За кілька днів у Києві відбудеться саміт Україна-ЄС, на який було покладено стільки очікувань. У квітні 2011 року під час зустрічі з президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу Віктор Янукович радісно коментував процес переговорів щодо підписання Угоди про Асоціацію: «При збереженні динаміки в переговорах ми зможемо узгодити документ до наступного саміту Україна-ЄС». Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко запевняв, що Україна докладатиме максимум зусиль, щоб черговий саміт Україна-ЄС став не просто успішним, а й історичним. Баррозу ж тоді чітко заявив: «2011 рік буде вирішальним для співпраці між Україною та Європейським Союзом».

Дивилися у Євросоюзі на дії української влади, чекали, давали час на виправлення помилок – марно. Ось і вирішили: Угода про асоціацію не буде парафована під час саміту Україна-ЄС. Це і самі регіонали визнають. 

Чого тепер чекати від саміту? Наскільки віддаляється європерспектива для України? Що втрачають пересічні українці? На ці та інші питання в інтерв’ю УНІАН відповів науковий директор Інститут Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Пане Олександре, у МЗС вперто обіцяли, що Угода про Асоціацію буде парафована. І коли до саміту Україна-ЄС залишаються лічені дні,  у зовнішньополітичному відомстві почали давати задній хід і робити заяви на кшталт: ну і не буде Угода парафована зараз – це ж не Армагедон....

Грунт почали готувати ще півтора місяці тому, коли стало зрозуміло, що скоріше за все парафування не буде.

Тобто українцям годі чекати парафування 19 грудня?

Про це навіть немає мови. З кількох причин.

По-перше, текст преамбули ще остаточно не погоджений.

По-друге, текст всієї угоди – 1800 сторінок – ще не вичитаний. Зрозуміло, якщо б була політична воля, цей процес можна було б прискорити.

Текст в принципі неготовий до парафування. Є погоджені формулювання всіх статей, але без нумерації. Це просто чернетка.

І нарешті ще одна причина, основна: в ЄС останні місяці посилюються голоси тих, хто вважає, що за даних умов з Україною не можна підписувати таку глибоку угоду, як Угода про Асоціацію. Йдеться і про деградацію демократичних процесів, і про вибіркове правосуддя, і про утиски опозиції тощо.

Цієї думки можливо дотримуються не всі в ЄС, але все ж таки, значна частина і країн-членів, і політичних груп вважає, що Угода про асоціацію – це великий пиріг, який можна дати тільки країні, яка більш-менш стоїть на правильному шляху. Якщо ні – треба зачекати, заморозити цей процес.

Зараз у нас намагаються перекласти відповідальність на скептиків з-поміж країн-членів ЄС. Але реальність полягає в тому, що Україна сама зробила все можливе, щоби створити власноруч всі підстави і аргументи на користь призупинення цього процесу.

І навпаки – всі ті наші друзі, союзники, які вимагали і досі пропонують якнайшвидше підписати Угоду про Асоціацію, фактично позбавлені ґрунту під ногами.

Те, що відбувається в Україні, – це прекрасний аргумент на користь того, що з такою Україною не можна мати серйозних справ. За цих умов добре, що саміт взагалі відбувається. В ЄС серйозно обговорювалося питання, щоб не проводити його.

І чому таки вирішили провести?

Тому що перемогла точка зору тих, хто вважає, що ізоляція української влади на цьому етапі – непродуктивна і передчасна, що ще є можливість вести діалог, впливати і намагатися через комунікацію доносити думку і вимагати від української влади дотримання раніше взятих на себе зобов’язань.

Дуже багато питань на порядку денному цього саміту. Не йдеться про одну лише Угоду про Асоціацію. Є багато питань, які потребують постійного діалогу, обговорення і реагування.

