Влада переслідує патріотичні телеканали

Вимагаємо припинити політично вмотивоване переслідування свободи слова в Україні

В Україні посилюються утиски свободи слова.
За шість місяців 2020 року експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 112 випадків порушень свободи слова. З них 86 стосувалися фізичної агресії проти журналістів.

Системному тиску з боку Державного бюро розслідувань та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення піддаються телеканали «Прямий», «Еспресо», «UA: Суспільне мовлення».

Внаслідок необґрунтованого секвестру державного бюджету ледве не закрився єдиний кримськотатарський канал АТР. Через це канал-«біженець», про необхідність підтримки якого, зокрема, йдеться в постанові парламенту ЄС від лютого 2016 року, опинився на межі закриття, і досі не може відновити мовлення в повному обсязі через борги за минулий рік і вимушене звільнення більшості журналістського колективу. Вперше за останні 5 років відсутня системна державна підтримка каналу АТР, який мовить цілодобово на територію тимчасово окупованого Криму трьома мовами: українською, кримськотатарською та російською.

Якщо численні візити представників ДБР і обшуки на «Суспільному», вилучення документів, інші дії щодо «Прямого» каналу можна було, хоч і з великими пересторогами, інтерпретувати у правовій площині, то після відвертого зізнання керівника слідчої групи Державного бюро розслідувань Олега Корецького у тому, що керівництвом ДБР йому було поставлене завдання арештувати телеканал «Прямий», ситуація набула зовсім іншого забарвлення.

Йдеться про свідоме намагання влади здійснити незаконні дії, спрямовані на обмеження поширення в українському інформаційному просторі об’єктивної̈ інформації̈, а отже, розпочати наступ на свободу слова, діяльність журналістів та засадничі принципи демократичного суспільства.

Обурення викликають також дії Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка призначає відверто необґрунтовані перевірки «Прямого», метою яких є відверто замовне анулювання ліцензії телеканалу.

Ба більше, Національна рада призначила ревізію ще одному мовнику, який у своїй інформаційній політиці демонструє державницьку позицію та об’єктивний погляд на події. Йдеться про перевірку телеканалу «Еспресо» за трансляцію в ефірі програм українських служб «Радіо Свобода» та «ВВС NEWS Україна».

Водночас в інформаційному просторі країни абсолютно вільно почуваються медіа, що ретранслюють кремлівську пропаганду, за російськими лекалами коментують внутрішньополітичну ситуацію у державі, поширюючи кремлівські фейки про нібито громадянську війну на Донбасі та так зване зовнішнє управління Україною. Йдеться, як мінімум, про чотири телеканали, що входять до сфери впливу прокремлівського діяча Віктора Медведчука - NewsOne, «112 Україна», ZIK та Інтер (80% акцій), які почуваються набагато вільніше, ніж національно-демократичні канали.

«Прямий» та інші, згадані вище державницькі канали, сьогодні – лідери інформаційного мовлення з твердою патріотичною, демократичною, європейською позицією, що є критично важливим в умовах інформаційної війни Росії проти України. В їхніх ефірах мають можливість висловитися експерти, які обіймають, передусім критичні позиції щодо чинної влади. Але в усьому світі критика є невід’ємною частиною демократичного процесу, а канал лише фіксує глибоке розчарування суспільства непрофесійними діями влади.

Бажання припинити мовлення «Прямого» не походить безпосередньо від Нацради чи ДБР, які, в цьому випадку, використовуються як інструменти тиску вищого керівництва країни на незалежний інформаційний простір.

Мусимо підкреслити, що така політика суперечить європейським цінностям та європейському вибору України.

Висловлюємо повну підтримку колективам усіх незалежних ЗМІ, зокрема телеканалам «Прямий» «UA: Суспільне мовлення», АТР та «Еспресо», і вимагаємо від Президента України Володимира Зеленського припинити тиск на непідконтрольні владі медіа.

