НКВС розстріляв кобзарів. Харківська трагедія, 30 грудня 1930р.

Художник Микола Якимець "Остання пісня кобзарів"

Кобза — етнічний український музичний інструмент. Це був вірний супутник кобзарів та лірників.

Кобза бере за серце, ніжно грає,
Вона, мов спів красуні України,
Неначе вітер степом повиває,
Це етнос нашої країни.

Хто такі кобзарі?
Із самого початку це були покалічені в битвах козаки, які не просто грали та співали пісень, а були хранителями історичної пам'яті України. Ось що про них писав ще в XIX ст. німецький учений Г. Трігген: «В Україні від села до села і від хати до хати ходять похилі віком дідусі-кобзарі і співають пісні про минулу славу, про зруйновану могутність хоробрих козаків, пісні, у яких правдиво... змальована історія, звичаї цього народу, пісні великої історичної вартості... У жодного слов’янського народу національний історичний епос так своєрідно не розвинувся, як в українців... 
Але кобзарі не завжди були сліпі та покалічені. На народних картинах козака Мамая зображено молодим, здоровим і зрячим.

На полотні він виконує пісню в супроводі кобзи, але в будь-яку хвилину готовий стати до бою.
Слава кобзарів була всесвітньою, це був символ українського народного духу нації.
І як завелося ще із середніх віків, на арені московитів виникає жалюгідна пародія на кобзу — балалайка.
Але призначення їх було зовсім не до порівняння.
Кобза — це інтелігентний інструмент, а кобзарі були особливою кастою в Україні. Ними могли стати люди, які пройшли навчання й посвяту, тобто вони були професійними виконавцями. Балалайка —  це інструмент для ярмарок та закладів, у яких влаштовували пиятику.
Українські кобзарі почали згуртовуватись та створювати кобзарські братства. До початку кривавої революції 1917 року українське кобзарство було досить популярним в Україні та Європі.

Розстріл кобзарів

По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з'їзд.
Всі повинні були з'явитися з бандурами, тому що крім власне з'їзду, будуть і творчі змагання.
30 грудня 1930 - день відкриття з'їзду. У кожного в руках інструмент, кожен одягнений у святкову вишиванку!!

Делегатів (337 людей) утримували в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, стали виводити у двір, щільно уклали в вантажівки і накрили брезентом. Вже через 1 годину всi делегати були в залізничних вагонах для тварин.

Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї.

Вишикували незрячих кобзарів i їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу.
(Раніше кобзарів, навмисно, було осліплено, щоб ті перестали грати і співати . Також Кобзарями були покалічені в битвах козаки, які не просто грали та співали пісень, а були хранителями історичної пам'яті України. )

Загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

Це вбивство, зроблене московитами, увійшло в історію як «Харківська трагедія».

Комуністична більшовитська верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».

Влада зобов'язала музичні фабрики виготовляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами.