Барін з Краматорська

Любі друзі, ви вважаєте, що нинішнє пограбування «донецькими» України є чимось невластивим? Але то не є так, бо їх схильність до пограбування – є їх природною властивістю! Ми починаємо серію оповідань про те, як верхівка грабувала, та й продовжує грабувати свій власний «донбасівський» народ. Найновітнішу історію народ знає непогано, але не те, щоб дуже й файно. Себто, багато пишуть про лихі 90-ті, а потім якось відразу дивляться на теперішніх лідерів «донецьких», що перебувають осяяні сонцем політичного олімпу. Багато чого залишається поза увагою і ці білі плями, про які «донецькі» дуже не люблять згадувати, ми й будемо потрошку заповнювати.

Отже, серед інших «донецьких» угрупувань, окремо слід виділити злочинне угрупування, яке тероризувало Донеччину багато років і про яке, доречи, майже нічого немає в ЗМІ.

Очолювала його єдина людина, яка двічі ставала губернатором Донецької області протягом 10 років. Прізвище лідера цього угрупування – Близнюк – відоме багатьом, а от його шахрайські справи, ні.

Річ в тому, що багато років він ліпив з себе такий собі образ «руського баріна», суворого, але справедливого. Швидкого на розправу, але і з милістю все гаразд. Поводячись винятково по-хамські з людьми і не роблячи ніякої різниці між журналістами та підлеглими, він весь час ховав за цією, доречи притаманною йому нахабністю, значно більші гріхи – пограбування Донбасу просто у промисловому масштабі. І до сих пір йому і його команді це сходить з рук.

Кар’єра Анатолія Близнюка стає цікавою, приблизно, з 1990 року, коли він став першим заступником мера Краматорська. З 1996-го по 1997 рік він навіть встиг побути і мером цього індустріального містечка в Донецькій області. З 1997 року він починає працювати першим заступником голови обласної державної адміністрації.

Але не треба зменшувати цікавість краматорського періоду життя майбутнього губернатора. На цей час припадає дуже своєрідна чоловіча дружба з колоритною постаттю Краматорська – лідером відомого злочинного угрупування «17 ділянка» Олександром Рибаком, зрештою засудженим за вбивство відомого опозиційного журналіста Ігоря Олександрова. На фото – мер міста щиросердя вітає з днем народженням кримінального авторитета, який «тримав» Краматорськ в 90-х і на початку 2000-х років. Люди подейкують, що то була не просто «проста чоловіча дружба», а ще й суто партнерські стосунки.

Можливо, ненависть до журналістів – то є спільна риса Близнюка і Рибака? Але Олександр Рибак знищував журналістів за допомогою палиць, а Близнюк намагався це зробити інтелектуально – через обструкції, приниження й постійні образи. Журналісти Донеччини з жахом пригадують прес-конференції, які вони вимушені були відвідувати за наказом редакцій…

Донецькій період життя Близнюка почався у 97-у році. Посада першого заступника губернатора – велика, але насправді він був таким собі технічним губернатором, на якого можна було вішати, що завгодно. А Близнюк виконував. Як, наприклад, підписання відверто скандального підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги.

У 2002-ому році ця здатність пристосовуватися зіграла з ним добрий жарт. Безталанна особа несподівано для всіх очолила Донецьку область. Віктор Янукович очолив уряд, а Леонід Кучма вирішив, що віддавати область Василю Джарти – небезпечно. Як наслідок – Близнюк став головою обласної адміністрації, а Джарти змінив посаду мера Макіївки на крісло першого заступника губернатора.

Всі вважали Близнюка технічним губернатором, але він дуже швидко став доводити свою унікальну амбітність. Що не сподобалося багатьом, а в першу чергу, на той час голові обласної ради, Борису Колеснікову. В результаті сталося протистояння не стільки між радою та адміністрацією, скільки між Близнюком та Колесніковим. Анатолій Михайлович дуже бажав бути першим номером, а Колесніков не розумів, звідкіля стільки гонору у вчорашнього сірого чоловічка.