Звертаємо увагу на необхідність зосередження зусиль інформаційної політики на протидії спробам Росії подати її військову агресію проти України як «внутрішньоукраїнській конфлікт» та антидержавній діяльності проросійської п’ятої колони всередині країни.
Київ, 29.07.2020

1. В’ячеслав Брюховецький, Герой України, почесний президент НаУКМА.
2. Юрій-Богдан Шухевич, Герой України, український політичний діяч, народний депутат України VIII скликання, багаторічний політичний в'язень.
3. Володимир Василенко, дипломат, громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол, Представник України в Раді ООН з прав людини (2006-2010), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
4. Юрій Андрухович, письменник.
5. Сергій Квіт, Професор Національного університету «Києво-Могилянська академія.
6. Володимир Омелян, політик, міністр інфраструктури 2016-19 рр.
7. Ярослав Яцків, академік, учасник Ініціативної групи "Перше грудня".
8. Йосиф Зісельс, учасник Ініціативної групи «Першого грудня» та СР РОКу.
9. Юрій Щербак, письменник, Надзвичайний і Повноважний Посол України.
10. Володимир Огризко, дипломат, політик, Надзвичайний та Повноважний посол України, міністр закордонних справ України ( 2007-2009), член СР РОКу.
11. Ігор Козловський, релігієзнавець, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, учасник ініціативної групи "Першого грудня", в'язень сумління т.зв."ДНР".
12. Данило Лубківський, дипломат, громадський діяч, Надзвичайний та Повноважний Посланник, заступник міністра закордонних справ України (2014), член СР РОКу.
13. Ігор Гук, професор медицини, закордонний член НАНУ.
14. Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХ1), член СР РОКу
15. Александра Гнатюк, професор історії НаУКМА, учасниця Ініціативної групи "Першого грудня".
16. Євген Бистрицький, філософ.
17. Михайло Басараб, політолог, член президії Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні.
18. Олена Стяжкіна, доктор історичних наук, письменниця.
19. Андрій Левус, співкоординатор Руху опору капітуляції.
20. Микола Рябчук, почесний президент Українського ПЕН-клубу.
21. Роман Безсмертний, політик, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол, Віце-прем’єр-міністр України (2005), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
22. Геннадій Боряк, заст. директора Інституту історії України Національної академії наук України.
23. Ігор Лапін, ветеран АТО, народний депутат України 8-го скликання.
24. Леонід Фінберг, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, головний редактор видавництва «Дух і Літера».
25. Сергій Висоцький, журналіст, народний депутат України 8-го скликання.
26. Броніслав Тутельман, художник.
27. Микола Горбаль, поет, колишній політв’язень.
28. Олександр Іванов, співкоординатор Руху опору капітуляції, ініціатива Переходь на українську.
29. Борис Потапенко, Голова Ради українських державницьких організацій світу (РУДОС).
30. Олександр Габович, доктор фіз.-мат. наук, Інститут фізики НАН України.
31. Ігор Мазур, офіцер ЗСУ, правозахисник.
32. Юрій Гончаренко, Фонд підтримки демократичних ініціатив.
33. Володимир Кузнєцов, доктор філос. наук, професор.
34. Ільмі Умеров, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу.
35. Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців Італії.
36. Станіслав Федорчук, ГО Українська народна рада Донеччини та Луганщини.
37. Вахтанґ Кебуладзе - доктор філософських наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
38. Орест Стеців, Ліга Українців Канади.
39. Микола Грицковян, Організація Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ).
40. Сергій Рябченко, професор, чл.-кор. НАН України.
41. Святослав Бойко, музикант, громадський діяч.
42. Соломія Фаріон, Голова ГО Молодіжний Націоналістичний Конгрес.
43. Олександр Бакай, академік НАН України, завідувач відділу ННЦ «ХФТІ» НАН України.
44. Святослав Маринін, член ради засновників громадсько-політичного руху "Межа".
45. Микола Марченко, кандидат юридичних наук, провідний експерт Асоціації українських правників.
46. Сергій Жадан, письменник.
47. Іван Ясковець, доктор фіз.-мат. наук, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України.
48. Мирослав Гай, громадський діяч, керівник благодійного фонду Мир і Ко.
49. Стефан Романів, співголова Союзу Українських Організацій Австралії.
50. Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім Олександра Никонорова.
51. Віталій Овчаренко, Рух переселенців України.
52. Тарас Гребеняк, ГО Українська справа.
53. Дмитро Харьков, Запоріжжя, громадський діяч, офіцер безпеки гуманітарної місії.
54. Карл Волох, блогер.
55. Тетяна Хорунжа, редактор газети "Форум націй".
56. Ярослав Грицак, професор УКУ, письменник.
57. Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва.
58. Нестор Воля, Блогер, громадська ініціатива #інфоВАРТА.
59. Алла Лазарева, власний кореспондент журналу «Украінський тиждень» у Франціі.
60. Анжеліка Корнієнко, громадська ініціатива #інфоВАРТА.
61. Ольга Гейко, громадська діячка, учасниця УГГ з 1977 р..

Иосиф Зисельс