Цей лист був написаний, 18 червня 1932р. моїм предком Друкую цей лист в його пам′ять З повагою Ткаченко А.В.
Лист члена ЛКСМУ Г. І. Ткаченка Секретарю ЦК КП(б)У С. В. Косіору Про економічні труднощі на селі та політичний настрій населення
18 червня 1932 р.
Шановний т. Косіор!
Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи радянської влади та партії на селі, а після, від´їхавши в місто в 1930/31 рр., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться ширшим і більш світлішим, я вивчаю дещо з марксо-ленінської теорії і послідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року.
Походженням я селянин (бідняк), комсомольський стаж з 1928 року, а фактично з комсомольською роботою зв´язаний ще з 1927 р. В технікумі, де я вчуся, вже рік секретарем осередку ВЛКСМ, але ще безпартійний...
На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні наміри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися—зацікавитись і вивчити життя міста й села — і все стане ясно. Я вперто і без кінця вів роз´яснюючу роботу, ріжно доводив, що партія і її мета вірна й здійснима, не раз вступав у дискусії, але, різно обґрунтовуючи, переконував, не раз посилаючись на кінець п´ятирічки і досягнення її в побутово-культурному відношенні.
А тепер, шановний Степан Вікентійович, доведіть мені, чим пояснити таке безглуздя, яке ми маємо сьогодні, й врешті-решт, коли досягнемо своєї мети і якими методами та чиїм ентузіазмом (бо цей ентузіазм, що давали ми, самі далі не зможемо). Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т. ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25—30 % відносно тієї, що була в 1925— 1928 рр. В колгоспах, в яких було коней 100—150, зараз тільки 40—50, та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927—1928 рр. про те, що при Радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно. Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму і квит, а на другий день цього ж, що заривав, попереднього, находять труп — мруть з голоду. Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур´яну з звичайною макухою? А «начальство» виголошує красно-речиво «за темпи, за соціалізм». Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами сидять цілими сім´ями селяни і просять — плачуть кусок хліба, вже попухли з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. Скрізь по студентських їдальнях, де гасло за гаслом наклеєно — «Борімось за якісні та кількісні показники громадського харчування», студентів харчують раз у день таким обідом — НдО і декілька зілинок, а хоч би картоплина і жиру теж немає і одержуєш хліба до нього 20—25 г. На друге каші або сої, так коли взяти з водою як воно є, то буде 100 г теж без ніякого жирку. «От і живи Гаврило». Так у київській їдальні СЗК 2—3 і т. д. Хоч би сої дали наїстись — так каже зараз майже кожен студент. Отримує в місяць 40— 30 крб. та різні відрахування з них і так чистою одержує 15— 20 крб., от і проживи місяць, коли в студкоопі (закритому): 400 г хліба—2 крб., сало 100 г—3—3 крб. 50 коп., масло—2 крб. 85 коп., яєчки—60 коп. штука і т. ін. Як де появляться які соєві коржики, такі що раніш і собака не їв би, то зараз черга в 500 чоловік.
Студенти один за одним дістають туберкульоз, зараз з нашого технікуму чоловік п´ять пішли в лікарню, то там їх і залишили — кров´ю плюють. Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т. ін., і я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розмов різних, а ділом мовчать. ЦК, мабуть, не бачить цього або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще й гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більше навалено на колгоспи.
Тепер, шановний Степан Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубства, хіба так можна будувати соціалізм?.. Хіба у нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50 %. Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики партії, зможу довести, що ми соціалізм будуємо і збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже тверде стати, бо всерівно обірвуся. На мій погляд, все це залежить від головотяпства керівництва. У нас зараз скільки завгодно є таких політиків, що навчились тільки виступати і кидати красномовні фрази, а вони зараз зовсім безцінні, бо на практиці зовсім інше.
Мені здається, що наскільки партія була авторитетна все ж таки серед широких мас, зараз все менше. І тільки внесеться іскра в селянство, то спалахне всюди. Ми під носом не бачимо, а цілий ряд виголошуємо фраз про пауперизацію і зубожіння по капіталістичних країнах... Зараз набирає сил і авторитету теорія т. Бухаріна. Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідіотського шляху. Може я помиляюсь, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, я з 1912 р. народження.
Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.
З комсм. привітом Ткачеико На адресу: м. Київ, вул. Ж. Революції, 12 (Рибоводний технікум) Ткаченко Гр. І. або краще, поскільки їду у відпустку, на адресу: с. Карабачин Брусилівського району Київської області. Ткаченко Гр. І.
www.brusilov.org.ua |