Кому насправді потрібен "Салют Перемоги?"

Цього року, як зрештою, й упродовж усіх трьох років, відколи править режим Януковича, − напередодні 9 травня в Україні роздмухується сила-силенна різних спекуляцій. Проросійські та прокомуністичні сили не проминають нагоди покричати про "достойноє празднованіє велікой побєди в Велікой Отєчєствєнной войнє".

І, обов'язково, – про небезпеку якихось міфічних "фашистів-націоналістів", які начебто не шанують ветеранів. "А якщо ветерани почеплять георгіївські стрічки, ви будете їх зривати?" – телефонують з "перченими" запитаннями журналісти… Адже після 9 травня 2011 року – дня так званої "червонопрапорної провокації" у Львові – стараннями влади активно поширюється безглуздий міф, нібито на 9 травня націоналісти можуть якимось чином образити колишніх фронтовиків.

Цьогоріч на екранах провладних телеканалів – засилля радянських наскрізь ідеологічних фільмів про війну, від яких віє моторошним холодом радянського минулого. Поз'являлися й сучасні російські фільми – зняті зовсім, як у совкові часи. Ніби давні радянські режисери знову взяли у руки камери… У цих фільмах воїни кидаються під німецькі танки зі словами "За Совєтскую Родіну". У пафосних рекламних роликах і сюжетах, які активно демонструють до 9 травня, − георгіївські стрічки, радянські ордени і криваві прапори − так звані "Прапори Перемоги"…

Схоже на те, що, не зраджуючи традиції безглуздого мавпування "старшого брата", режим Януковича прагне "святкувати" 9 травня точнісінько так само, як це робить Росія, – там уже давно на 9 травня Красною площею носять портрети Сталіна, їздять танки з червоними зірками, а молоді дівчата в стилізованих радянських пілотках, оздоблених серпом і молотом, − відбивають барабанний дріб. Одне слово – сталінізація і радянізація навіть не ложками, а черпаками.

Владі Росії і України начхати на те, що використання на 9 травня комуністичної символіки суперечить низці резолюцій ОБСЄ та Парламетської асамблеї Ради Європи. Зокрема, Празькій декларації "Європейська свідомість і тоталітаризм", резолюції "Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів", резолюції "Возз'єднання розділеної Європи". У всіх цих ухвалах йдеться про необхідність засудження комуністичного режиму як тоталітарного та засудження уже самих намагань повернути його символіку.

Найсвіжіший приклад. У Латвії нещодавно ухвалили у першому читанні законопроект, згідно з яким в країні забороняється публічне використання символіки СССР, Латвійської ССР і нацистської Німеччини. Авторів законопроекту, який фактично забороняє носити на 9 травня радянські ордени, підтримав міністр юстиції країни Гайдіс Берзіниш, який наголосив, що не бачить різниці між злочинами нацизму і комунізму.

До речі про так звану георгіївську стрічку. Абсурдним є саме поєднання радянської символіки та цих георгіївських страчок, які насправді є імперським символом Росії. Радянські солдати георгіївських стрічок ніколи не носили. Навпаки, їх використовували … в армії Власова – російських частинах, що перебігли на сторону Гітлера! І лише останніми роками бутафорну моду на такі стрічки (винахід путінських лабораторіій керування масовою свідомостю) широко пропагують як мілітарний символ "Руского міра".

Так само не існувало насправді ніякого червоного "Прапора Перемоги". Тобто, прапор на Рейхстагові справді було вивішено. Але 30 звітня 1945 року. І на дверях. І ніхто достеменно не знає, який саме. Адже солдати в польових умовах виготовляли собі тисячі прапорів… "Правильний" прапор вивісили уже за вказівкою з Кремля. Спершу на фронтоні головного під'їзду Рейхстагу, потім перевісили на купол. Це не применшує подвигу Олексія Береста, який, власне, і забезпечив встановлення стягу, − але і не робить цей прапор реальним символом взяття Берліну...

Іншими словами, те, що офіційно зветься "Прапором Перемоги", насправді є продуктом радянської пропаганди. Саме цей продукт законодавчо закріпила – услід за російською Думою – Верховна Рада України на чолі з істориком КПРС Володимироим Литвином.

Кому і навіщо потрібна радянська символіка 9 травня в Україні? Чи ж справді колишнім радянським воїнам, які проливали свою кров на фронтах Другої світової війни? Аби відповісти на це запитання, досить згадати так звану "червонопрапорну провокацію" 9 травня 2011 року у Львові. До галицького міста з червоними прапорами тоді приїхали аж ніяк не ветерани – приїхали молодики напідпитку із проросійських політичних сил – "Руского єдінства", "Родіни" та інших аналогічних організацій. Під прикриттям беркутівців, які поливали сльозогінним газом львів'ян, що повстали проти такого зухвальства, − молодики намагалися витягнути кривавий червоний прапор, який для місцевих жителів є символом злочинного комуністичного режиму – режиму, що відібрав їхнім рідним життя. Фактично це була спроба, прикриваючись ветеранами і використовуючи 9 травня, – поставити на коліна Львів. Привселюдно продемонструвати, що чинний режим буде поводитися у цьому місті так, як вважатиме за потрібне. Не вдалося.

Представники чинного режиму наполегливо підкреслюють, що Друга світова війна – це була саме війна "Велікая Отєчєствєнная". Себто наголошують, що існувало безцінне "Велікоє Отєчєство", а фактично − Совєцький Союз. Чому така назва не відповідає історичній дійсності, і зокрема ж для України.