Спочатку Колесніков не придав уваги Близнюку, а потім стало запізно. Інформаційні удари від контрольованих Борисом Вікторовичем ЗМІ, що мали привести до тями Близнюка, який зловив зірку, лише спонукали останнього на ще більш рішучі дії.

Близнюк дуже бажав стати головною людиною в обласному виборчому штабі у 2004-ому році. Настільки, що навіть пішов на безглузду провокацію, завдяки чому Віктор Янукович за рік до виборів втратив будь-які шанси на кінцеву перемогу.

Мова, зрозуміло, йде про жахливі події, що відбулися в Донецьку 31 жовтня 2003 року. В цей день Віктор Ющенко планував провести з’їзд «Нашої України» в сумнозвісному донецькому палаці культури «Юність».

В той день команда Близнюка нагнала орди сп’янілих молодиків, які зайняли вже орендований Ющенком палац культури. На площі перед «Юністю» роздавали сурогатну горілку, а місцева чернь вдячно скандувала гасла на кшталт «Ющенко – фашист».

Зала палацу перетворилася на жахливу декорацію з життя безпритульних. І ще дуже довго потім «Юність» не вдавалося очистити від екскрементів «борців з нашизмом».

Ця акція стала фатальною для іміджу Януковича, бо Ющенко прибув до Донецька не один, а в супроводі дипломатів з двадцяти країн. Побачивши все на власні очі, вони були настільки шоковані, що всі майбутні спроби Януковича налагодити зв’язки з Західним світом були марними.

Звідси й повна і беззастережна підтримка Європою «Помаранчевої Революції», і неприйняття Віктора Януковича, і готовність поступитися принципами невтручання, аби не допустити того, що вони побачили в Донецьку в жовтні третього року.

Що саме цікаве в цій сумній історії, так це те, що діяв Близнюк не за вказівкою Віктора Януковича, а за дорученням голови Адміністрації Президента Віктора Медведчука, який воював з обома Вікторами одночасно.

Після президентських виборів, зірка Близнюка мала зайти остаточно, але цього не сталося, бо Борис Колесніков несподівано опинився в квітні 2005-го року у в’язниці і Близнюк виявився єдиною особою, на кого можна було покласти керівництво обласним осередком Партії регіонів.

На реваншистських гаслах ПР у 2006-ому перемогла «помаранчевих», які вже почали війну між собою на знищення. І Близнюк, як перший номер списку, вже на місцевих виборах став депутатом обласної ради та її головою.

І тут почався повний фарт… Схеми незаконного збагачення, за рахунок обласного бюджету та державного сектору, вже були к тому часу непогано побудовані його командою. Анатолій Близнюк наблизив до себе дуже сумнівних людей, які і будували йому його шахрайську імперію.

Головна людина, яка й досі діє під патронатом Анатолія Михайловича – це Ваня Карасьов. Такий собі авантюрист, з амбіціями кардинала Рішельє місцевого розливу. Рівень психіки Карасьова характеризує, наприклад, той факт, що на роботу, коли він перебував помічником голови обласної ради і адміністрації, він їздив на «Audi ТТ» ціною за 80 тисяч американських доларів.

Про Карасьова поговоримо згодом пізніше, а поки зупинимося на іншій постаті, яка навчила Близнюка працювати на межі і за межею риску. Мова йде про сумнозвісного банкіра Павла Борулько. Він почав працювати з Близнюком в якості помічника губернатора ще в 2002 році.

І вважався ставлеником Едуарда Прутніка, який змінив крісло заступника Близнюка на київську прописку разом з Януковичем. Цікавий факт, але Борулько, перебуваючи помічником мав власних радників, помічників і приймальню. Унікальна ситуація, але він був гаманцем для Близнюка, а тому можливі були і не такі речі.

Павло Борулько дійсно був висуванцем Прутніка, а ще, партнером по ряду проектів Микола Левченко – нинішнього депутата від ПР, відомого українофоба і авантюриста.

