Нарешті денний потяг з Києва до Львова. Люблю денні поїзди. Для мене це – чи не єдина можливість зосередитись на чомусь одному. На всі спроби висмикнути тебе кудись законно відповідаєш: “Вибачте, я не в Києві”. Нема інтернету, де щохвилини тобі щось прибуває, немає звітів, які треба терміново писати. Навіть новин не читаю – отже, нарешті можу дослухати до кінця аудіокнигу блаженнішого Любомира Гузара “Суспільство і влада” і написати про неї щось притомне, що давно-давно обіцяла зробити Лесі Оробець, яка ставить у цій книзі блаженнішому питання.

(Матеріал Олени про презентацію цієї аудіокниги: http://bilozerska.livejournal.com/459804.html)

Слухаю – і просто конспектую думки і окремі вислови блаженнішого. Дійсно, є над чим подумати. Він – надзвичайно розумна людина, яка примудряється поєднувати в собі звичайну для релігійного діяча толерантність з незвичною свіжістю думок (замість орієнтації на церковні догми) і просто-таки революційним нонконформізмом.

“Політиків пізнають не за словами, а за наслідками їхньої праці, – каже блаженніший Любомир. – Інакше це як труба або бубон, який дуже голосний, але від якого немає жодного ефекту”.

“Політики мають пам’ятати, що вони слуги народу. І що бути політиком – це не брудне і недобре, а шляхетне заняття. Політика – це не зло. Це сфера діяльності, де людина може зробити тільки дуже багато добра. Але політик обов’язково мусить бути чесний. Якщо помилився – має щиро вибачитись”.
Неправда, що політик не може бути чесним. Політики можуть бути взірцевими людьми. Політик може бути добрим, а якщо може, то й повинен.

А ось, дивіться, яка свіжа думка.
Молодий політик (за віком, а не за досвідом) Леся Оробець питає: “Диявол, спокушаючи Христа в пустелі, показав йому всю велич царств земних і сказав, що це все йому буде передане. Спокуса і у державних діячів-політиків теж дуже висока. Це значить, що Господь з них спитає більше?”

І блаженніший Любомир відповідає: “Не забувайте, що диявол – це батько брехні. Він приписує собі, що цей світ йому належить, і він може Ісусові чи кому-небудь дати владу. Він спокушує, він обманює!
У кожній ділянці нашого життя є спокуси. І вони не лихо і не трагедія, а нагода гартувати свій дух, рости. Це є виклик, щоби утвердитися в добрі і довести свою вірність Богові і ближнім”.

- Яким має бути державний лідер, і як відрізнити державного лідера, поставленого Богом?”

- З поставлених Богом лідерів я пригадую – лише був Савло і був Давид. Про них ми напевно знаємо, що вони були помазанці Божі. Ми не знаємо у сьогоднішніх часах помазаників Божих. Ми любимо казати – ось, це Божий помазаник. Знаєте, все, що діється, діється у зв”язку з Богом. Але – діється або з Божого благословення, або з Божого допуску. Бог допускає, щоб люди самі вирішували певні речі. Господь респектує людську свободу.

Народ, на думку блаженнішого Любомира, заслуговує на свого правителя, бо Бог нікого не примушує обирати. Кого обирають – того й мають. Якщо є правдиві вибори. Але влада може бути гіршою за свій народ (приклади Гітлера, Сталіна).

- Кажуть, що вся влада від Бога. За яких умов благословенно народу повставати проти влади?
- Від Бога тільки добра влада. А може бути така влада, яка, так би мовити, на границі. І це ще треба толерувати. Але може бути така влада, яка нацистична або комуністична совєцька, яку тяжко називати доброю владою для народу. Такій владі можна і треба протиставитись – якщо на це є сила. Революція може бути виправдана в дуже особливих обставинах – якщо влада нищить народ. Попередні революції (Французька, Жовтнева) не були дуже мудрими.

Роль особистості в історії церкви і держави – величезна. Історія побудована на великих особистостях.

До своїх прихожан, які є державними діячами, церква повинна ставитись передусім не по-рабськи.
Люди дуже швидко відчувають нещирість політиків, які на публіку демонструють свою набожність. А показова пожертва церкві від того, хто обманює свій народ, ображає Господа Бога.

Священик, що став депутатом, може здобути привілеї для своєї церкви, але може і розділити громаду. Священики не повинні керувати, а мають, як у Конгресі США, бути духовними наставниками.

Одне з найцікавіших питань – про межу толерантності. “Зараз у ліберальному світі, – зазначила Леся Оробець, – є намагання через тиск на державу дозволити все: аборти, одностатеві шлюби, вільне використання порнографії, наркотики тощо. Де є межа для політика, щоб не бути ретроградом і не закриватися від нових віянь, але при цьому не втратити своїх цінностей як християнин?”

