Напередодні саміту Україна-ЄС, що відбудеться 19 грудня у Києві, де очікується підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом – інтерв’ю з Лехом Валенсою, одним з найбільших друзів України. Він – чи не найвідоміший поляк сучасності, лауреат Нобелівської премії миру та президент Республіки Польща (1990-1995), країни яка є найбільшим лобістом українських справ у Європі.

- Завдяки польскій "Солідарності" Україна знає про "польський шлях до свободи". На якому, на вашу думку, етапі свого "шляху до свободи" знаходиться сучасна Україна?

- Це питання треба задати українському суспільству. Однак можу звернутися до друзів з України: зорганізуйтеся, створюйте програми, приймайте участь у виборах і вигравайте – такою є демократія, ніхто цього за вас не зробить.

Коли я боровся разом із "Солідарністю", то спочатку нас було шестеро, тому що не всі одразу повірили у зміни. Потім нас стало 10 мільйонів. Слід пам’ятати, що найбільший будинок будується з першої цеглини і згодом повстають гігантські будівлі. Так само у політичних справах – треба зорганізуватись і починати.

- Польща підтримала Помаранчеву революцію в Україні у 2004 році, а ви особисто тими днями відвідали Київ… Та сьогодні велика частина українського суспільства вважає, що Віктор Ющенко розсварив помаранчеву еліту, а плоди революції були змарновані.

- Звісно, частково винною є та еліта, котра не повністю реалізувала свої постулати. Але відповідальність лежить і на суспільстві, яке не підтримувало, не допомагало, не ангажувалось і нарешті не контролювало в достатній мірі своїх обранців.

Крім того, це було заздалегідь приречено на провал без підготовлених структур, політичних програм та людей. Помаранчева еліта не спромоглась на реформи, тому що не мала програмного підґрунтя, не була готова до перейняття влади.

Мені важко детально відповісти наскільки Помаранчева революція штовхнула Україну вперед у її демократичному розвитку. Натомість поза сумнівом є те, що сьогоднішня Україна – це вже інша країна порівняно з тією, якою вона була до революції. Напевно сьогодні ЗМІ є більш вільними, суспільство свідоміше власної ролі та можливостей, про що свідчать чисельні мітинги та громадські акції.

Зрозуміло, люди почуваються зрадженими політиками, нарікають на дедалі гірші матеріальні умови і так далі, але такі речі не вирішуються одним рухом. Потрібний час щоб оцінити рішення, які приймаються сьогодні.

- Здається, що після Помаранчевої революції Україна втратила роль лідера демократичних перетворень на пострадянському просторі...

- Підчас свого візиту в Україну у 2004 році я попереджав майбутнього президента Віктора Ющенко, що якщо він хоче реалізувати обіцянки проголошені з трибуни Майдану, то мусить бути готовим – мати відповідну команду, вибудувати відповідні структури і мати програму. Але він мене не послухав – тому програв.

Я також розмовляв з нинішнім президентом Януковичем, який будучи тоді прем’єр-міністром хотів розганяти Майдан за допомогою війська. Я йому порадив: "Слухай, якщо даси наказ про силове рішення, рахуй що тебе нема, висітимеш. Відступи, а згодом відіграєшся. Цю проблему ти маєш вирішити мирно".

Ну і тоді Янукович поступився, а сьогодні він – президент. І так само мають чинити наступні лідери, котрі програють вибори. Тому що вже минув час силового вигравання, час бійок – це вже не та епоха.

Сьогодні вигравати можна тільки за допомогою інтелекту та доброї самоорганізації. Хто має за собою більше людей, той може зорганізуватись та вигравати.

- Янукович відігрався перемагаючи на демократичних виборах. Проте наскільки щирими сьогодні є його наміри та запевнення щодо реформування України?

- Ну що ж, який стан країни та суспільства, така і правляча еліта. Вона недосконала. Однак треба розуміти, що демократія – це процес, в якому до мети йдеш крок за кроком. Треба багато разів програти, відчути смак програшу, щоб потім досягти успіху, в тому числі, виборчого.

В Польщі в часи комунізму не було демократії, тоді ми не мали конкуруючих між собою партій. Але після повалення тієї системи ми втілили волю народу про зміни і не змарнували свій шанс.

- 19 грудня у Києві відбудеться саміт Україна-ЄС. Влада в українській столиці розраховує на ухвалення Угоди про асоціацію, але європейські урядовці вимагають припинення репресій проти опозиції, погрожуючи відтермінуванням підписання угоди. На додаток офіційний Київ прагне домогтись формального визнання перспективи членства України в ЄС, на що Брюссель поки що не погоджується. Чого слід чекати від цього саміту?

- Можу лише сказати, що зараз Європа не готова до великих кроків в питанні подальшої інтеграції. Якщо б Євросоюз був у кращій ситуації, то міг би виконати будь-який маневр. Та нині ЄС намагається впоратися з власними проблемами і не може зосередитися на Україні, не може їй допомогти.

Але немає Європи без України. Немає свободи без України. Коли я був президентом, більше робив для цієї країни ніж для Польщі. Якщо б я вдруге виграв вибори, то не допустив би щоб моя країна, вступаючи до Євросоюзу, залишила б за його бортом свою східну сусідку.

Як у президента у мене тоді була сильна позиція в Європі, я б домігся свого.

Нажаль все пішло інакше. Через це я почуваюся трошки винним, тому що коли боровся за переобрання, не помітив декількох речей і через це програв. Я тоді вже був дуже втомленим від багаторічних змагань...

Шкода, тому що в мене був шанс вибороти прийняття для України. Але що трапилося, того вже не змінити.

Сьогодні треба шукати інших рішень, адекватних до нинішньої ситуації. Дуже важливою в цьому є роль суспільства. Українці повинні повірити, що їх країна є вільною та може мати добрих керманичів. Поляки також цього прагнуть, тому що немає вільної Європи без вільної України.

- В такому випадку, що мають зробити українське суспільство та політичні еліти щоб прискорити демократизацію своєї країни?

- Треба об’єднувати людей навколо спільних ідей, заохочувати до спільних дій. Ви робіть свою справу, а Європа зробить свою. Зараз важко говорити про повноцінну євроінтеграцію, але невдовзі ми повернемось до цього питання.

- Українці не очікують великих кроків. Вистачили б візового полегшення...

- Я не хочу коментувати цю справу без її детального вивчення. Можливо, першим кроком має бути спрощення візових процедур при в’їзді до країн ЄС, а можливо є інші, важливіші справи.

- Може зараз Україні потрібен свій Лех Валенса – харизматичний лідер здатний повести за собою народ?

- Я був відважний, але я також розсудливий. З моїм темпераментом і характером я влучив у свій час, тому виявився ефективним. Проте сьогодні вже інші реалії. Зараз ми живемо в епосі, в якій прийняття і реалізація рішень потребує трошки більше терпіння.

Мій тип – це тип вождя, сильного лідера. Я підхожу для президентської моделі правління, а не для парламентської. Однак нині є так, як має бути, адже демократія – це, між іншим, спільне прийняття рішень і дискусія.

- І останнє питання. Коли Україна буде у Європейському союзі: через десять років, двадцять...?

- Передбачаю, що раніше. В добу стрімкого технологічного прогресу Європа потребує України з її багатим потенціалом. І навпаки. У нас немає вибору, мусимо єднатись в ім’я подальшого розвитку.