Великий терор як апогей радянського сталінського насильства над українцями

Щороку у третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Нинішнього року цей день припадає на 19 травня. Передусім під радянським політичним терором маємо на увазі Великий терор 1937–1938 років.

Тоді з ініціативи комуністичного керівництва й особисто Сталіна режим розгорнув наймасштабнішу кампанію масових репресій для ліквідації реальних і потенційних «ворогів народу». Ніколи ні до, ні після того комуністичний режим настільки затято не переслідував і цілеспрямовано не розстріляв так багато власних громадян.

Своїх жертв він переслідував і вбивав серед усіх можливих груп населення, вишукуючи їх за національними, політичними та соціальними критеріями. Насильство проти них застосовував найширшого спектра, включно із вбивствами, депортаціями та арештами із наступним ув’язненням. За оцінками істориків, комуністичний режим протягом 1937–1938 років заарештував 1,7 мільйона людей, з яких понад 700 тисяч були розстріляні. Переважна більшість інших відбули різні терміни, в основному десять років виправних робіт у таборах.

Читайте також: путін і гундяєв мають бути засуджені міжнародним трибуналом - Епіфаній

Великий терор став апогеєм радянського сталінського насильства, хоча, цілком можливо, він міг би ще посилитися, якби на заваді не стала Друга світова війна. І це важлива теза, аж настільки, що є ключовою для пояснення самого явища, яке, до речі, не тільки для звичайних людей, а й для істориків є важко збагненним. Якщо, звичайно, не трактувати всього пов’язаного із совєтським режимом злочинним, що загалом-то є правильним, але часто недостатнім аргументом.

Незрозуміло, як Сталін і його режим прийшли до цього крайнього насильства та навіщо це було робити. Незрозуміла динаміка цього насильства, і це проблема. Тому й виникають питання з комунікацією цієї історії із ширшою аудиторією, адже звичайним людям часто невтямки, як можна знищити сотні тисяч людей наче ні з того ні з сього.

Ще одна теза, яку особливо важливо комунікувати з українською аудиторією, полягає в тому, що український випадок для пояснення генези сталінського насильства того періоду є центральним. На жаль, українцям довелося заплатити чи не найвищу ціну в те пекельне десятиліття, і про це треба пам’ятати. Протягом Великого терору в Україні було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин — до розстрілу.

Отже, Великий терор став логічним продовженням і найвищою точкою сталінського насильства. Він завершив або підбив риску під усією попередньою боротьбою режиму проти «ворогів народу». Для пояснення, при чому тут Україна та українці, простежимо ґенезу сталінського насильства того часу та визначимо основні його закономірності.

Читайте також: Голодомор: виконавці та жертви

Соціальні вороги

Добре відомо, що офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВС СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року. Симптоматично, що саме куркулів режим вибрав першими в довгому переліку своїх жертв. Цим наказом режим, так би мовити, тестував свою міць проти сильного, але вже покореного ворога. Куркулі вже були ліквідовані як клас, і наказом №00447 режим лише добивав їхні залишки.

Не варто нагадувати, де «куркулі», тобто заможні та не дуже господарі, чинили найбільший опір і що з того вийшло. Головна битва між режимом і «куркулями» розгорнулася саме в Україні. Останні програли. В результаті від Голодомору загинуло 3,9 мільйона українців, а 800 тисяч українських «куркулів» були виселені в ГУЛАГ.

Подальші антикуркульські репресивні кампанії випливають з особистого переконання Сталіна, що не всіх куркулів було знищено і депортовано під час колективізації, а ті, що перебувають у таборах, досі становлять для радянської влади серйозну небезпеку. До того ж арештованих на початку колективізації куркулів мали би звільнити наприкінці 1930-х років, тому у подальших ударах по сільському населенню Сталін бачив свій сенс.

Цікаво, що більшість репресованих куркулів за Великого терору припадала саме на російські території. В Україні село вже було тотально упокорене, і потреби переслідувати вже знищені громади не було, на відміну від інших регіонів, які пройшли голод відносно безболісно. Так чи інакше саме українські куркулі та їхній опір становили для режиму найбільшу небезпеку кількома роками раніше.

Та й взагалі Голодомор можна трактувати як один із наймасштабніших експериментів держави з перевиховання через працю, можливо, найжахливіший з усіх. Бо головною метою режиму було змусити українців працювати безкоштовно в колгоспах, чого він і досягнув, але лише шляхом «терору голодом». У цьому контексті Голодомор стоїть поряд із ГУЛАГом, а хронологічно навіть передує йому.

