Боєць "Січі" Наталія Первіненко розповіла про український Донецьк часів "референдуму"
Нещодавно виповнився рік псевдореферендуму в Донецьку. За що тоді голосували зігнані на "референдум" мешканці міста - вони й самі не до кінця усвідомлювали: проти Партії регіонів, проти "хунти", за приєднання до Росії чи за масові руйнування та сотні убитих містян. А що в цей час діялося в проукраїнських колах? Про це ми запитали у донецької свободівки Наталії Первіненко, що нині воює у складі батальйону "Січ".
До війни вона працювала в автобізнесі: спочатку очолювала в Донецькій області дилерський відділ КРАЗу, а потім - МАЗу. Виховувала двох дітей, займалась ліпкою з полімерної глини і вирощувала мініатюрні овочі: в неї були малесенькі помідори, огірки, перець і баклажани.
До війни Донецьк не був винятково проросійським чи промисловим. У ньому були великі частки українського та культурного життя. "Я в ті часи дуже часто відвідувала оперний театр, головний диригент якого Василь Василенко завжди розмовляв виключно українською мовою", - стверджує націоналістка.
У травні 2014 року Наталія разом із донецькими однопартійцями евакуювалася до Дніпропетровська, де спочатку написала заяву на вступ у батальйон "Донецьк". Але вже за тиждень МВС розформувало цей навіть недоукомплектований батальйон. Після того, як Наталія звільнилася з роботи у Донецьку та завершила усі справи там, у Києві саме розпочалося формування націоналістичного батальйону "Січ". Саме в лавах цього формування воює нині Наталія.
На прохання Воєнної прес-служби, Наталія Первіненко поділилася спогадами про перші місяці окупації Донецька.
"Наприкінці лютого в мене було відчуття, що станеться щось страшне…
Тоді я була лише прихильницею ВО "Свобода". Спостерігала за діяльністю організації ще з домайданівських часів, а в березні вирішила, що годі вже дивитися - треба діяти. Тож вступила до лав Донецької міської організації.
Ми брали участь у мітингах, намагалися показати всьому світові, що Донбас - це Україна. Акції у Донецьку не проходили мирно через постійні напади проросійських найманців. За те, що ми просто виходили під прапорами України і співали свій славень нас спочатку закидали яйцями та кефіром, а потім починали бити. 13 березня загинув наш побратим Дмитро Чернявський, багато людей отримали травми.
Це нас не спинило, ми продовжували виходити на акції і вирішили створювати свій батальйон "Донецьк". Його штаб був в офісі Донецької міської "Свободи", я ж була відповідальна за прийом вхідних дзвінків і запрошення людей для подання документів. Якось наш офіс навіть намагалися спалити, але ці сепаратистські йолопи навіть не спромоглися спланувати свої дії. У результаті спалили сусіднє помешкання.
Тоді багато людей писало заяви на вступ до батальйону, багато з них і не змогли би служити за віком, але ж цінний сам факт - в Донецьку тоді було дуже багато патріотів. Ще більше людей просто боялися виходити на мітинги. Зараз згадую, як прибиральниця з сусіднього офісу казала: "Я вас підтримую але не піду, бо боюся". Історія не визнає "якби", але все одно інколи я думаю, а от як би на акції виходило не 5 тисяч, а 50, чи це змінило би хід історії?
Зараз морально дуже важко, бо я сумую за своїм містом, спілкуюся з патріотами, що там лишилися, і всі ми віримо, що скоро Донецьк стане українським. Тоді ми будемо весь свій вільний час віддавати патріотичному вихованню молоді та популяризації української культури… Бо ми всі дуже завинили перед своєю Батьківщиною. У цій гонитві за матеріяльними благами просто забули, для чого ми живемо насправді", - зазначила свободівка Наталія Первіненко про перші місяці окупації.
Артур Шевцов, голова Донецької міської організації ВО "Свобода" |