Про що мовчить хрест в Житомирі?

Є відомості, що на цьому місці, де стоїть хрест, коло Свято-Преображенського собору в Житомирі, поховані Омелян Сеник-Грибівський і Микола Сціборський, вбиті 30 серпня 1941 року Хто вони? Хто вбив? За віщо?

У пошуках відповіді на ці запитання звертаюся до різних джерел, насамперед - до Інтернету. Знаходжу дещо у віртуальній енциклопедії "Вікіпедія".

Микола Сціборський, повідомляє "Вікіпедія", народився 1897* року в польській сім'ї, здобув професію інженера-економіста. Публіцист і теоретик українського націоналізму, т.з. "інтегрального націоналізму". В 1917-1920 роках брав участь у створенні УНР, з 1929 року - один з керівників Організації українських націоналістів (ОУН). Після поразки УНР проживав у Чехословаччині та Франції, у Празі видавав журнал "Розбудова нації", ідеологічний орган ОУН. Після вбивства Євгена Коновальця деякий час виконував обов'язки голови ОУН. 1940 року, після розколу ОУН на бандерівців та мельниківців, став на бік Андрія Мельника, за його дорученням розробляв проект конституції України, що передбачав "тоталітарний, авторитарний, професіонально орієнтований (тобто корпоративний)" режим.

Омелян Сеник-Грибівський (1891 - 1941). Один з керівних діячів ОУН. У Першу світову війну служив в австрійській армії, після проголошення ЗУНР - сотник Галицької армії. Був крайовим комендантом УВО, редагував друкований орган УВО "Сурма", входив до вищого керівництва ОУН. У тридцятих роках відвідав США, Канаду, Аргентину, Бразилію. Після загибелі Коновальця зосередив у своїх руках керівництво ОУН, впливаючи на політику Мельника, який формально очолював організацію. 1940 року група керівних діячів ОУН вимагала відставки Сеника і Баранівського, що й призвело до розколу організації на мельниківців і бандерівців. На початку Другої світової війни був призначений керівником основної групи ОУН (Мельника), яка мала дістатися Києва і приступити до налагодження українського державного життя.

30 серпня 1941 року Микола Сціборський і Омелян Сеник-Грибівський загадково вбиті в Житомирі, де обох і поховано.

ПОХІДНІ ГРУПИ ОУН

Так називалися групи ОУН (Мельника), що з санкції німецького командування направлялися на окуповані території. Вони мали брати участь у формуванні місцевої адміністрації, допоміжної поліції, преси, освіти.

Свої похідні групи направляла в Україну і ОУН Степана Бандери, спершу легально, а після невдалої спроби створити український уряд - нелегально. Однак більшість бандерівських груп німці нейтралізували, тому в основному вони діяли в Західній Україні.

На чолі груп стояли члени правління ОУН - Ольжич, Сеник. Сціборський. У складі груп були воєнізовані формування, з яких найбільше - Буковинський курінь.

Воєнізовані формування ОУН(М) стали кістяком окупаційних поліцейських органів. У Києві з військовополонених і місцевих жителів був створений Київський курінь, який пізніше злився з Буковинським.

Спочатку німці не звертали уваги на діяльність похідних груп. Однак уже в жовтні 1941 року київську газету "Українське слово" перейменували в "Нове українське слово", на чолі редакції став "фольксдойче" Штеппа, а всіх членів попередньої редколегії розстріляли в Бабиному Яру. Було заарештовано багатьох діячів місцевої адміністрації, в тому числі бургомістра Києва Багазія (страчений в 1942 році).

На початку 1942 року в результаті масових арештів ОУН(М) в Україні була практично знищена, ті, хто залишилися живими, переїхали в дистрикт Галичина, де ставлення губернатора Вехтера до українських націоналістів було відносно толерантне. О.Ольжич, О.Масикевич та інші пішли в підпілля або зайняли нейтральну позицію. Залишки ОУН Мельника, без підтримки німецької влади, були розгромлені бандерівцями під командуванням Лебедя.

Вбивцю Сціборського і Сеника-Грибівського за інформацією "Вікіпедії", звали Кіндрат Полуведько. У своїх мемуарах Павло Судоплатов твердить, що Полуведько був агентом НКВС. "Вікіпедія" - що він діяв в інтересах ОУН Бандери. Але в моїх руках - часопис "Самостійна Україна" за липень-вересень 1986 року, виданий в Чикаго. На титульній сторінці - портрети сотника Омеляна Сеника-Грибівського і полковника Миколи Сціборського-Житомирського. Обом діячам ОУН присвячено чотири публікації. В статті "Омелян Сеник-Грибівський і Микола Сціборський-Житомирський у світлі історичних джерел, обставин часу і моїх спостережень" автор Яків Шумелда приходить до висновку, що вбивство організували німецькі таємні служби Гестапо і СД. Я.Шумелда звертає увагу на почерк виконання - Полуведька знайшли вбитим невдовзі після того, як він здійснив теракт. Вбивця вбиває, вбивцю вбивають, а кінці у воду.

Якщо напевне не можемо сказати, хто організував убивства, то більш-менш ясно, за що вбито. На вулиці Лермонтовській в Житомирі в 1941 році була штаб-квартира ОУН, спершу легальна, а згодом - нелегальна і в іншому місці. Багато українців сприйняли німецьку окупацію як звільнення від червоного терору. 30 червня 1941 року у Львові бандерівці ухвалили Акт про відновлення Української держави й обрали Українське державне правління па чолі з Я.Стецьком.

Проте ще Є.Коновалець був проти зв'язків з гітлерівцями, мотивуючи свою позицію тим, що націонал-соціалісти негативно ставляться до всіх народів Східної Європи - до слов'ян в цілому і до українців зокрема. Гітлер шукав у Східній Європі не союзників, а життєвий простір для своєї нації. Тому вже в серпні 1941 року гітлерівці беруться за ліквідацію Поліської Січі в районі Олевська. розформовують Буковинський курінь, знищують українську адміністрацію, замінюючи її своєю. А починається з убивства Омеляна Сеника-Грибівського і Миколи Сціборського. Борці за самостійну Україну не влаштовували ні тих, ні інших.

В українських націоналістів мало було спільного з гітлерівським режимом. Микола Сціборський писав, що “будуча Українська Держава не буде ні фашистівською. ні націонал-соціалістичною. ні "прімо-де-ріверівською"...

Віктор Сологуб,