Отже, терор проти «куркулів» під час Великого терору був по суті завершенням операції, яку режим розпочав під час колективізації, і свою головну перемогу він здобув саме в Україні у 1932–1933 роках.

Читайте також: 27 жовтня розстріл великих українців — «Розстріляного відродження»

Національні вороги

Другою особливістю Великого терору є його спрямованість проти національних меншин. Власне, ці репресії дивують чи не найбільше, адже радянський режим завжди переслідував насамперед соціальних чи класових ворогів, але виходить, що під час Великого терору раптово змінив свою терористичну політику, та ще й так кардинально. Всього він убив близько 245–250 тисяч «національних ворогів», або майже третю частину від усіх своїх жертв у цей період. Тоді ж уперше було масово застосовано депортації компактних груп населення, переважно національних меншин, — терористичний інструмент, який Сталін застосовував пізніше, вже після Другої світової війни, із страхітливим розмахом.

Але вже в 1935–1938 роках він депортував 23217 фінів, 70 тисяч поляків і німців, 2500 іранців, 172 тисячі корейців, 2446 курдів, 8000 китайців та інших. Унаслідок Великого терору деякі нацменшини зазнали доволі значних втрат. Наприклад, від терору загинуло 16% від усіх поляків у СРСР. Заарештовували й, відповідно, розстрілювали людей без будь-яких підстав, винятково на основі їхньої національної належності. Ні їхнє минуле, ні їхня поведінка, ні міра лояльності до режиму не відігравали ролі. Цілі народи стали вважати ворожими та шкідливими, такими, що заслуговують лише на покарання.

Втім, і ця терористична трансформація не виникла на порожньому місці. Комуністи від моменту приходу до влади 1917 року почали переслідувати, арештовувати та вбивати представників національних менших, яких називали «буржуазними націоналістами», проте ця політика ніколи не була масовою, а швидше, вибірковою. Могли лише вважати деякі народи або національні меншини схильними до націоналізму, зокрема й українців.

Справжня ж трансформація у напрямі визнання цілих народів «ворожими» із подальшими репресіями проти них сталася, знову ж таки, в роки колективізації та Голодомору. Першими жертвами зміни цієї політики стали казахи, яких від голоду загинуло близько 1,5 мільйона, а другими — саме українці. Обидва злочини мають геноцидну суть, як, до речі, і всі національні операції НКВС. Саме із 1932–1933 років розпочалася етнізація терористичної політики режиму, пік якої припав на 1937–1938 роки. Тож саме тому якраз ці роки стали поворотними у національній політиці більшовиків.

Коротко поясню цю трансформацію, яка призвела до національних операцій НКВС, на прикладі Голодомору, хоча казахський випадок був на пів року раніше. До певного моменту Сталін переслідував під час колективізації переважно селян, але коли відчув, що опір став аж занадто затятим, то реінтерпретував його. Він пов’язав питання хлібозаготівель в Україні та на Північному Кавказі безпосередньо з питаннями українізації та ширше — з «національною» природою українців. Більшовики дійшли висновку, що опір колективізації в Україні був національно зумовлений, а причиною кризи хлібозаготівель стало поєднання трьох факторів: «куркулів», місцевих комуністів та українських буржуазних націоналістів.

Офіційне звинувачення звучало десь так: усі проблеми від куркульського саботажу, якому сприяли слабкодухі або вороже налаштовані сільські комуністи, що піддавалися згубному впливу українських націоналістів. Це вони — українські націоналісти— проникли в село і в компартію та почали вести там підривну діяльність зсередини. Куркулі, бідніші селяни, українські комуністи, українська інтелігенція — всі вступили в організовану та неформальну змову, щоб зірвати хлібозаготівлі та зупинити політику колективізації й індустріалізації, а значить, завдати радвладі смертельного удару.

Читайте також: Сьогодні в Україні відзначають День пам'яті жертв політичних репресій

Коло замкнулося, а ворогом, якого треба було знищити, став увесь народ. Щось схоже мало місце і під час Великого терору, але тепер щодо німців, поляків, латишів, литовців, естонців, фінів, греків, румунів, болгар, корейців, китайців та інших. Лакмусовим папірцем цієї трансформації стала перша етнічна чистка режиму, яка відбулася у грудні 1932 року. Тоді виселили майже всіх жителів, а це більш як 10 тисяч людей, із козацької станиці Полтавської на Кубані, заселеної переважно українцями. Вже через кілька років етнічні чистки для режиму стали нормою.