Наприклад, таким питанням є енергетичне співробітництво. У лютому 2011 року Україна набула членства в Європейському енергетичному співтоваристві і відповідно взяла на себе низку зобов’язань щодо реформ в енергетичному секторі і щодо тих червоних ліній, які не можна перетинати. І зараз постає дуже гостре питання у зв’язку з непрозорими переговорами з російською стороною щодо так званих нових газових угод. За інформацією, яка є, формула, яка закладається в ці можливі угоди, є абсолютно невідповідною зобов’язанням, які Україна вже взяла перед ЄС в рамках Енергетичного співтовариства. Це ще один фактор, який дуже сильно посилює позиції скептиків в ЄС, вони кажуть: навіщо укладати з Україною ще більш далекосяжну угоду, якщо вона не дотримується навіть тих зобов’язань, які вже набули чинності. Тому був ще один аргумент на користь проведення зустрічі на найвищому рівні – щоб таки спробувати отримати відповіді на питання: якою може бути формула цих газових врегулювань і чи дійсно Україна збирається відмовитися від взятих на себе зобов’язань чи це витік не зовсім коректної інформації?

Якщо Угода не буде парафована – наскільки віддаляється європерспектива для України?

Будь-яке гальмування на цьому шляху є небезпечним. Воно тягне за собою заморожування не просто якоїсь конкретної події, а усього процесу. І це замороження може тривати невизначений час.

Якщо це станеться зараз, то найближча дата, коли можна очікувати розмороження цього процесу – це період після парламентських виборів жовтня 2012 року і лише у випадку, якщо ці вибори будуть визнані міжнародними спостерігачами як вільні і чесні.

А вони будуть визнані такими, якщо Тимошенко і Луценко не братимуть у них участь?

Скоріше – ні. У тому-то і питання. Є зовсім нечесні вибори, є очевидно чесні, є щось середнє між ними.

Вже на сьогодні у Європі домінує така точка зору, що неможливість участі опозиції – Тимошенко і Луценка – це дуже важливий привід визнання виборів нечесними і недемократичними.

Питання не в тому, що хтось сів до в’язниці з колишнього керівництва держави, а в тому, що цей судовий процес був демонстративно нечесним, показово порушував всі уявлення європейської сторони про справедливий і неупереджений судовий розгляд. Оскільки суд був публічним, посли і дипломати постійно за цим спостерігали. І зараз продовжують спостерігати. І їхня загальна точка зору – що це дійство не відповідає навіть елементарним вимогам до чесного судочинства.

Якщо будуть остаточні вироки, які стануть причиною неучасті лідерів опозиції у парламентських виборах, – це одна з підстав невизнання цих виборів такими, що відповідають міжнародним стандартам.

Але зрозуміло є ще низка чинників, які теж спрацюють. Буде адмінресурс, когось зніматимуть з виборів, когось не зареєструють тощо. Є високий ступінь очікування нечесності цих виборів.

Українська сторона прорахувалась, аналізуючи можливі наслідки арешту і вироку Тимошенко. Домінувала така точка зору: на Заході пошумлять і забудуть. Такий розрахунок виявився помилковим: для ЄС це виявилося червоною лінією.

Тобто фактор Тимошенко для ЄС був основним у питанні парафування Угоди з Україною?

Фактор Тимошенко був червоною лінією. Тією лінією, за якою, з точки зору Європейського союзу, Україна вже не є демократичним партнером, а є одним із закордонних партнерів – не тим, хто відноситься до країн, які мають реальні європейські амбіції, які б підкріплювалися відповідною внутрішньою політикою. Якщо країна заявляє про свої намагання стати в перспективі членом ЄС і при цьому проводить таку внутрішню політику – це породжує величезну недовіру і роздратування. І будь-який прогрес на такому рівні довіри є малоймовірний.

Сам по собі саміт – це важлива подія, але рутинна. Він проводиться щорічно відповідно до чинної Угоди про партнерство і співробітництво. Сьогодні цей саміт точно не буде тим проривним самітом, яким він міг би бути, якщо повернути політичну ситуацію в Україні хоча б на півроку назад.

Як непарафування Угоди позначиться на пересічних українцях? Що ми втрачаємо?

Парафування угоди саме по собі не позначається на житті громадян. Це частина дипломатичного процесу. Для громадян важливо, щоб ця угода набула чинності.

