Українська повстанська армія. «За свободу поневолених народів!»

Серед архівних матеріалів зберігається багато інформації про те, як у складі Української повстанської армії воювали представники різних національностей. З одного боку, це проявляється у формі згадування в оперативних документах НКДБ–МДБ про наявність у складі УПА окремих загонів, сформованих за національною ознакою, з іншого – це заклики самих повстанців у вигляді листівок до узбеків, грузинів, вірменів, росіян, чеченців, башкирів, інших народів Азії та Сибіру переходити до лав УПА і спільно боротися проти московсько-більшовицьких та гітлерівських загарбників.

У доповідях, рапортах, листах, зведеннях за підписами керівників підрозділів НКДБ чи командирів радянських партизанських загонів стосовно формувань УПА нерідко згадується про те, що у їх складі діяли окремі загони з представників різних національностей. Серед архівних документів розвідки перше згадування про те, що командування УПА прихильно ставилося до залучення до своїх лав вихідців з інших народів, датоване початком літа 1943 року. Зокрема, в одному зі зведень НКДБ СРСР у зв’язку з цим зазначається:

«У червні місяці 1943 р. «Головна команда» УПА звернулася з відозвою до народів Кавказу, в якій закликає до організації національних партизанських загонів за погодженням з УПА для боротьби за «самостійні держави Кавказьких народів» (звернення направлено до 4 Управління НКДБ УРСР).

У наказі командира Української повстанської армії «Клима Савура» від 31 серпня 1943 р. зазначено: «Звʼязатися з членами інших поневолених народів, що перебувають у цей час в Україні. Допомогти їм організуватися при УПА в їхні національні повстанські загони для боротьби зі спільними нашими ворогами, Берліном і Москвою. Сьогодні ця боротьба йде за ослаблення імперіалістів, а в майбутньому вийдуть з України національні легіони на свої рідні землі і будуть пліч-о-пліч вести революційну боротьбу з імперіалістами за наші вільні національні держави» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 8 зв.).

 Невдовзі після цього, як свідчать архівні документи, такі національні формування почали зʼявлятися в УПА. Зокрема, у листі на ім’я народного комісара державної безпеки УРСР комісара держбезпеки Сергія Савченка від 16 грудня 1943 року, підписаному начальником 4 управління НКДБ СРСР Павлом Судоплатовим, з-поміж іншого йдеться про таке: «Поблизу с. Борсуки Вишгородського р-ну розташована бандерівская сотня, скомплектована з військовополонених узбеків. У цій сотні, а також в інших частинах УПА, нещодавно проводився запис у кавалерію…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 102).

У дослідженнях науковців зазначається, що саме відділ узбеків, створений ще в середині 1943 року, був першим національним підрозділом УПА. Майже одночасно виникли курінь грузинів та сотня кубанських козаків. Трішки пізніше на Волині постав курінь азербайджанців. Окрім представників зазначених народів до УПА приєднувалися й французи, серби, хорвати, мадяри, італійці і навіть німці, що тікали з фронту, дезертирували й намагалися за допомогою повстанців якнайшвидше переправитися до себе на батьківщину. Значну повагу серед бійців і командного складу УПА мали лікарі-євреї, про що збереглося немало свідчень. Крім цього, зустрічаються згадки про те, що влітку – восени 1944 року підрозділи кримських татар, калмиків, чеченців, грузинів і азербайджанців вирушили у рейди на схід України.

У довідці НКДБ УРСР від 19 лютого 1944 року зазначається: «Командир партизанського зʼєднання т. Сабуров повідомив, що агентурним шляхом, так само як і свідченнями полонених, заарештованих і тих, що перейшли на наш бік бійців УПА, встановлено, що серед особового складу УПА є 40% осіб східних національностей – інгуші, осетини, черкеси, турки, росіяни. Українські націоналісти становлять ядро УПА. Серед військовополонених Червоної армії різних національностей ОУНівці проводять роботу в напрямку обʼєднання цих національностей під керівництвом ОУН» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 191).

В архіві СЗР України зберігається документ, підписаний 19 березня 1944 року начальником 4 Управління НКДБ СРСР Павлом Судоплатовим, у якому зазначається: «У складі УПА була група мадяр близько 100 осіб, яка уникла полону Червоної армії. Частина цих мадяр носить офіцерську форму угорської армії. Ця обставина напевне використана для поширення чуток про приїзд до штабу УПА в грудні 1943 р. під виглядом угорців представників Англії та Америки» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 212).

Наявність такої кількості представників інших народів в УПА стало поштовхом до проведення Першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії. Вона відбулася 21–22 листопада 1943 року в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині. У звіті про цю подію, який зберігається в архіві розвідки, зазначається, що в роботі конференції взяли участь 39 делегатів від 13 національностей: 6 грузинів, 6 азербайджанців, 5 узбеків, 5 українців, 4 вірменина, 4 татарина, 2 білоруса, 2 осетина, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир.

