Докія Гуменна

"Якби в інших народів була така письменниця, з неї зробили би національну героїню: писали монографії, знімали кіно- та телефільми, вручали державні нагороди", - написав про сьогоднішню іменинницю Докію Гуменну відомий покійний українознавець та мистецтвознавець Микола Мушинка, розповідає Diaspora.ua. І він цілком мав рацію, адже велика літературна спадщина письменниці (понад 30 томів, серед них - низка творів про українську діаспору) спадщина є досі актуальною з історичної та мистецької точок зору, а нелегкий життєвий шлях та збереження себе, своєї українськості та чистого сумління попри всі випробування, справді, вартий екранізації.

Докія Гуменна народилася 7 березня 1904 р. у Жашкові на Черкащині. Здавалось би, максимум на, що може розраховувати дівчина з селянської родини - стати вчителькою. І справді, вона закінчила педагогічну школу в м.Ставищі, продовжила освіту в Інституті народної освіти. Водночас писала і вже у 20 років почала друкуватися у часописах (в 1924 р. вийшов її перший нарис «У степу») та увійшла до спілки селянських письменників «Плуг». До початку 1930-х рр. було опубліковано низку нарисів Докії Гуменної, зокрема «Стрілка коливається» (1930), репортажі, оповідання, повісті («Кампанія», 1931), в таких авторитетних в той час журналах як «Червоний шлях» та «Радянська література».

Та невдовзі стрімкий і яскравий злет Докії обірвався. За правдиве висвітлення життя українського села 1920-1930-х рр. письменниця зазнала цькування цензорів і колег в "кращих" традиціях совєтської соцреалістичної дійсності.

Лише після кількарічної перерви вона зважилася знову взятися за перо під враженням від археологічної експедиції в кривавому 1937 р. Природа і дотик до старовини домогли оговтатися і надихнули писати знову. Так з’явилися її оповідання та нариси «Ромашки на схилах», «З історії сивої давнини», «Таємниця черепка». Однак повернутися до кола дозволених партією літераторів їй не судилося: її повість «Вірус» (1940), що викривала вади медичної системи (і, до речі, актуальна і сьогодні в Україні) була розгромлена критиками.

Під час німецької окупації за Другої світової Докія Гуменна спершу була в Києві, працювала в Музеї-архіві переходової доби, а також мала контакт з членами Спілки українських письменників, стала членкинею «Просвіти», друкувалася у знаменитих «Літаврах» та «Українському слові» Олени Теліги. Зокрема опублікувала новелу «Пахощі польових квітів».

Вцілівши після розстрілів нацистами оунівців, за деякий час вона виїхала до Львова, а звідти - до Австрії. Потім доля дала їй можливість пожити в кількох європейських країнах (Чехословаччині, Італії, Німеччині) та зрештою перебратися за океан й оселитися у США. Там, попри важке фінансове становище, вона нарешті почувалася вільною і змогла взятися за впорядкування своїх творів, які не були (та й не могли бути) видані на батьківщині за совєтської влади.

Загалом за кордоном Докія Гуменна написала і видала власним коштом 20 книжок, зокрема збірку новел «Куркульська вілія» (Зальцбург, 1946), «Хрещатий яр» (1956), «Вічні вогні Альберти» (1959), «Золотий плуг» (1969), та найвідоміший і найоб’ємніший свій твір - 4-томну епопею «Діти чумацького шляху» (Мюнхен - Нью Йорк, 1948-1951) про життя і становище українців наприкінці ХІХ ст. - у 1930-х рр.

Головними темами її творів, які водночас можуть слугувати й історичним джерелом, є знищення українського села у 1920-1930-х рр., літературне життя України 1920-1940-х рр., спогади про українську інтелігенцію того часу, українська діаспора.

Докія Гуменна була активною в українській громаді США, брала участь у заснуванні Об’єднання українських письменників «Слово» у Нью Йорку. Власне, у Нью-Йорку вона доживала віку. Встигла дізнатися, що Україна стала вільною, однак приїхати на рідну землю вже не змогла. Втім, ще за її життя, навіть за часів «холодної війни», слово Докії Гуменної досягало України - Українська служба «Голосу Америки» зачитувала в ефірі її твори «Діти чумацького шляху», «Вічні вогні Альберти» та інші, що оповідали про трагічні й звитяжні долі українців-емігрантів у буремному ХХ ст.

Померла Докія Гуменна 4 квітня 1996 у Нью-Йорку. Похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруці, Нью-Джерсі, який називають Українським пантеоном.