Цей масштабний документ фактично окреслює шлях до застосування всіх європейських стандартів і цінностей у всіх суспільно значущих сферах, починаючи від споживчих і екологічних стандартів до політичних – демократії і верховенства права. Зрозуміло, всі громадяни зацікавлені в тому, щоби країна відповідала європейським стандартам, бо вони роблять життя комфортним. Порівняти хоча б середню тривалість життя в Україні, яка на 10-15 років менша, ніж в країнах ЄС.

Чому подібні Угоди писалися для деяких країн на 50 сторінок, а для нас – аж на 1800 розтягнули?

Дійсно, якщо ця Угода буде підписана, вона стане найбільш масштабним за обсягами нормативно-правовим документом для України, і водночас найбільшою угодою ЄС з будь-якою третьою країною.

Обсяги Європейського права весь час збільшуються. І сама логіка підготовки угод про асоціацію змінюється. Поступово сторони приходять до розуміння, що потрібні більш детальні соціально прописані механізми, які б враховували і специфіку певної країни. В інших угодах з країнами, які раніше виявляли більш чітку політичну волю до інтеграції, просто перелічувалися нормативні акти, які треба адаптувати. В нашому випадку існує значно більша кількість специфічних норм, перехідних періодів, квот, винятків, які зумовлені саме неготовністю української сторони в повній мірі і швидко адаптувати європейське законодавство. Проводити ці реформи і дорого, і для когось - болісно. З цих 1800 сторінок більша частина – це додатки: таблиці, цифри, а не власне текст.

Умовно дослідники розрізняють 5 типів Угод про асоціацію, які раніше укладалися ЄС з різними третіми країнами. Сьогодні на прикладі України кажуть про появу 6-ї генерації асоціативних угод – найбільш деталізованої у порівнянні з попередніми типами.

До сьогодні Янукович заявляв, що 19 грудня він буде там, “де йому треба бути”. То де ж йому треба бути?

Йому треба бути в Київському апеляційному суді і особисто як громадянину внести клопотання щодо звільнення Юлії Тимошенко (жарт, але в ньому лише частина жарту).

Це питання породжене дипломатичною грою офіційного Києва, який намагається таким чином довести свою важливість до всіх і грати на наявності альтернативних пропозицій – Брюсселя і Москви. Бо на сьогодні вже очевидно, що ці пропозиції є несумісними.

Ця гра породжена наївними очікуваннями, що таким чином вдасться підняти ставки української сторони і отримати десь більше чи легше.

Україна фактично себе загнала у глухий кут. Тепер різко зростають апетити російської сторони, яка чітко бачить, що переговорні позиції української сторони радикально послабились. Ситуація влітку, коли Україна виходила на фінішну пряму переговорів з Євросоюзом, і нинішня ситуація – відрізняються фундаментально. Тоді Київ дійсно міг показати Москві: ось, у нас є реальний шлях і ми йдемо, і йдемо назавжди.

Сьогодні Москва розуміє, що ситуація вже далеко не та, і що Київ не може торгуватися цією перспективою, бо цю перспективу Київ сам собі зруйнував справою Тимошенко і іншими діями, що зруйнували репутацію влади на Заході.

Цими днями триває саміт Росія-ЄС. І у Євросоюзі відзначають прогрес у переговорах щодо безвізового режиму. Чи можливо, що росіянам пощастить раніше позбутися віз до Європи?

Російська сторона на кілька років раніше розпочала діалог з візових питань з ЄС, ніж Україна. Це трапилося ще на початку 2000-х років, коли у зв’язку з розширенням ЄС відбувалося вирішення питання Калінінграда і подорожей для мешканців Калінінградського регіону, які виявилися у замкненому ексклаві між Польщею і Литвою. Росія тривалий час була попереду України у перемовинах з ЄС щодо віз. Але на певному етапі Україні вдалося наздогнати її і навіть зробити крок уперед. Якщо наприклад угоду про спрощення оформлення віз росіяни підписали на півроку раніше, ніж українці, у 2007 році, то вже у наданні Плану дій з візової лібералізації, яке відбулося рік тому, Україна явно випередила Росію.

