Ті самі російськомовні граблі
Саме на них 31 жовтня знову повинні будуть наступити українські виборці, здебільшого мешканці півдня і сходу нашої країни під час голосування за кандидатів до місцевих органів влади та підтримати Партію регіонів. Чому так? – спитаєте ви. Не будемо більше підтримувати біло-блакитних! Вони обіцяли Україну для людей, а будують лише для себе! Тарифи на газ зросли, ціни підвищуються, корупція квітне, у судах правди не знайти! – чую суголосні вигуки українців з усіх регіонів. Заспокойтесь, панове, та не зарікайтесь, бо проти вас знову застосовано випробувану політтехнологію яка, на жаль, дає результат.
Полум’яний “правозахисник” народний депутат Колєсніченко на прес-конференції в агентстві УНІАН вкотре підіймає питання про підвищення статусу російської мови в Україні. Наголошую, що вкотре перед виборами. Мовні права російськомовних громадян в України брутально порушуються і з цим необхідно щось робити – ось рефрен прес-конференції пана Колєсніченка. Але що саме робити – відповіді надано не було. При цьому він маніпулює якимись сумнівними папірцями, в яких начебто містились рекомендації Комітету міністрів Ради Європи. Цікаво вже те, що ці рекомендації надані на основі інформації з так званого “суспільного звіту” про виконання Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин, яка підготовлена та подана до Ради Європи рухом “Російськомовна Україна”, очолюваним самим же Колєсніченком.
І дійсно, пересічний українець вже встиг зневіритись у цій владі, про що влада добре знає. Заступник глави президентської адміністрації Герман визнала, що рейтинг Партії регіонів за пів року впав з 42% до 27,6%. Рівень підтримки регіоналів в суспільстві стрімко падатиме й надалі, пропорційно до падіння рівня життя громадян. Гречні передвиборчі обіцянки Януковича виявились мильними бульками. Крім того, українці не забули оборудку з газом, яку журналісти охрестили пактом Мєдвєдєва – Януковича, в результаті чого були здані національні інтереси України в обмін на знижку ціни на газ для підприємств, підконтрольних олігархам з Партії регіонів. Місцеві вибори на переважній частині України регіоналам просто так не виграти. Відтак генні біло-блакитні інженери від політики терміново запускають в дію інструментарій мобілізації електорату та збирання голосів.
Поряд з тривіальним адмінресурсом, який неабияк має подіяти на місцевих виборах (а це державні адміністрації, школи, медичні установи, міліція, податкові адміністрації тощо) та контролем за підрахунком голосів (панування своїх людей у ТВК та ЦВК), для повної гарантії “правильного” результату виборів, необхідно ще застосувати механізм впливу на людину суто на рефлексивному рівні. Таких механізмів існує чимало. В даному випадку вимальовується гра у своїх та чужих. Свої для Партії регіонів – це передусім російськомовні громадяни. Своїх ображають, відтак їх необхідно захистити. І лише ми це зробимо, тож обирайте нас знову – негласно промовляє Колєсніченко на прес-конференції. Певно, що ця технологія є принагідною не для усієї України, втім, для її переважної частини та великих міст. Приміром, для західної України буде застосовано щось інше. Слід зазначити, що атаки повинна зазнати людська свідомість, яка є програмною надбудовою її психіки та механізмом взаємодії людини з дійсністю. А кожна програма має свої коди, які можна змінювати (кодувати), що й намагаються робити подібні “правозахисники”.
Насправді ж мовної проблеми в Україні не існує, хоча би тому, що усі українці розуміють російську, а росіяни українську. Формула, яка задовольнить усіх є простою: державна мова єдина – українська, регіональні мови – за побажаннями громад. Крапка. І якщо регіонали справді щиро бажали б розв’язати це питання, вони б досі це зробили. Але ж чим тоді вони будуть кодувати (зомбувати) людей, мобілізовувати свій електорат перед виборами? Ось і носяться біло-блакитні “правозахисники” з нікчемними ініціативами щодо так званого захисту російськомовних громадян. У мене особисто одразу виникає запитання – а за які кошти? Хто платить за усі ці поїздки до Ради Європи, модерні сайти, блискучі різнокольорові буклети, прес-конференції, круглі столи тощо? Невже з державного бюджету України? А можливо усе оплачують якісь зацікавлені особи за кордоном України? Подібні запитання обов’язково мають бути предметом розгляду Генеральної прокуратури. Але вже за наступної влади.
Володимир МАНЬКО “Нація і Держава” |