Трагедія урочища Сандармох

27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох на півдні Карелії капітан Матвєєв розстріляв «Соловецький етап» – 1111 в`язнів Соловецької тюрми особливого призначення, у його складі – 290 українців. Список «українських буржуазних націоналістів» – 134 особи – розстріляний 3 листопада.

Козацький хрест «Убієнним синам України» в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Граніт. 2004 р. Автори Назар Білик та Микола Малишко. Споруджений Товариством української культури Карелії «Калина» коштом українців світу.

Наймасовішу за всю совєтську епоху “чистку” суспільства від елементів, непридатних для будівництва комунізму, теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредагував та схвалив сам Сталін. Вона розпочалася за наказом НКВД СССР № 00447 5 серпня 1937 року і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, тобто тривала понад 15 місяців.

Усього під час кампанії до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 особи, з них 631 897 – позасудовими “трійками”. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130). За даними Московського «Меморіалу», заарештовано було 1.725 тисяч осіб, розстріляно 815 тисяч. (Газета «30 октября», № 79, 2007 р.). В Україні, за офіційними даними, в 1936 році заарештували 15.717 осіб, у 1937 – 159.573, у 1938 – 108.006 (Юрій Шаповал. Апогей тероріади // Дзеркало тижня, № 29 (658). – 2007. – 11 серпня).

Твердження, що Великий Терор був спрямований лише проти партійних кадрів, хибне: комуністів у 1937 – 1938 роках було заарештовано 110 – 113 тисяч. «Тридцять Сьомий — це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від вищого керівництва країни до безмежно далеких від політики селян і робітників, – сказано у Тезах Міжнародного «Меморіалу». Усього в ході кампанії було репресовано понад 2 млн. осіб.

Ще 2 липня 1937 року під бравурні марші на честь “найдемократичнішої в світі Сталінської Конституції” Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило протокол П 51/94 “Про антирадянські елементи”, яким секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД пропонувалося взяти на облік усіх “куркулів та карних в’язнів”, які повернулися з заслання та ув’язнення, з тим, щоб найбільш ворожих із них заарештувати і розстріляти в порядку адміністративного переведення їхніх справ через “трійки”, а решту вислати у вказані НКВД місця. “ЦК ВКП(б) пропонує в п’ятиденний термін подати в ЦК склади трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само кількість осіб, що підлягають висланню”. (Цит. за кн.: Иван Чухин. Карелия-37: Идеология и практика террора. – Петрозаводск, 1999. – С. 17).

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1).

“Знизу” полетіли звіти про виконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням – 5 і 29 вересня та 11 грудня 1937 року. Після його усунення в січні 1938 року (і розстрілу) новопризначений в.о. наркома Александр Успенський – двічі: 17 лютого і в травні 1938. (Сергій Білокінь. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавче дослідження. – К.: Київське наукове товариство ім. Петра Могили, 1999. – С. 291).

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Окрім “куркулів та кримінальників”, під репресії потрапили “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “націоналісти”... На виконання згаданої Постанови, «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 17 лютого 1938 року. Доля 1116-и, так званого «Соловецького етапу», стала відомою щойно в 1997 році: 1111 в`язнів СТОНа були розстріляні в урочищі Сандармох на півдні Карелії 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року. З них 290 – з України.

У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляного 3 листопада, поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики академік Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, творець Гідрометеослужби СССР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан (дочка Володимира розстріляна під Леніградом, сини Іван і Тарас – у Києві в грудні 1934 р.), письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий…

Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам комуністичної влади – змінили хід нашої історії... Вважається, що народ, який утратив 2-3% найактивніших людей, – переможений. Ми ж, українці, в 30–40-х роках ХХ століття втратили третину населення (голод, репресії, депортації, війни), причому найактивнішого. Від того удару ми не оговталися досі. Джеймс Мейс нинішній період історії України визначав як “постгеноцидний”. Процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.

Серед тих, чия остання адреса – Сандамох, були знаменитий адвокат росіянин Александр Бобрищев-Пушкін (захисник Бейліса й Пурішкевича), московський літературознавець Ніколай Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Флеґонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, голова московського циганського табору Ґоґо Станеско, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СССР Василь Колесников, отець Петер Вейґель – посланий Ватіканом для перевірки даних про переслідування віруючих в СССР... Закоцюблий від холоду (швидше б кінець!), в одній білизні ступаючи останні кроки, зачерхлим мозком згадуючи слова молитви, він на власному прикладі переконався, що потрапив у царство Сатани, в Імперію Зла...

Смертника ставили на коліна – і капітан Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так що їх тепер не ідентифікувати.

Отак скріплювалася „дружба народів” напередодні 20-річчя «Великої Жовтневої соціалістичної революції», яку досі святкують комуністи. Вчені світу підрахували в «Черной книге коммунизма», виданій також і в Росії 1999 р. зі вступною статтею колишнього члена Політбюро ЦК КПСС А.Н.Яковлєва, що жертв комунізму в усьому світі 95 млн. убитими (с. 37). «А сліз, а крові – що й лічить…». Постраждали всі народи, які мали нещастя потрапити під комуністичний експеримент. Кожен, хто вважає себе комуністом, морально відповідальний за всі незчисленні злочини комунізму.

Урочище Сандармох у 30-х роках – це «обычное место расстрелов» на півдні Карелії. Його знайшли за документами та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький “Меморіали”, а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе.

Того ж 1997 року, в річницю початку розстрілу, 27 жовтня, там було відслужено першу панахиду та проведено мітинг. Там споруджено пам’ятник з написом «Люди, не убивайте друг друга». Санкт-Петербурзький “Меморіял” привіз туди камінь із Соловків. Стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам'ятний знак. У лісі – сотні карельських пам’ятних знаків – стовпи з дашками. Тут кількасот ям, де покоїться біля 9 тисяч розстріляних.

2004 року з ініціативи американського громадянина Веніаміна Трохименка, батько якого, відомий мовознавець, розстріляний у Сандармосі 4 листопада, стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», яке очолює велика подвижниця Лариса Скрипникова, там споруджено величний пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). У колі на перехресті вгадуються профілі тих, кого називають цвітом української нації.

Сандармох – це один з відомих тепер епізодів Великого терору. А скільки їх невідомих…

21 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 431/2007 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». Указ підписаний на підтримку ініціативи громадськості «з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства».

Президент зобов`язав Кабінет міністрів затвердити в місячний строк план заходів. Про такий план нічого не чути. Але Український інститут національної пам`яті та Всеукраїнський «Меморіал» ім. В.Стуса виконали один із пунктів Указу: спорядили експедицію на місце розстрілу Соловецького етапу в урочищі Сандармох (південь Карелії) та на самі Соловецькі острови, вперше на державному рівні, 2 – 11 серпня 2007 року. Досі це робила громадськість, в останні роки за підтримки «Нашої України».

Неформальне товариство «Українські Соловки» закликає всіх громадян України, усі церкви – незалежно від національности і віросповідання – 3 листопада, у Дмитрівську поминальну суботу, пом`янути всіх жертв комуністичного терору, зокрема, Соловецького етапу.

У Києві 2 листопада, в п`ятницю, о 17 годині, проведемо панахиду і мітинг на перехресті вулиць Прорізна та Пушкінська, біля пам`ятника Лесеві Курбасу. Приходьте зі свічками. Або поставте свічку вдома.

Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В.Стуса.