Росіяни нині підготували разом з ЄС документ, подібний до нашого  Плану дій з візової лібералізації, під назвою “Спільні кроки”.

Росія на сьогодні дещо відстає в цьому питанні. Отримавши цей документ, вони лише дещо надолужать Україну в безвізовому процесі.

Я не думаю, що росіяни отримають раніше безвізовий режим. Так, у них є своє лобі…

А хто виступає лобістами РФ?

З візового питання – насамперед Іспанія і Італія. Але рішення приймається усіма 27 членами ЄС. Водночас у росіян є і дуже активні опоненти – країни Балтії, і не тільки, які виступають проти надання безвізового режиму Росії.

Так само відбувається і по відношенню до України. Є ті, хто активно лобіює скасування віз – це Польща і наші сусіди з Центральної і Східної Європи. Але є також скептики. Насамперед – Нідерланди і Німеччина. Картина у нас подібна з росіянами, хоча як лобісти, так і скептики у нас дещо  різні.

У майбутньому я не виключаю можливість синхронного надання безвізового режиму, і не тільки Україні і Росії, а ще й Молдові у «пакеті». Але це лише гіпотетичний сценарій, і він далеко не бездоганний.

Ви щойно повернулися з Брюсселю. Якою звідти бачать нинішню ситуацію в Україні? Адже очевидно, що європейські лідери не поспішають зустрічатися з Януковичем. І він літає останнім часом у Бразилію, Кубу, Туркменістан, Ізраїль…

Там немає уніфікованої оцінки – кожен має свою думку. Але якщо подати узагальнену думку, вона виглядає приблизно так, що за останній рік Україна зробила все можливе для того, щоб підірвати позиції своїх союзників в ЄС, значно послабити свої переговорні позиції і навпаки надзвичайно посилити скептиків. Саме це підриває будь-які перспективи на сьогодні. І наші друзі в ЄС надзвичайно шкодують, що вони дуже мало на даному етапі можуть зробити для того, щоб пролобіювати потрібні нам рішення. Бо жодного позитивного сигналу, необхідного для ЄС, з України не надходить. Українська сторона однозначно демонструє неготовність йти на поступки у найбільш важливих для Євросоюзу питаннях – щодо верховенства права і справедливого судочинства.

За останні півроку у нас були успіхи. Це, насамперед, завершення переговорів по зоні вільної торгівлі. Водночас на сьогодні, незважаючи на те, що цей процес завершений, немає можливості документально оформити його шляхом підписання Угоди про Асоціацію. Ми завершили 5-річний переговорний процес, але виникли проблеми, які рік тому взагалі не існували. Проблеми зараз не в тексті угоди, як це було раніше, а поза текстом, в площині політичній.

У ЄС говорять, що це дуже показовий випадок, який може надовго підірвати шанси української сторони реалізувати свої інтереси у європейському напрямку.

Чи існує зараз загроза міжнародної ізоляції для України?

Немає абсолютної ізоляції. Ізоляція має декілька стадій. Першої, «м’якої» стадії Україна вже досягла. На сьогодні вже немає ефекту відкритих дверей по всьому периметру міжнародних зв’язків, як це було ще рік тому, коли можна було організувати візит куди завгодно, зустрітися з ким завгодно і всюди можна було досягати певного результату. Сьогодні більшість дверей на західному напрямку для України причиняються.

Наступний рівень ізоляції може настати у випадку, якщо парламентські вибори жовтня 2012 року будуть визнані невідповідними міжнародним стандартам. Тоді може бути рух в напрямку білоруського сценарію ізоляції.

Але поки що ми бачимо просто негативну тенденцію, яка безумовно грає на користь планів російських лідерів, або принаймні самозамикання України і зменшення простору зовнішнього маневру для її керівництва.

Розмовляла Анна Ященко

P/S/

Ну почему эта уголовная тупорылая мразь Янукович будет решать за меня, за всю Украину. Почему эта тварь, у которого руки заточены только для ворвста считает, что Украина это его собственность. Такого рода твари подлежат уничтожению Как бешенные собаки, который опасны для нормального общества.