активністю відзначалася Марина Лебедєва, яка організувала письмові скарги студентів на захист В.Медведчука та І.Яковенка у різні установи. І як наслідок - Київський університет бомбардували листами з прокуратур і міністерств з клопотаннями про поновлення в числі студентів В.Медведчука та І.Яковенка.

Однак досить непоступливу позицію зайняли декан юридичного факультету професор П.С.Матишевський і ректор університету, член-кореспондент Академії наук УРСР М.У.Білий, які вважали, що скоєння тяжкого злочину несумісне із званням студента юридичного факультету.

Вся історія завершилася 20 травня 1976 року, коли наказом ректора Київського держуніверситету №254 В.Медведчука та І.Яковенка таки було поновлено „у складі студентів III курсу денного навчання юридичного факультету з 28 червня 1976 року". А підставою послужило розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР В.Єлютіна від 17.04.76. Наш герой знову став студентом.

У багатьох опублікованих біографічних даних В.В.Медведчука, вказані дати його навчання в Київському держуніверситеті - 1972-1978. Отже, 6 років при необхідних на стаціонарі п'яти. Різниця в часі пояснюється виключенням за скоєний злочин.

У Києві ще й тепер проживає немало учасників і свідків судового процесу над В.Медведчуком, В.Авраменком та І.Яковенком. Ці люди добре пам'ятають його перебіг і наслідки; вони дивуються, що досі цей суд є маловідомий широкій громадськості з огляду на вагоме суспільне становище, яке займає тепер Віктор Медведчук.

Звертає на себе увагу той факт, що кримінальну справу стосовно ознайомився із матеріалами справи та вироком воєнного трибуналу. Фронтовик був приголомшений, але вирішив, що син за батька відповідати не може. Через деякий час В.Лебедєв отримав нову двокімнатну квартиру на Оболоні, в яку переїхало молоде подружжя.

Під час переддипломної практики, яку Віктор Медведчук проходив у Київській міській прокуратурі в старшого прокурора С.Б.Роговської, він відпросився для дуже важливої для нього поїздки на Далекий Схід провідником пасажирського вагона. Офіційна версія В.Медведчука - підзаробити трохи грошей. Вже минуло двадцять два роки, але Софія Борисівна не може згадати про свого практиканта добрим словом: „Мене починає трусити, коли я його бачу по телевізору", - говорить вона.

Після закінчення у 1978 році навчання у держуніверситеті В.Медведчука направили на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. Таке направлення стало несподіванкою для багатьох, особливо для бувалого і знаного адвоката В.Лебедєва. Він ніяк не міг збагнути, яким чином особа, що відбула судове покарання і батько якої тодішньою владою вважався тяжким державним злочинцем, могла отримати направлення в столичну адвокатуру при тому, що туди висококваліфікованим фахівцям майже неможливо було влаштуватися. „Уму непостижимо!", - робить висновок В.П.Лебедєв. „Фантастика", - додамо і ми. Однак тоді в душі В.Лебедєв був радий успіхам зятя.

У 1981 році сталася подія, яка різко змінила життя Віктора Медведчука і Марини Лебедєвої-Медведчук. Одного разу Віктор заявив, що їде у тривале відрядження, а виявилось, що насправді він подався із супутницею на два тижні у Сочі. Подружня невірність була викрита. Виник сімейний скандал.

Конфлікт вирішив сам Віктор Медведчук. Він заявив, що кохає Наталію Гаврилюк і без неї вже не уявляє свого життя, тому залишає Марину. Майнових претензій В.Медведчук не висловив, на частину квартири претендувати не став, мовляв, житлова проблема його тепер не хвилює.

Розлучившись з Мариною Лебедєвою, Віктор Медведчук одружився із старшою за нього на два роки Наталією - дочкою Георгія Гаврилюка, який тоді працював прокурором у прокуратурі Української РСР. Виникла нова радянська сім'я. Віктор Медведчук перейшов жити у помешкання нового тестя.

Незабаром після того, як Віктор Медведчук освоївся на новій для себе роботі, він потрапив у спеціальну групу дуже довірених адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі для них справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.

---------------------------------------------------------------------

[1] Факты. - 2000. - 28 квітня. - с.4.

Оценить эту статью:
Добавить комментарий
  Сила России в руках Путина

Условия "Чистого Листа" для России.

Русские вы развязали с нами войну окупировали нашу территорию. Вы предагаете нам начать все с "Чистого Листа", мы можем согласиться при выполнении вами наших условий. Ну а теперь внимательно слушайте наши условия, которые вы должны обязательно выполнить, для восстановления нормальных отношений с нами и перейти к обсуждению "Чистого Листа"


Сила России в руках Путина

Один триллион долларов уложен 100-дол. купюрами составит высоту 1200 километров. Вот как воруют на россии Путин и его шайка. А теперь займемся подсчетами, сколько же Путин и его воровская шайка сперли денег? Какая всетаки будет высота (1200 км) и вес горы из украденных денег, если ее выложить 100-ми купюрами? И с какой скоростью они воруют?

  Мінстри Януковича
  Категорії
КПУ
ОПГ
  РПЦ МП
  Досьє
  Корисне
  Вход

Логин:

Пароль:



Регистрация

Забыли пароль?

  Кто на сайте
Администраторы: 0
Пользователи: 0
Гости: 39
Всего: 39

Список пользователей
  Рассылка

Подписаться на рассылку Тестовая тема.
Формат:
Другие рассылки

  Однодумці

  Герої України
Степан Бандера

Євген Коновалець

Роман Шухевич
  З життя державної еліти
  Україна
  Опрос
Єрмак узурпатор влади?
Ответов: 9
Комментариев: 1
Результаты
Другие опросы
  Єрмак
  Преступники


Армия бесславных ублюдков

  Vor

Воровской портал

  Важливе
  Русский мир
  • Дезинформация
  • Россия
  • ВАША РАША
  • Рейс MH17
  • Сдыхающая Россия
  • Русская гордость
  • Георгий Жуков
  • "Русский мир"
  • Русские каратели
  • Пытки ГРУ РФ
  • Русские на Донбасе
  • Русские в Сирии
  • Звери Путина
  • 17 сентября 1939
  • Война 1812 гола
  • Финская война
  • Зачистка с. Самашки
  • Трибунал
  • Муравьев в Киеве
  • Операция "Монолит"
  • Русские планы
  • Миф о братстве
  • Покушение на Россию
  • Обыкновенный фашизм
  • РПЦ и Сталин
  • Имя твое — Орда
  • Русские 3-го Рейха
  •   Пошук

    ВНИМАНИЕ

    Опознаем террористов, сепаратистов уродов

      Партия Регионов
    Янукович и К



      Гамбіт президента


    От Шконки до Хонки
    От Хонки до Шконки

      Чорний стоматолог

    Сімейні традиції

      Моя кнопка
    Моя кнопка

     

     

    Інфо Online Приватний інформаціїно-аналітичний портал
    Сайт работает на LinkorCMS Всі права захищені © 2007 Матеріали сайту є вільними для розповсюдження за умови посилання (для internet-ресурсів - гіперпосилання) на джерело.  
    Веб мастер: yxypy@ukr.net
    Страница сгенерирована за 0.07 сек. и 13 запросов к базе данных ( PHP: 81% БД: 19% )