Спершу учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців усіх поневолених народів, що загинули у боротьбі за національну незалежність. Потім була низка доповідей і обговорень політичної ситуації, завдань і практичних цілей поневолених народів. «В обговоренні доповідей, – зазначається у звіті, – особливо активну участь брали, крім українських делегатів, делегати від азербайджанців, грузинів, казахів, узбеків, татар, які висловлювали глибокий гнів і протест своїх народів проти небаченого фізичного терору, культурного і національного гноблення, а також проти економічної експлуатації з боку московсько-більшовицького імперіалізму…». Зрештою всі учасники зійшлися на необхідності створення спільного фронту для «боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських завойовників» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 359–360).

Напередодні Конференції поневолених народів Східної Європи й Азії, а також після її проведення повстанським проводом було підготовлено і віддруковано серію листівок. В архіві СЗР України знайдено низку таких матеріалів, які свого часу потрапляли до рук членів розвідувальних груп радянських органів держбезпеки і партизанських загонів, що діяли в тилу ворога і збирали інформацію про ситуацію на окупованих територіях. Адресувалися вони представникам певних національностей: «Росіяни!», «Вірмени та інші народи Кавказу!», «Грузини!», «Узбеки, казахи, туркмени, таджики, башкири, татари, народи Уралу, Волги і Сибіру, народи Азії!», «Узбецькі аскери!», «Сини Туркменії!», «Казахи, башкири, калмики, удмурти!», «Татари Поволжя!», «Черкеси, кабардинці, осетини, чеченці, адиге, лезгини, інгуші!», «Донські козаки!», «Білоруський народе!» та інші. А пізніше, у 1945–1946 роках, зустрічаються листівки зі зверненнями до народів Європи – «Поляки!», «Чехи! Словаки! Солдати!».

До представників кожного з народів автори листівок знаходили свої слова, враховували історичні особливості їхнього розвитку, намагалися нагадати про трагічні сторінки минулого, зачепити за живе, достукатися до серця, пройняти усвідомленням необхідності боротьби проти поневолювачів. Тексти зазвичай виконували російською мовою, а згодом стали перекладати мовами тих, до кого зверталися. Так, у зверненні до народів Середньої Азії і Сибіру зазначається: «Война, в которую вовлекла вас Москва, ведется за империалистические интересы. Москва и Берлин спорят между собой о том, кому из них вас грабить. Империалистическая Москва целыми веками грабила у вас ваш хлеб, ваше железо, ваш уголь, ваш скот, ваш хлопок, а во время войны брала с вас подать крови: ваших сыновей и отцов на фронт…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 180).

А грузинам адресовані такі слова: «Грузины! Потомки героического народа Кавказа! На протяжении веков вы мужественно вели борьбу с турецкими и российскими захватчиками. Кровавые жертвы понесли вы, защищая свою свободу и свое собственное государство… Украинский народ – это верный ваш союзник в борьбе с империалистами. Мы ведем борьбу за самостоятельное украинское государство, как и вы за свою самостоятельную Грузию. Мы приглашаем вас к общему выступлению против общих врагов…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 47–47 зв.).

Знайдено особливі слова й для росіян: «Сегодня русский народ очутился на перекрестке дорог. Куда идти? Где искать решения национального вопроса? Вернуться ли к форме старой царской россии? Невозможно! Колеса истории не повернуть обратно! Поддерживать ли обанкротившийся коммунизм? Тоже не приведет ни к чему! В массах идея коммунизма умерла…Только дружеское гармонийное сожительство самостоятельных государств прекратит империалистическое кровопролитие и создаст условия мирного экономического прогресса. Только в таких условиях возможно возрождение русского национального духа государства. Все империалистические попытки разобьются об скалу сопротивления соседних народов, привлекут другие империализмы на русскую этнографическую территорию и кончатся такой кровавой бойней, какую мы сейчас переживаем» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 7088. – Т. 1. – Арк. 45–45 зв.).

У цій листівці немає ні образ, ні погроз, ні зверхності. Жодного поганого слова на адресу росіян. Це при тому, що під час війни можна було негайно почати мститись народам-поневолювачам, одним з яких українські націоналісти вважали народ російський. Понад те, командування УПА рішуче відмовилося від яскраво вираженої антиросійської політики. Навпаки, використовувало найменший шанс залучити до своїх лав росіян, які не були задоволені радянською владою і тим паче новим порядком німецьких окупантів. При цьому автори цієї та інших листівок постійно апелювали до патріотизму і почуттів національної гідності в боротьбі проти спільного ворога – гітлерівського й московсько-більшовицького імперіалізму.

У листівках поряд із гаслами боротьби за самостійну Українську державу та побудову на теренах СРСР інших національних держав, як свідчать архівні документи, певне місце було відведено й іншим актуальним проблемам – становищу робітників під радянською та німецькою окупацією, земельному питанню після відновлення незалежності, захисту прав людей, встановленню 8-годинного робочого дня, справедливої оплати праці, вільного вибору фаху та місця роботи, свободи профспілок, ліквідації стахановщини, соцзмагань тощо. У такий спосіб листівки УПА відігравали роль гідного доповнення до інших видів агітаційно-пропагандистської діяльності українських повстанців.