“Я сделаю все, чтобы моя семья забыла русский язык через 20 лет” – пишет в своем блоге Александр Гуленко

Мені байдуже, чи їх Бог простить,
Та я орду ніколи не пробачу,
За Україну, що в вогні горить,
І на колінах за синами плаче!
Я не пробачу, я їх прокляну!
Щоб захлинулись у пролитій крові!
підлу і приховану війну,
Розв’язану з «братерської любові».
Їх прокляну за сльози, кров і біль
Замучених, скалічених та вбитих,
За те, що в Україну звідусіль
«Бабла» кацапи пруться заробити!
За ці потоки бруду і брехні,
Словесне, нескінченне божевілля,
Горіти вам в пекельному вогні,
Конати від кривавого похмілля!
Це не народ! Це стадо, звірина!
Захланна, хамовита, кровожерна.
Життю там завжди була гріш ціна
у п’янстві й матюках майстерна
На нашім горі, крові і смертях
Це бидло щастя хоче збудувати!
Куди у них гріху подівся страх?
Чому їм дозволяє Бог вбивати…?
Мені байдуже чи їх Бог простить,
Та я їм цього не прощу ніколи,
І вже прийдеться так довіку жить
З гріхом в душі, а в серці жити з болем…

(Автор Мирослав Вересюк)

“Я сделаю все, чтобы моя семья забыла русский язык через 20 лет” – пишет в своем блоге Александр Гуленко,

“Русские оккупанты выгнали нас из нашего дома”,

“Мы из Донецка, живем в Киеве на Позняках. Наша семья ненавидит русских оккупантов. Моя дочка учится в 5-м классе в обычной гимназии Киева. Она пока еще разговаривает на русском языке. Я с ней общаюсь на украинском”

“В нашем районе многие взрослые разговаривают между собой на русском, но с детьми на украинском. Дети больше говорят на украинском языке, чем взрослые. Моя дочка учит в школе два иностранных языка: английский и немецкий. Русскому в приличном обществе места нет.

Мои внуки будут разговаривать на украинском языке в быту. Русский язык мы забудем через 20 лет. Я все сделаю, что смогу, для этого. Потому что русские оккупанты выгнали нас из нашего дома. Мы не просим сожаления, мы хотим, чтобы русские убрались домой с нашей земли. Слава Украине!”

Politinfo