У розв'язанні Другої світової війни однаково винуваті обидва тоталітарні режими – більшовицький і нацистський. До 1939 р. вони були військово-політичними партнерами й за пактом Молотова-Ріббентропа поділили між собою Європу, а в той же час кожен мріяв знищити суперника й безроздільно панувати над світом. Гітлер перехитрив Сталіна й першим у червні 1941 р. розпочав війну.

Найбільшою трагедією України у той час було те, що вона не мала власної держави. А отже − можливостей захистити свої інтереси дипломатичним чи військовим шляхом. Тому територія України фактично була перетворена на арену жорстокої боротьби для двох світових агресорів. Війна спустошила українську землю, а мільйонам українських родин завдала непоправного горя.

Всупереч власній волі українці були мобілізовані до армій держав-колонізаторів, в кожній із яких воювали за чужі для них інтереси й не раз, перебуваючи по різні боки фронту, змушені були вбивати один одного. Здобуваючи перемоги, сталінські полководці не шкодували людських життів. Пам'ятаємо так звані штрафбати, загороджувальні загони. У бій часто кидали не навчених, неозброєних молодих українських хлопців, перетворюючи їх на гарматне м'ясо.

Друга світова війна – історична трагедія українського народу, зумовлена його тодішньою бездержавністю. До того ж після так званого Дня перемоги 9 травня український народ здобув те ж, що і мав – кривавий сталінський режим, який безжально винищував націю. В активі повоєнних діянь цього режиму − політичні репресії, вивезення на Сибір, виселення з прадавніх отчих земель, руйнування українських церков, культури, традицій, знущання з мови, з якої зумисне викидали слова, штучно наближаючи її до російської. 1947 року на більшій частині території України, крім Західних областей, вирував третій штучний голод, організований окупаційною радянською владою. Вилучили у села 2,5 млн тонн зерна – аби вивезти в інші держави, Справжні солдати Червоної Армії, які проливали свою кров на фронтах Другої світової війни, але не загинули, тепер разом зі своїми сім'ями помирали від голоду з волі іншого окупанта – московсько-комуністичної імперії.

І саме тому сьогодні у місцевих радах Західної України, де свободівці мають більшість, 8 і 9 травня оголошено днями жалоби за українцями, полеглими у роки другої світової війни. Аби цей день люди провели в молитвах, у церкві, зі свічкою у руках. Це є день пам'яті і смутку, день примирення. Відбуваються поминальні заходи за жертвами як комуністичного, так і нацистського режимів. Висять державні прапори із чорними стрічками жалоби… Так, як то є в усьому цивілізованому світі, який, до слова, 8, а не 9 травня згадує полеглих ветеранів, а живих оточує увагою і турботою.

З огляду на історичні реалії, у цей день абсолютно недоречно, і навіть по-блюзнірськи влаштовувати помпезні паради й салюти. До речі, на замітку комуністам-невігласам, які не знають історії. Ані Сталін, ані Хрущов "Вєлікой Побєди" не відзначали – пафосне "святкування Дня Перемоги" було запроваджене лишень 1965 року, за Брежнєва, в часи кризи побудови комунізму та "світлого майбутнього". Спекулюючи на людській пам'яті та людських втратах, КПСС створила "свято 9 травня" і використовувала його для утвердження свого панівного статусу. Фактично те ж саме бачимо в Україні і зараз. Велика Вітчизняна війна – останній радянський міф, який іще можливо експлуатувати, адже більше нічого у радянському минулому, що можна було би використати, − не залишилося. А дійсних фронтовиків з кожним роком усе менше. Їм сьогодні має бути щонайменше 85-86 років, а то й за 90. Тож у "ветеранських" лавах частенько красуються не вони, а учасники каральних підрозділів НКВД-КГБ, що сіяли в українських селах терор та спустошення. Адже аж до початку 60-х років ХХ ст. на українських землях тривала війна російсько-більшовицького окупаційного режиму із українським національно-визвольним рухом. Для українців 9 травня 1945-го року війна була не закінчилася…

Чи можливі і цього року провокації з використанням комуністичної символіки? Очевидно, що це цілком імовірно, адже провокації фактично стали прикметою часу та почерком цієї влади. Бачимо, що упродовж останніх двох місяців поруйновано пам'ятники славним українським героям на Львівщині, Івано-Франківщині, Рівненщині. Міліція дивним чином майже завжди виявляється поруч, але нічого не бачить і не чує. Нещодавно у Харкові невідомі вандали знищили пам'ятний знак УПА практично біля міліцейського відділку. Вирили під ним землю − як оскаженілі кроти. Портретом Сталіна в Україні уже нікого не здивуєш – "вусатого ката" безкарно тягають на свої акції комуністи. До провокацій варто зачислити і те, що нещодавно у Верховній Раді силувалися утвердити абсолютно безглузді свята − день народження ВЛКСМ, святкування сталінградської битви. Стараннями опозиції за це, на щастя, не проголосували. Увесь цей масштабний процес навернення "цінностей" радянщини влаштовують аж ніяк не колишні фронтовики. Це чинять ті, хто сподівається вигідно використати минуле... На 22 році Незалежності силоміць натягнувши на Україну совкову гамівну сорочку.

Але колесо історії не повернути назад…

Редколегія. Газета ВО "Свобода"