Вектор – Україноцентризм

(Не)Очікувана заміна Джо Байдена

Камала Гарріс стає найбільш ймовірним кандидатом на заміну Джо Байдена на майбутніх виборах президента США. Після провальних дебатів Байдена проти Трампа та ще кількох чергових ляпів на кшталт представлення Зеленського як «президента України путіна», відхід Байдена із виборчих перегонів виглядає більше ніж логічно.

На заміні Байдена наполягали всі ключові спонсори Демократичної партії, проте сам «дідусь Джо» впирався до останнього. За збігом обставин (випадковим або не дуже), сам Байден оголосив про свою відставку як кандидата вже після невдалого замаху на життя його опонента – Дональда Трампа. 

Аналіз будь-чого за основу бере принцип «не існує випадкових явищ, все має свою причину». Це не виключає випадковостей або навіть так званих «чорних лебедів» – подій, що докорінно змінюють всю ситуацію та не піддаються прорахунку чи моделюванню. 

Особисто про відставку Байдена як кандидата чув від двох людей, що мають доступ до конгресу США та спілкуються із американськими законотворцями. Причому вперше я це почув, як досить реальний сценарій, ще в листопаді-грудні 2023 року. Мій тодішній співрозмовник зазначав, що демократи готують заміну Байдену, проте внутрішньопартійні групи впливу, що стоять за Байденом, – умовно їх можна назвати Клінтони-Обами – хотіли зберегти свій вплив і надалі. А тому розглядали кількох кандидатів на заміну, серед них була і Камала Гарріс. Проте чинній віцепрезидентці США відводили лише 2-ге місце, а найбільш бажаною заміною називали Мішель Обаму. Аргументували це низкою причин, зокрема всеамериканською впізнаваністю місіс Обами, максимальною близькістю її до групи впливу – дружина експрезидента все-таки, провальними діями Камали Гарріс, яка була і є відповідальною за всю міграційну політику, деталями біографії пані Гарріс ще часів початку кар’єри – через любовний роман із колишнім мером Сан-Франциско Віллі Брауном.

Можлива заміна Байдена на Мішель Обаму як певний політичний спектакль також пояснювалась тим, що Мішель не могла б перемогти у праймеріз від демократичної партії, адже взагалі не займається політичною діяльністю. А заміна кандидата за кілька місяців до виборів давала можливість обійтись без праймеріз.

Практично ідентичну версію я почув від іншого джерела через два дні після того, як Трамп розгромив Байдена на дебатах. Проте в цей момент внутрішньопартійні суперечки супроводжувались ще й певною панікою – через критичний брак часу та впертість самого Джо, який попри всі вказівки спонсорів, тотальний шквал критики в глобалістичній пресі найвищого рівня відмовлявся вибувати з виборчих перегонів.

Проте, судячи з усього, спонсори демократів зробили ставку на Камалу Гарріс. А зрежисована поведінка преси, соціологів, «експертів» та навіть ґрантоїдів в Україні вказує на те, що цей варіант системно готувався. Політична ситуація в США буде все більше загострюватись. Підозрюю, що все може бути набагато жорсткіше, аніж під час заворушень в 2020 році.

Поведінка української влади в таких умовах повинна була б полягати в отриманні максимальних обіцянок допомоги від обох кандидатів. Але ми маємо не українську владу, а владу в Україні. Тому й український народ не є суб’єктним, а став об’єктом-ресурсом та заручником політичних/геополітичних ігрищ та кровавих сценаріїв. Якщо ти не знаєш, в яку гавань пливеш, то жоден вітер не буде тобі попутним. А ми, українці, знаємо, «в яку гавань пливемо» – яка Україна Майбутнього нам потрібна?

«Мирний план» Джонсона – зрада чи перемога?

Стаття колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона у Daily Mail наробила чимало шуму – як в англомовному, так і в українському інформаційних просторах.

Попри колишню потужну підтримку Джонсоном України, чимало українців почало говорити про «зраду» та про те, що «мирний план» Джонсона є затягуванням до замороження конфлікту, відмови від певних територій, надання особливо статусу московській мові тощо.

У своїх оцінках я стараюсь бути більш холоднокровним і завжди наголошую для читачів нашої газети, слухачів радіо UA-Chicago та глядачів каналу «Свій до Свого по Своє» на тому, що не можна сприймати світ виключно в чорно-білих кольорах. Не можна рефлексувати у форматі «зрада-перемога», «ганьба-слава». Не можна ставати акваріумними рибками, які пам’ятають останні 20 секунд свого життя, та забувати те, що було раніше, адже все між собою тісно пов’язано, а майбутні події є наслідками багатьох попередніх, зокрема і тих закулісних, які нам невідомі, про які ми можемо тільки здогадуватись. Справжня політика завжди є невидима, назовні виносять вже прийняті суб’єктами результати та домовленості.

