Сімейні традиції

Зараз на "УП" висить моє розслідування, як приватна фірма Фірташа пограбувала "Нафтогаз" на 2 ярда ₴. Цікаво, яка насправді роль Фірташа в тій схемі? Адже схоже, що він лише посередник, який забезпечує транзит вкрадених коштів у кишеню так званої Сім'ї.

Звичайно не безоплатно. Автор має версію, що сума, яка становить інтерес групи "РосУкрЕнерго" у цій оборудці проявилася у отриманій Фірташем від Газпрома знижці на газ – 700 млн. доларів. Фірташу отримав своє, бо зрештою пограбування відбулося під його брендом. Однак основні прибутки від цієї оборудки дістануться Януковичу.

Автор зробила такі висновки з наступних міркувань.

Перша: якщо Сім'я не в "темі", то сьогодні ми би почули реакцію Президента України. Адже це не жарти вкрасти у держави 2 мільярда доларів на одній схемі.

Друга: тому що "оборудку" на два ярда прокрутила "сімейна структура".

Під "сімейною структурою" автор має на увазі Господарський суд міста Києва. Зверніть увагу, три рішення судів на користь фірми Фірташа, які "іменем України" легалізували грабунок Нафтогазу були проведені через Господарський суд міста Києва.

А тепер конкретний приклад, чому автор вважає цей суд приватною "сімейною" структурою.

Тому, що в одному зі своїх розслідувань автор стала свідком, як цей суд захищав рейдерів, що діяли в інтересах фірм близьких Януковичу.

Мова йде про рейдерську атаку на Універмаг "Україна". Цю історію автор детально виклала в статті "Обездолені".Або три страшні історії на ніч для іноземного інвестора" в 2011 році та зовсім нещодавно в статті-блозі "Геополітика від Януковичів. Віктор веде в Європу, а Саша в Росію"

Повторюся третій раз, бо насправді історія надзвичайно красномовна.

Отож в 2011 рейдери здійснили захоплення Універмагу "Україна", який належав іноземному інвестору – ірландському державному банку Irish Bank Resolution Corporation. А Господарський суд міста Києва легалізував це рейдерське захоплення.

Західні громадяни зазвичай досить обережні у своїх коментарях стосовно судових рішень. Але українське судочинство так вразило представника ірландського банку Річарда Вудхауса, що він вже не добирав коректних слів. "Ми зіткнулися із українською судовою системою, яка по суті є інструментом узаконенного грабунку іноземних інвесторів", – говорив він в інтерв'ю.

У пана Вудхауса були всі підстави для обурення. Ось один маленький фрагмент "правосуддя" в цій історії. Суддя Господарському суді міста Києва якось виніс рішення в інтересах іноземного інвестора, яке дозволяло інвестору внести в державний реєстр прізвище керівника універмагу "Україна".Суд просто не міг прийняти інакше рішення, бо свої вимоги юристи підкріпили документами. Здавалось правда перемогла, але тут почалися неприємні сюрпризи. Юристам іноземного інвестора в судді ніяк не ставили печатку на прийняте в їх інтересах рішення. Шість днів юристів відсилали "на завтра", мовляв, голова суду у відпустці. В цей час через прохідну суду йшли адвокати з документами, де чорнила на тій самій гербовій печатці ще не підсохли. Коли ж нарешті юристам зателефонували з приймальні з пропозицією забрати "пропечатане" рішення, рейдери встигли оскаржити маленьку судову перемогу іноземного інвестора. Отож в керівництві "Універмагу" залишилась людина погоджена рейдерами. "Розвели, как котят", -сказав би Чечетов.

Якщо говорити про керівництво Господарського суду м. Києва, після перемоги Януковича на президентських виборах його очолив донетчанин Артур Ємєльянов. А заступником була призначена Вікторія Джарти, донька Василя Джарти, покійного соратника Віктора Януковича. Після смерті Джарти Януковичу у спадок перейшла сформована ним команда юристів, які тепер захищають інтереси Сім'ї, курує їх старша донька покіного, забеспечує їм позитивні судові рішення.

Потім головою суду став інший "донецький" кадр, але це нічого не змінило. Київські юристи жартують з цього приводу, мовляв голова суду це лише голова, а Джарти – шия! До речі, саме Джарти відповідає за організацію роботи апарату суду і, згідно з інструкцією, забезпечує зберігання та використання печаток суду.

Отже це саме вона "приховала" печатку суду від юристів іноземного інвестора універмагу "Україна".

І зробила вона це в інтересах бізнесу Януковича. Це стало зрозуміло пізніше, коли в 2012 в Ірландії відбувся суд над місцевим багатієм Шоном Куїном, звинуваченим у відмиванні коштів.

На суді Куїн виправдовувався, що не виводив кошти у київський універмаг "Україна", бо в 2011 році втратив контроль над підприємством і засвітив весь ланцюжок зміни власників. Виявилося, що рейдери "України" діяли в інтересах українських фірм ТОВ "Зеніт" та ТОВ "Елегант Інвест".

І, о, чудо!!! Остання фірма "Елегант Інвест" виявилася афільованою з компанією ТОВ "Танталіт", через Фонд "Домінанта". А "Танталіт" це, як відомо, номінальний власник "Міжгір'я", власник відомого клубного будинку "Хонка", про який Віктор Янукович якось з гордістю сказав німцям: "Його побудував Я". Отже як бачимо Господарській суд в історії рейдерством "України" обслужив інтереси родини Януковича.

Автор має інформацію, що це далеко не єдиний приклад, це система, якв працює на базі Господарського суду міста Києва. І не голова суду, а саме донька Джарти важливий гвинтик цієї системи – відчудження чужого бізнесу на який поклав око Олександр Янукович. Бо голова суду це відповідальність та маса обов'язків, а у Джарти – печатка суду, а отже реальна влада.

Таким чином Господарський суд міста Києва давно став приватною структурою Януковичів під наглядом доньки Джарти.

І те, що саме цей "сімейний" суд легалізував шахрайську схему пограбунку держави, коли змусив "Нафтогаз" передати майже 5 млрд. кубометрів газу фірмі Фірташа, свідчить, що то була "оборудка" Сім'ї.

Інакше суд не ризикнув би свідомо закрити очі на очевидне шахрайство позивача – фірми "Укргаз-енерго". Лише в інтересах Януковича суд міг прийняти цілу низку сумнівних рішення, де ціна питання 2 мільярди долларів з кишень платників податків.

Отже на питання: "Хто вкрав з Нафтогазу три Камази стодоларових банкнот?" автор особисто відповіла би: "Янукович".