Розкуркулювання селян. Село Удачне Донецької області, 30-ті рр. XX ст. Фото Марка Желєзняка. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного.

Політичні вороги

Невід’ємною складовою Великого терору стало знищення політичних ворогів режиму, серед яких можна виокремити самих партійців і спецслужбістів, щодо лояльності яких у системи виникли сумніви. Масові арешти партійців розпочалися у червні 1937 року, а всього було репресовано близько 100 тисяч осіб, які мали той чи інший стосунок до комуністичної партії, — рядових партійців, комсомольців і незначну кількість партійних начальників. Звичайно, це була не перша чистка комуністичної партії, але всі попередні значно поступалися цій за масштабами та розмахом.

Крім однієї, яка також стосувалася України і знову в 1933 році. Тоді комуністична партія більшовиків України зазнала тотальної чистки. Вичищали і тих, хто якось намагався допомагати голодуючим українцям, і тих, хто проявив якусь слабкість, і тих, кого підозрювали у співчутті «українським буржуазним націоналістам». З грудня 1932 року до жовтня 1936-го чисельність КП(б)У скоротилася на 112 тисяч людей.

У республіці було замінено 70% голів райвиконкомів і 60% голів сільрад. Звичайно, чистка партійців з України також мала й інше, національне, забарвлення, адже на зламі 1932–1933 років вище керівництво вирішило, що і партійна організація в Україні так само інфікована бацилою контрреволюції поряд із селянством та українською інтелігенцією.

Читайте також: Як саме Росія століттями асимілювала українців там, де могла їх контролювати

Українських партійців у той час не вбивали, а просто викидали з партії та з роботи лише для того, щоб знищити кількома роками пізніше. До речі, з українською творчою елітою було те саме. Майже всіх представників Розстріляного Відродження почали тероризувати, а то й арештовувати ще з 1930 року, аж поки остаточно не розправилися з ними під час Великого терору.

Лесь Курбас під час слідства. Харків. 28 грудня 1933. Фото: territoryterror.org.ua.

Український письменник, режисер та драматург Микола Куліш, арештований у грудні 1934 р., розстріляний 3 листопада 1937 р.

Технології Великого терору

Чимало технологічних комуністичних новацій щодо того, як краще вбивати, репресувати та депортувати, також мають стосунок до колективізації, Голодомору та України. Однією з таких новацій була так звана трійка — інституція, яка виносила вироки ворогам народу і партії за спрощеною процедурою. Вказівка про формування трійок з’явилася 10 липня 1937 року в рішенні політбюро.

Читайте також: Розстріляні у Сандармоху українці і вихідці з України (СПИСОК)

До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВС (голова), обласний прокурор і перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Трійки розглядали справи в закритому режимі, без участі обвинуваченого й захисника, конвеєром, та, як правило, оперативно виголошували найсуворіші остаточні вироки, яких не можна було оскаржити. Бувало, що вони розглядали сотні справ щодня. Лише під час першого року Великого терору, з липня до грудня 1937 року, вони засудили до страти 386 798 людей.

Але коли виникли перші трійки? Створені вони були 10 березня 1933 року. Суди тоді просто не встигали за напливом репресованих з України, тому знадобився такий швидкий та ефективний винахід радянського судочинства. Нагадаю, що і сам ГУЛАГ був заснований 1930 року.

***

Висновком про те, що витоки Великого терору 1937–1938 років треба шукати у великих колективізаційних експериментах Сталіна кількома роками раніше та масовому голоді, який ті спричинили, мабуть, нікого не здивуєш. Але моя теза більш конкретна. Контури Великого терору 1937–1938 років були накреслені саме в Україні. Ба більше, великий сталінський терор розпочався 1932 року, а його кульмінація в Україні припала на роки Голодомору.

Сталін переміг, а в 1937–1938 роках він лише зачищав іншу територію та добивав інших реальних та ймовірних супротивників режиму і незгодних. Його зацикленість на насильстві над мільйонами, позбавлена очевидних мотивів, а значить, і сенсу заради самого лише збереження влади, виникла або щонайменше отримала імпульс завдяки його успішному досвіду виморення голодом передусім у Казахстані та Україні. Під час Великого терору зберіглася і дуальність його репресій, яка почала формуватися раніше, — репресії було спрямовано проти куркулів і національностей.

—

Віталій Огієнко, головний спеціаліст відділу дослідження тоталітарних режимів Українського інституту національної пам’яті