Згодом Борулько переїхав до Києва, потім кинув на гроші Прутніка і пішов у самостійне плавання. Але з Анатолієм Близнюком спілкуватися не припинив. А коли ще і почалося позиціонування Борулька в якості племінника Генерального прокурора Олександра Медведька, Близнюк ще більше зацікавився роботою з Павлом.

Все було добре, поки діяв цей трикутник Близнюк – Борулько – Карасьов. Але потім почалися негаразди. Виняткова жадність Близнюка ледь не стала для нього фатальною. У 2008 році, коли криза вже наблизилась і стала неминучою, Анатолій Михайлович, перебуваючи у кріслі голови обласної ради, своїм власним рішенням поклав на депозит до банків Борулько (у схемі були також сумнозвісні банки «Європейський» і «Національний Стандарт») суму в 400 мільйонів гривень. То були гроші обласного бюджету. У разі, коли виникали залишки, керівництво обласної ради мало можливість ці залишки розміщати на депозитах в банках.

У більшості областей України обласні ради співпрацювали з державними банками. Логіка проста, якщо щось станеться з банком, гроші зникнуть, а в державних банках – ні. Близнюк скористався недосконалістю системи і поклав обласні гроші до шахрайських банків. Більш того, різницю на відсотках і преміальні бонуси отримував саме він. Не схема, а мрія, чи не так? Але, до певного часу.

За цю послугу, доречи, Борулько купив, за вказівкою Близнюка, землю на спільну фірму в Ясинуватському районі. За ціною, що значно перевищувала ринкову вартість цієї ділянки. Декілька гектарів явно не коштували 17 мільйонів доларів… Але, там мала проходити логістична розв’язка, що будувалася до Евро 2012 і Близнюк дуже хотів отримати монополію на транспортні і шляхові рішення на цій території, щоб потім диктувати умови, володіючи правами на стратегічно важливу землю. Доречи, тема провалилася, бо стала відома Колеснікову, який приклав всіх зусиль, щоб плани були змінені і важливі артерії не зачепили володінь Близнюка.

Але повернемося до депозиту. Музика для Близнюка грала недовго, і наприкінці 2008-го Борулько почав знищувати свої банки, щоб довести їх до банкрутства і вийти в кеш. Віддавати Близнюку гроші обласної ради він не планував.

Коли Близнюк зрозумів, що його кинули, а старші товариші почали задавати незручні питання, на кшталт, у чому логіка поведінки з використання шахрайських банків, а не державних, у Близнюка стався серцевий напад.

Він розшукав Борулька і виставив ультиматум: або повернення грошей, або Борулько фізично знищать. Близнюк був у відчаї і не жартував і це добре зрозумів банкір. Зрештою, він віддав у рахунок боргу бізнес центр в Донецьку з неясними правами власності. І вийшло, що Близнюк фактично купив за шалені гроші обласного бюджету проблемну нерухомість, нікому не потрібну.

Половину суми Борулько, у якості моральної компенсації, віддав потім безпосередньо Близнюку. Ці гроші, зрозуміло, до бюджету не потрапили, а осіли в гаманці Близнюка. Їх природа також може показатися сумнівною. Борулько розрахувався з Близнюком коштами, вкраденими з Фонду гарантування вкладів і рефінансування Національного банку України, яке було надане банкам Борулька.

За цими фактами вже давно порушені і навіть передані до суду карні справи. Ряд помічників Борулька затримані і очікують вироків, сам він у розшуку Інтерполу і переховується в Білорусі. А людина, що проводила розрахунки з Близнюком, супроводжувала переговори між Борулько і Близнюком, виділяла і передавала гроші, раптово померла. Микола Новохатко, у віці трошки більше 40 років, спортсмен, без шкідливих звичок, помер від серцевої недостатності. Він дійсно був ключовим у цих проектах і його смерть дозволила зацікавленим сторонам підвести рису під взаєминами.

Далі буде…

Олег Засядько, для “ОРД”