Перш ніж перейти до аналізу самої статті Джонсона, хочу, щоб читачі запитали себе: куди нас ведуть зараз? До якого сценарію нас підштовхувала адміністрація Байдена, надаючи дуже обмежену допомогу, не запускаючи ленд-ліз, домовляючись напередодні вторгнення із путіном – так званий «пакт Бернса-наришкіна», надаючи навіть зараз дуже обмежену допомогу із 61 мільярда, який був проголосований? До яких сценаріїв? До сценаріїв військової перемоги над ресурсно сильнішою московією? Справді?

Ці питання жодним чином не зменшують відповідальності Зеленського-Єрмака за все, що відбулось та відбувається. За провал підготовки до війни. За те, що ми досі не виробляємо своїх далекобійних ракет (маючи готові моделі на 500+ кілометрів, заморожені, до речі, ще в час Порошенка), «Нептунів», «Вільх» чи ще банальніше – патронів (досі не маємо патронного заводу!), мін, гранат тощо.

Насамперед стаття Бориса Джонсона НЕ Є МИРНИМ ПЛАНОМ. І це добре розуміють ті, хто особисто її прочитав на сайті Daily Mail. 

Ера інформаційної брехні стає все більш страшною. Зберегти здоровий глузд та раціональне мислення можливо лише за умови формування власної думки на підставі прочитання першоджерел. Більшість тих, хто рефлексує у форматі «зрада-слава», просто повторюють слова медійних псевдоекспертів, «говорящих голів», авторитетів, яких спеціально «впарюють» у масову свідомість. «Впарюють» технологічно і за великі гроші. Для того, щоб керувати людьми через контроль масової свідомості. 

Борис Джонсон розставляє важливі акценти, керуючись насамперед передвиборчою гонкою в США, у якій він як консерватор підтримує консервативного кандидата – Трампа. Тому його тези адресовані в першу чергу американській аудиторії (хоча, безумовно, не тільки!). Джонсон не пропонує компроміс з росією, не пропонує він і обміну відмови від кордонів 1991 року на вступ до НАТО та ЄС. В статті відбувається аналіз наявного стану речей, виходячи із позицій реальної політики – Realpolitic та суб’єктивних інтересів різних гравців. 

Інформаційне поле в США, зокрема і за допомогою кремлівських мільярдів доларів, активно створює передумови для можливої політики ізоляціонізму щодо України. І ця загроза є досить реальною, особливо зважаючи на те, що ані Турчинов в 2014, ані Порошенко з 2014 до 2019, ані Зеленський з 2019 і дотепер ЖОДНОГО РАЗУ НЕ НАГОЛОСИЛИ НА ОБОВ’ЯЗКУ ЗАХИСТУ УКРАЇНИ США ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ. Підкреслюю – жодного! Адже одна справа – медійно десь щось сказати-прокукурікати, а зовсім інша – запустити всі необхідні юридичні процеси, зокрема публічно звернутись до підписантів-гарантів за допомогою відповідних дипломатичних нот. Нота – такий різновид дипломатичного звернення, що потребує відповіді. І нехай би хтось в США чи ВБ відмовився від взятих раніше зобов’язань… Чи могли б вони це зробити і що б тоді було з усіма іншими міжнародними договорами?!

Але, повернемось до статті Джонсона. Частина його акцентів покликана унеможливити такий ізоляціонізм. І спрямована вона на виборців США із аргументацією щодо необхідності допомоги України та щодо того, наскільки болючою може стати наша поразка для США. І ці акценти в інформаційному полі США є вкрай важливими, на фоні відсутності там української пропаганди та наявності кремлівської.

Важливим в цьому контексті є і суб’єктивний фактор. Джонсон особисто знайомий із баченнями як Байдена, так і Трампа. Знає він також і Зеленського, а також те, що Трамп, м’яко кажучи, «не любить» Зеленського, після того, як Зеленський «кинув» Трампа.

Європу лихоманить. Захід (США) втомився терпіти корупціонерів у Києві. Це все також накладає відповідні передумови.

У статті Джонсона немає жодного слова про відмову від Криму, хоча ліволіберальні «експертики» хотіли вказати інше. Не пише Джонсон і про закріплення-«узаконення» кордонів на рівні 2022-го, але пише, що для початку слід відкинути путіна ПРИНАЙМНІ до становища 2022-го. Проте подальша деталізація у статті відсутня, інформації немає. А диявол завжди ховається в деталях. І саме від фактичних деталей, які будуть втілювати в життя, залежатиме сценарій як наближення Української перемоги (позитив), так і замороження конфлікту зі «здачею» територій. 

Щоправда без зміни Конституції і без референдуму Зеленський цього протягнути не зможе. А якщо вже буде можливість провести референдум, то чому не відразу разом із виборами як президента, так і депутатів? «Зелені» на це точно не підуть, бо втрата влади для них рівносильна кримінальній відповідальності за низку особливо тяжких злочинів.

