Яку роль в українській історії відіграла Золота Орда?

515 років тому кримські татари остаточно знищили Золоту Орду. Вона проіснувала близько 300 років і певний період прямо чи опосередковано контролювала всю територію України, якщо вірити історичним атласам. Про Золоту Орду, про її спадщину та роль, яку вона відігравала в українській історії Радіо Свобода розмовляло із істориком Борисом Черкасом.

– Завойовники, яких називали татаро-монголами, створили дуже велику імперію. Завдяки чому вони були такими вдалими завойовниками? Свого часу казали, що їх було дуже багато, але останні історичні дослідження доводять, що це не так. Тоді не було такої ефективної тилової служби, аби таке військо прогодувати. Завдяки чому відносно невеликий народ об’єднав навколо себе інших та ефективно завойовував території?

– Тут правда десь посередині. Унікальність монголів у тому, що Чингізхан зумів їх об’єднати навколо себе. Він зумів взяти за тих обставин на озброєння китайську систему і китайських спеціалістів в цивільному управлінні, військовому, а також китайська індустрія почала постачати їм зброю.

– Передові технології.

– Так. Також вони володіли середньоазійськими технологіями.

– То їх все-таки багато було?

– Скажімо так: на потрібній ділянці фронту вони уміли створити перевагу. Для Середніх віків це було унікальним, адже тодішні армії не могли довго діяти на великих відстанях, а монголи могли швидко зібрати війська і перекинути на велику відстань. Як каже чинний керівник Генштабу, «бригада керована» – військо монголів було добре кероване, було достатньо офіцерського складу. Завдяки сумі цих факторів вони перемагали.

– Цитата з тих часів, на яку варто звернути увагу. Після того, як Золота Орда підкорила Галицько-Волинське князівство, то Данило Галицький казав, що «зліше зла честь татарська». З одного боку, йому виказали якусь честь, а з іншого – вона зліше зла. Що це означає?

– Давайте одразу зрозуміємо, де проходив кордон. Кордон проходив там, де ця імперія мала своїх чиновників. Якщо ми візьмемо територію України, то до складу Монгольської імперії, а пізніше Улуса Джучі входили Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, вся лівобережна й степова Україна. Галичина, Волинь і Закарпаття ніколи не входили до складу Золотої Орди.

– Що ж тоді все-таки означав ярлик, який Данило Галицький отримав від хана?

– На момент, коли правив Данило Галицький, верховним каганом був каган, який мешкав в Каракорумі – в Монголії. І князі Рюриковичі їздили саме в Монголію. Натомість Данило їздив не в Монголію, а до прикордонного, з точки зору Монгольської імперії, хана Батия. Це була поїздка не для визнання свого підданства, а в тому сенсі, що він як прикордонний сусід змушений визнавати деякі моменти. Принаймні, він на якийсь час забезпечив кордони своєї держави від монгольських нападів.

Але при цьому він – фактично галицько-волинський король. За дозволом папи Римського і Константинопольського патріарха, Данило прийняв корону і його держава юридично в XIII-XIV століттях називалась Руське королівство. Він був руський король, якому формально, з точки зору європейського права, мали підкорюватись Київ, Чернігів та інші землі.

– То чим же йому тоді була «зліше зла честь татарська»?

– Справа в тому, що ця фраза йде з літописів. Більшість літописів, які є сьогодні, – це так звані літописи московського циклу, бо там вони збереглися. Єдиний літопис не московський – це так званий галицько-волинський літопис. Кажу «так званий», бо це назва істориків: мається на увазі, де вони писались. Що цікаво, у всіх московських літописах навала монголів не сприймається як трагедія. Навпаки, йдуть фрази на кшталт «це нам за наші гріхи», «так потрібно», «прийшов великий цар». Єдиний літопис, який визнає це трагедією – галицько-волинський літопис.

Це дуже цікавий момент, досліджений істориками: якщо їде володимирський чи московський князь в Орду – це честь. Якщо їде князь Данило або його брат Василько – це не честь. Це відображає стан кожного етносу до тих подій.

– У сина Данила Лева вже не було таких антитатарських сентенцій – він за допомогою татар робив походи і на Угорщину, і на Польщу.

– Ми про Лева знаємо з того ж галицько-волинського літопису, але за часів Лева він же писався не ним, а літописцем з оточення його двоюрідного брата. Лев був реалістом: він правив Галичиною, а торговий шлях йшов через Молдову, яку на той момент контролював Ногай. Лев був змушений знаходити з Ногаєм спільну мову. Це не було співробітництво з точки зору підданий-повелитель – це було добросусідство.

Треба відрізняти ту данину, яку сплачував Київ, – це насправді був податок – від тієї, яку сплачували Галичина і Волинь. Вони не були у складі цієї держави, а сплачували як сусідні країни. Але платили також Угорщина, платила татарам та туркам Візантія. Ніхто ж після такого не каже, що Візантія входила до складу тих держав? Треба було це робити, бо існувало два варіанти: або тримати величезне військо на кордоні, щоби відбивати напади, або заплатити гроші й бути спокійним.

– Ви згадали про російську історію, що там ніби нормально сприймали татаро-монгольські навалу. Але у радянській школі взагалі говорили про татаро-монгольське ярмо. Це сприймалось як щось дуже негативне і всю давню історію представляли як послідовну боротьбу за звільнення цього ярма.

– Це дуже поширений міф. Головний міф – 200 років татарського ярма на Русі. Хотів би нагадати, що Русь – це Чернігів, Київ, Переяслав. І тут ординці керували лише 120 років. Ми вже бачимо, що це не вся територія України, і йдеться не про 200 років.

