Не бути байдужим, це не професія !

Вікторія Конєвич

Хочу з Вами поділитися першими краплинами досвіду роботи з учасниками АТО.

В першу чергу, скажу Вам, боєць, який повернувся із зони АТО, — це вже інша людина, інша особистість, яка отримала унікальний досвід.

З розповідей бійців випливає висновок, що людина в зоні бойових дій живе на межі своїх можливостей, в усіх розуміннях цього поняття.

Кожен наступний день може бути для них останнім і розуміння цієї життєвої істини дає їм поштовх до змін свого світобачення, ставлення до життя, сім'ї, роботи. 

Вони розуміють, що змінилися, але не знають як з цими змінами жити далі, адже не всі зміни на краще.Наприклад, один із учасників АТО, з яким мені довелося поспілкуватися, говорить про загострене почуття справедливості, при чому це почуття проявляється у всьому його повсякденному житті.«Це не тільки стосується військової служби в зоні антитерористичної операції, де на кожному кроці зустрічаєшся з несправедливістю, байдужістю а й дома з рідними, з товаришами, тай просто на вулиці! 

Починаєш сам себе боятися» - говорить він. 

Це почуття призводить до емоційних зривів, які можуть, і часто, виливаються в агресію, яку важко контролювати і ще важче вріноважити! А від цього, як ми розуміємо, страждають дуже близькі люди!

З пережитого досвіду двох інших бійців, я дізналася що найактуальнішим для них на полі бою була віра в Бога. (при загостренні почуття небезпеки людині властиво звертатись до вищих сил)

«Отак лежиш в бліндажі, де холодно, сиро, страшно, не знаючи чи взагалі з нього вийдеш, і тобі нічого більше не залишається як тільки молитись» - говорить один із бійців.

Найсильніші почуття, напруження розуму і волі, любов і ненависть, радість і страждання, підйом і занепад сил людина відчуває на війні.

«Найважче переживати смерть! Коли на твоїх очах кожен день вбивають твоїх товаришів, знаходишся увесь час в напрузі, з думкою про те що ти наступний, тільки Віра в Бога і молитва допомогли мені повернутись додому живим.

Кожну вільну хвилину я про себе говорив Отче Наш». (Віра у будь-якому прояві мотивує до подолання стресової ситуації) 

Але стає зрозуміло, що страх нікуди не дівається! Думка про те що тебе можуть вбити, залишається, навіть коли бійці повертаються додому, багато сплять при включеному світлі, або взагалі сплять по 2-3 години і не більше! Пробуджуються навіть від звуку вимикача світла, підриваються на ноги і шукають куди сховатись.

Ці та багато інших актуальних проблем для наших захисників потребують вирішення.

Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — допомоги кожного із нас стане практично неможливим.

Отже наше завдання, завдання тих, хто залишається в тилу, усіма можливими та неможливими засобами допомагати цим людям та їх сімям, кожен повинен внести якусь, хоча-б маленьку лепту допомоги.

Розпочинаючи свій проект я не була впевнена що в мене щось вийде але зараз я розумію, які у нас люди, Українці, Люди з великої букви, справжня Нація, нація переможців!

Соціально Психологічна Реабілітація Учасників АТО