Зустріч з Держсекретарем США Ентоні Блінкеном

Вчора зустрівся з Держсекретарем США Ентоні Блінкеном. Мій ключовий меседж – видно на футболці. Але загалом та зустріч навіяла кілька думок.

З моєї великої родини в армії чотири чоловіки, двох з них вже важко поранено. Одному ампутували пальці на обох руках.

З невеликої команди Центр Протидії Корупції в Силах оборони – семеро чоловіків. Кілька з них на складних напрямках. Одного важко поранено.

Війна вже давно стала персональною для кожного українця.

Важко зрозуміти чому можна збивати ракети над Ізраїлем, але не можна над Україною. Хоча б над Західною Україною, щоб ми могли далі воювати. Захищати хоча б військові заводи, енергетику та газосховища.

Ок, є якісь “складнощі” з тим, щоб дати нам достатньо технологічної зброї. Хоча, коли ми віддавали свій ядерний арсенал, таких проблем не було... Якось загалом не дуже чесно.

Про дозвіл на удари вглиб країни-агресора вже навіть говорити не хочеться

Але ж гроші! З ними які проблеми? 300 мільярдів російських активів в руках Заходу. 300 мільярдів! При цьому затягується отримання навіть 50 млрд з прибутків на них через політичні суперечки між союзниками.

Це дуже нечесно.

Ми в ЦПК багато займаємося реформою сектору оборони. Без швидких реформ тут – в реформах в інших галузях немає сенсу. Якщо Путін переможе, жодних реформ не буде в принципі.

І нам як країні це непогано вдається. Наприклад, новостворена Агенція оборонних закупівель здатна ефективно і чесно купляти зброю. Але список лише термінових потреб ЗСУ в десятки разів перевищує наявні гроші.

Тож повертаємося до 300 млрд російських активів. Нам треба ці гроші, щоб завантажити власне виробництво і заключати довгі контракти зі світовими виробниками.

Без грошей ми чесно, прозоро і ефективно – але не купимо нічого.

Схожа історія з необоронним реформами. Наприклад, митниця. Незважаючи на весь спротив, ми її все одно проведемо. Але результатом цієї реформи буде +3 млрд доларів десь через два роки.

Я невпевнений, що в нас є ці два роки.

Часом нелегко знаходити мотивацію займатися невійськовими реформами.

Особливо коли Захід, який про ці реформи справедливо говорить, при цьому не спроможний віддати нам хоча б заморожені в себе гроші агресора.Нам потрібні гроші і зброя. Вже зараз потрібні ще на вчора. Реформи ми робили і будемо робити. Але для реформ має існувати країна.