- Дуже трудна справа. Політик має іти за голосом свого сумління. Безумовно, це може коштувати йому становища. Зараз є натиск розбезчещеності, є нерозуміння, що то є людські права. Люди думають, що людські права – це кожен може робити, що хоче. Абсолютно ні. Людські права мають свої обмеження і границі… У Західній Європі є зараз дуже сильні впливи, які заперечують християнське коріння Європи”.

Далі Леся питала про конфлікт між ідеєю християнською і ідеєю ліберальною. Християнство, відповів блаженніший, – це не заскорузлість, а Закон Божий. І навів приклад, що колись у середньовічній Європі вкладати гроші, щоб отримати відсотки, вважалося гріхом. Тому, щоб вирішити, як вчинити, треба іти не за догмою, а за диктатом свого сумління.

На питання, чи брати приклад з мусульман в обороні своїх прав, була відповідь, що необхідно тримати одну лінію для всіх. Те, що роблять в Америці, – дуже нечесне, ними рухають страх і підлота.

На питання про вибір шляху між національною свідомістю і мультикультуралізмом блаженніший Любомир відповів: “Абсолютно треба розвивати почуття національності”. На Заході, каже він, бояться говорити про націоналізм, бо бояться порівняння із націонал-соціалізмом Гітлера, але у Франції націоналізму більше, ніж в Україні. Можливо, патріотизм – краще слово, ніж націоналізм. Це коли людина готова вмерти за свій нарід, але при цьому не заперечує права ближнього іншого походження. Те, що я хочу для свого народу, не дає мені право у будь-кого це забирати, бо це вже шовінізм.

Наступати на інтереси інших у міжнародній політиці – міжнародний злочин.

Далі Леся Оробець спитала блаженнішого Любомира про його досвід, який він здобув, живучи у ліберальній Америці. Відповів, що в Америці він жив у 50-60-і роки. Післявоєнна Америка була дуже консервативна. Не було, наприклад, порнографічних фільмів. Пізніше почався колосальний упадок моралі. Люди схильні сприймати зло.

Блаженніший Любомир – прихильник відокремлення церкви від держави. Нещастя, коли церква хоче керувати державою (приклад іранських аятолл). Чи навпаки – коли церква до послуг держави. Потрібен взаємний респект.
- Але ж у Польщі католицька церква державна!, – зазначила Леся.
- Ні, не державна, а більшості народу. А от у Росії держава не підтримує церкву, а використовує її.

В Україні ми маємо тільки одну церкву – Київську, поділену на чотири гілки. Коли вони об’єднаються, буде помісна церква. Це потрібно для спасіння віри, бо Христос створив одну церкву. Об’єднатися – наш обов’язок. Кажучи про те, які стосунки після об’єднання наша церква матиме з Римом, Константинополем і Москвою, блаженніший зазначив, що він є прибічником “сопричастя з наступником святого Петра”.

Завдяки Сталіну греко-католики розсіялися по Україні. Поділ на схід і захід роздмухують політики, щоб послабити Україну.

- 10% українців щонеділі відвідують богослужіння. Чи стало б прихожан об’єднаної церкви більше?
- Християнство не дуже росте, бо люди частіше бачать перед очима пам’ятники Леніну, ніж церкви. Нам треба їх позбуватися.

Відмінність між комунізмом і християнством полягає в тому, на кого уповає людина, щоб досягти певного життєвого успіху. У комунізмі це держава. Комунізм – це була комуністична релігія. Сталін був вихованцем семінарії, мислив релігійними категоріями, і тепер для декого він є Бог.

- Чи потрібні тепер у школах уроки з релігії?
- Можливі три способи. Перший – парафіяльна школа, другий – церква основує школи з усіма світськими предметами, третій – державні школи, де діти різних релігій мають окремі уроки з релігії.

- Які соціальні негаразди мають сфокусувати увагу і політиків, і церкви?
- Є три ділянки – матеріальна, культурна і духовна. Треба долати проблеми у всіх трьох галузях і заохочувати людей працювати. Держава хоче контролювати церкву. Відділення церкви від держави не є запереченням один одного.

Далі блаженніший Любомир розповів про діючі при УГКЦ програми по боротьбі з алкоголізмом, про відкриття спеціального дому для жінок, які виходять із в’язниці, про є департамент інформатики, що допомагає церкві не відставати від життя. “Якби Ісус Христос сьогодні був, я певний, що він використовував би Інтернет”.

“Ми залишаємо молодим поганий світ”, – поскаржився блаженніший. Молодь мусить працювати і вчитися. Вимирають ті, хто формувався у комуністичні часи, приходить нове покоління.

“Вийшло неймовірно!” – сказала в кінці Леся Оробець І це правда, бо людина, що користується справжнім авторитетом у духовному світі, прямо і чесно відповіла на дуже багато суспільно важливих питань.