Система повинна бути простою та зрозумілою – кожен, хто претендує на соціальне житло (яке теж буває дуже різне за рівнем комфорту, місцем розташування, і як наслідок – різним за ціною), повинен задекларувати ВСІ свої статки та доходи. Претенденти на «соціал» апріорі мають погодитись на те, що ці відомості можуть бути в будь-який час перевірені з відповідними наслідками – забороною отримання соціального житла на певний час – за надання неправдивих відомостей. Бо будь-хто, хто прагне жити за рахунок суспільства, зобов'язаний звітувати перед суспільством про свої доходи та витрати. 

Залежно від рівня доходів і слід «розшаровувати» черги, пропонуючи черговикам оренду соціального житла за різною ціною, залежно від його якості. І лише в екстремальних випадках – інваліди, старенькі та немічні, самотні матір/батько із зовсім маленькою дитиною та з надмалими доходами – надавати житло з нульовою ставкою оренди. Оскільки парадигма змінилася, і квартирна черга тепер – це не черга за, фактично, безкоштовними квартирами у власність, а дійсно черга за дахом над головою, то і система повинна бути іншою. 

Обліковувати слід ЖИТЛО, і робити це слід відкрито: ось список квартир/кімнат та їхніх параметрів, з вказівкою вартості оренди. В такому соціальному житлі тоді дійсно житимуть ті, кому більше нікуди подітись; ті ж, хто хоч трохи підвищить рівень свого життя – зможуть переселитись або в соціальне житло класом вище, або взагалі забезпечувати себе житлом самостійно. Наприклад, зараз так і роблять молоді люди, знімаючи одноосібно або по кілька осіб квартири залежно від рівня своїх доходів – хтось на одного двокімнатну в центрі Києва за 600 доларів, а хтось – вчотирьох однокімнатну в якомусь райцентрі за 80 доларів на всіх. 

В той же час в черзі при запропонованому в законопроекті варіанті буде безліч киян, котрі приватизували на кількох осіб однокімнатну квартиру і фактично є власниками декількох тисяч доларів, в той час як не матимуть права навіть стати в чергу студенти з провінції, що не мають ніякої власності та знімають житло, бо їхні ВУЗи не забезпечують гуртожитками. 

Зрозуміло, що така система не має нічого спільного з соціальним захистом та соціальною справедливістю, зате є черговою годівничкою для корумпованих чинуш. Але будь-якому випадкувсю цю совкову ахінею, при бажанні, можна прописати в тематичному законі, згрупувати її там на свій смак, та не мучите країну своїми кодифікаційними потугами і не заморочуватись з цим нікому не потрібним Кодексом. 

У кожного житла є власник, яким може робити з ним все, що забажає, якщо це не порушує права інших осіб. ВСЕ! Гуртожитки, притулки, маневрений фонд, службове житло, дитбудинки, тобто, будь-яке «соціальне» житло – все це в компетенції місцевої влади. А їй і без даного Кодексу ніхто не заважає в будь-якій формі оголошувати житло чи то гуртожитком, чи то притулком, та поселяти туди тих, кого вона вважає за потрібне поселити. Головне – грамотно укладати договори з тими, хто поселяється, прописувати там всі права та обов'язки для кожного конкретного випадку, але для цього ТЕЖ цей Кодекс НЕ потрібен! Було б несправедливим стверджувати що в цьому проекті ЖК немає ну зовсім нічого позитивного. Зовсім ні! В Главах 12 та 13, наприклад, цілком прийнятно для «чернетки», робляться спроби виписати механізм а-ля «багатоквартирний будинок = акціонерне товариство», тобто «розбивка» на частки у вигляді арифметичного дробу, впроваджуються поняття ідеальної та реальної частки, прописуються хоч якісь алгоритми розв'язання суперечок між співвласниками спільного неподільного майна та алгоритми керування ним, тощо. Але місце всім цим новаціям – в Цивільному Кодексі та в Законі «Про ОСББ»; їх треба довго обговорювати пулом спеціалістів та практиків!