Якщо ж ми беремо до уваги саме московські землі, то можемо сказати, що об’єктивно Московське князівство створив саме великий хан Тохтамиш. Дійсно, він Москву спалив, але він зробив реформи, згідно з якими саме московські князі, поки нащадки Тохтамиша правлять в Золотій Орді, є великими князями. І на монетах – московських «дєньґах» – було ім’я великий хан Тохтамиш.

– Але ж за півстоліття до того землі довкола Москви почав збирати князь Іван Калита.

– Так, він був яскрава персона, він допоміг монголам знищити Твер. Але мається на увазі саме юридично закріплений статус Москви.

– Ми маємо дві російські концепції щодо Золотої Орди: так званий «ігоцентризм» – про послідовну боротьбу проти татаро-монгольських поневолювачів, а також концепція, яка каже, що не було поневолювачів, що це був взаємовигідний симбіоз, який допомагав об’єднати північні князівства в єдину державу. Яке бачення ролі Золотої Орди в українській історії?

– Князі Володимиро-Суздальщини сприймала прихід монголів як позитив, адже саме завдяки монголам вони стали великими князями. Тут важливий етнічний момент: північ – це фіно-угри, завойовані Рюриковичами, з елементами слов’ян. Яка різниця, по великому рахунку, хто ними править: Рюриковичі чи Чингізиди?

В Україні етнічне населення – українці, тому для них це – прихід чужинців, які їх поневолили. У Києві князів прибирають, митрополита переводять в Росію, столицю Чернігівського князівства з Чернігова переводять в Брянськ, Переяславську єпархію роблять Сарайською, і вона стає головною єпархією всієї Золотої Орди. Зараз ця єпархія називається Казанською. Зрозуміло, що такі втрати для українців стали трагедією.

Слухач: «Чи мав Данило Галицький шанси на перемогу у боротьбі з татарами? І ще запитання: як пан історик може оцінити Битву на Синіх Водах? Чи дійсно це було таким позитивним явищем для України?»

– Данило Галицький мав би шанси, якби Монгольська імперія одразу почала розпадатись, як свого часу – імперія Олександра Великого. Проте імперія монголів на той момент була потужною, вони робили деякі внутрішні реформи, які сприяли цілісності. Відтак Улус Джучі зібрав військо і завдав контрудару. У Данила на той момент не було шансів – він був змушений відступити.

– Власне, Сині Води – литовці перемогли татар, завдяки цьому князівство Литовське закріпили за собою велику територію теперішньої України. Та чи можна це вважати українською перемогою?

– Коли ми кажемо «литовці», то дещо осучаснюємо. Насправді, це прийшла нова династія – Гедиміновичі. Якщо ми уважно поглянемо, то вони не були аж настільки прив’язані до Литви. До певної міри Гедиміновичі були класичним продовженням давньоруського періоду. А Битва під Синіми Водами дійсно призвела до звільнення з-під ординського ярма.

Слухач: «В мене склалась думка, що тут зникає ще один міф, наче православ’я об’єднало Київську Русь. Як на мене, то це ярмо було більш об’єднуючим фактором. Як Ви оцінюєте поведінку церкви в цей період поневолення? Адже в церкві правили служби за здоров’я хана».

– Дійсно, церква стала механізмом поневолення. Треба зрозуміти, вона ж не була національною, а це була візантійська, грецька церква. Більшість цих митрополитів і церковного апарату – вихідці із Константинополя. Монголи ж дали їм право десятини. Дійсно, церковники відіграли одну із основних ролей. Тому вони потім і перебрались на північ, бо там було легше керувати.

А щодо того, що православ’я об’єднало Київську Русь – це тема з іншої історії.

– Ми згадали Синьоводську битву. Але була ще Битва на Ворсклі, коли великий князь литовський Вітовт намагався Золоту Орду собі підкорити. Для чого йому було це потрібно?

– Перед битвою на Ворсклі до Києва втік золотоординський хан Тохтамиш. Він попросив у Вітовта, який тоді тут правив, допомоги. Він зібрав військо із литовців, українців, білорусів, тевтонців, поляків, молдаван…Тохтамиш, як один із очільників походу, йшов на Сарай із метою стати великим ханом. За це він видав юридичний акт, в якому відмовлявся від України на користь Вітовта. Вони йшли в напрямку верхньої течії Ворскли, далі на сучасне місто Слов’янськ, далі Бахмут і на Сарай. Але на Ворсклі вони були зупинені – відбулась битва, яку вони програли. Вигравши битву, ординці намагалися повернути землі, які вони втратили перед тим, але Київ відбив ці штурми – замок на Замковій горі вистояв.

– Хто був спадкоємцем Золотої Орди? Логічно, щоб ним був кримський хан. Водночас московські правителі теж обґрунтовували свій царський титул не лише посиланням на візантійську спадщину, а й на те, що вони підкорили Казанське царство, Астраханське, Сибірське…Тобто, вони мали право називатись царями.

– Тут кожен себе вважав нащадком. З точки зору династичної, прямими спадкоємцями були Кримський ханат, Казанський ханат, Астраханський, Ногайська та Заволзька орда. І трошки побічно – московські правителі. Вони теж мали деякі зв’язки – за часів хана Узбека, одна із його доньок була одружена із московським князем. Це побічна гілка, але формально вона відігравала роль. Бо коли Московське велике князівство захопило Казань, що одразу зробив Іван Грозний? Оголосив себе царем!