Джонсон натякає Трампу та американцям, зокрема, і на: «70 тисяч ваших солдатів у Європі (місце яких посядуть українські воїни) можуть бути задіяні у протистоянні з вашим головним ворогом – Китаєм, якщо Україна переможе». Проте знову ж таки питання деталей – чи вигідно українцям буде брати участь у війні проти Китаю за умови неучасті НАТО проти московії? Але цих деталей нема та й не може бути.

Джонсон накреслив перший і головний крок – зберегти і збільшити допомогу від США, відвоювати частину територій (принаймні до кордонів 2022-го) і змусити путіна сісти за стіл перемовин на умовах, відмінних від теперішніх!

Це не означає, що нас не вестимуть до замороження та не будуть тиснути на корупціонерів з Банкової, щоб ті відмовились від територій. Всі сценарії є можливі.

Можливість путіну «зберегти обличчя», заявивши, що денацифікація відбулася – залежатиме від деталей. І в цьому випадку все ще складніше.

Хто може дати означення «перемоги України»? «Перемоги московії»? Чи не хочуть нас привести до безвихідної ситуації, в якій медійно і путін, і Зеленський говоритимуть про перемогу? І такий сценарій також можливий. Все залежить від деталей. 

Формальне визнання якогось спеціально статусу для російської мови – перевірка реакції і українців, і путінського оточення. Скажу лише, що це може обернутись для нас світоглядною поразкою, страшнішою та більш руйнівною, ніж багато хто собі уявляє. І така загроза існує. Питання в деталях.

Натомість Джонсон пише, що Україна отримає набагато більше зброї, членство у НАТО та ЄС (до останнього я ставлюсь особливо скептично, та й Brexit відбувався не просто так, еге ж?). 

Тимчасове статус-кво – замороження – може означати як наше накопичення сил та приборкання путіна, так і навпаки. І якщо геополітичні сили не запустять на росії відцентрові процеси, падіння та розвал (і новий наступ ЗСУ та їхню миротворчу функцію із захисту українців на етнічних українських землях), то росія порушить будь-які домовленості. І нападе знову. Це буде питання часу, як московити вже не раз доводили.

Проте і путін на усе це не погодиться. І тоді, як на мене, може включитись один із кращих для нас сценаріїв – увімкнеться ультиматум Трампа щодо озброєння України «до зубів». Вважаю такий сценарій найкращим, з огляду на те, що психологія володарів кремля після 1917 року рахується тільки із силою. 

Фактично, стаття Джонсона є елементом виборчого піару кандидата Трампа, проте закладає певні механізми втримання і збереження США активним і дієвим союзником України. Але вчергове повторюсь – все залежатиме від деталей, які, на превеликий жаль, за певних обставин можуть стати антиукраїнськими.

Причини провалу контрнаступу

Британський Королівський Інститут Оборонних Досліджень (англ. Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) опублікував доповідь на 48 сторінок про причини провалу українського контрнаступу. Пропоную Вашій увазі його ключові висновки:

1. План був правильний: 12 бригад мали прорвати відрізок фронту завдовжки 30 км біля Токмаку протягом 7 днів і далі піти на південь до Мелітополя.

2. Європейські країни передали Україні значну частину своїх запасів, та цього було не достатньо. Найбільш негативну роль відіграло зволікання із поставками.

3. Помилкою України було залишення досвідчених військ для утримання лінії зіткнення, а в наступ кинули недосвідчених, але тих, які пройшли навчання в країнах ЄС.

4. ЗСУ неправильно розгорнули війська відразу на кількох напрямках замість фокусуватися на місці прориву.

Тут мушу додати коментар, що насправді генерал Залужний наполягав на класичній військовій науці та прагнув здійснювати наступ по 3 напрямках із подальшим акцентуванням зусиль на одному із них. Західні радники настоювали на 1 найбільш інтенсивному місці можливого прориву, що і було взято за основу. Але не спрацювало. RUSI висловився досить неточно, якщо не сказати гірше.

5. Найсерйозніша помилка – очікування того, що росіяни отримають шок і почнуть бігти, як це сталося під Харковом у 2022. 

6. Початкові атаки провалилися, темп було втрачено, і рф могла вести організовану оборонну битву (зволікання із поставками та недостатність озброєння).

7. Великим і болючим питанням залишається звідки росія точно знала, де і приблизно коли має розпочатися наступ?

Підозрюю, що відповідь на це питання якось пов’язана із провалом оборони в 2022-му, допуском московських військ до Києва, розмінованим Чонгаром. Чи не пов’язано?

8. Україна повністю програла радіоелектронну боротьбу. Ворог вів спостереження і був готовим до всіх подій.

Наступальні операції України в ближчому майбутньому – недоцільні. В силу переваги ворога в живій силі, техніці та озброєнні. Останній висновок звучить як попередження, на фоні бажання Володимира Зеленського використати контрнаступ як ефективний інструмент оборони. Що може становити значні ризики для ЗСУ.