Уже більше тижня минуло з того часу, як на одному з інтернет-сайтів уперше з'явились протоколи допитів екс-голови Фонду держмайна Михайла Чечетова. Сьогодні, коли вже немає непотрібного нальоту сенсаційності, проте є підтвердження автентичності протоколів від Міністерства внутрішніх справ, спокійно проаналізувавши ситуацію, можемо точно сказати - маємо справжню корупційну "бомбу". Підрив цієї бомби, безумовно, стане неабияким випробуванням для нинішньої влади. Протоколи бесід Михайла Чечетова в Міністерстві внутрішніх справ містять достатньо свідчень для притягнення до кримінальної відповідальності Леоніда Кучми, Віктора Пінчука, Віктора Медведчука та ряду інших колишніх мешканців владного Олімпу. Якщо, звісно, своє слово нарешті скаже Генеральна прокуратура.
Зіц-голова Фунт іде давати свідчення
2005 рік. Травень. Українське політичне середовище здавалося трошки іншим, ніж зараз. Тоді і громадян, і негромадян України Бакая, Щербаня, Боделана вже розкидало по світу, а, наприклад, Ринат Ахметов ще тільки готувався до тривалого відрядження в Італію (яке, звісно, було ну винятково діловим). Тодішній Генеральний прокурор Святослав Піскун ще не заявив про своє рішення йти на вибори за списком Партії реґіонів. Але найголовнішим тоді було сподівання, що гасло "Бандитам - тюрми!" таки втілиться в життя.
Намічався ряд гучних справ щодо незаконної приватизації державних об'єктів. Колишній керівник Фонду держмайна Михайло Чечетов краще за інших знав, як виконувалась ця приватизація. Михайло Васильович, імовірно, замолоду читав блискучий роман Ільфа і Петрова "Золоте теля" і пам'ятав про одного з його героїв - зіц-голову Фунта. Останній, нагадаємо, спеціалізувався на тому, що, будучи "формальним" директором підприємств і справно отримуючи зарплату, відбував судові покарання за їх власників. Для цього, власне, Фунта й тримали в конторах типу "Роги і копита". Аналогічна доля мала спіткати й Михайла Чечетова, який, мабуть, за свою діяльність отримував суми значно більші, аніж його літературний аналог. У Фунта-Чечетова мали запитати і про "Криворіжсталь", і про Нікопольський феросплавний, і про "Павлоградвугілля", і ще про багато підприємств.
Тягнути строк за всіх Чечетов був не готовий. Тому, на відміну від роману Ільфа і Петрова, вітчизняних бендерів на чолі з Леонідом Кучмою вирішив здати.
Справа "Криворіжсталі"
Зі свідчень Михайла Чечетова від 5.05.2005.
Запитання слідчого: "Чи вважаєте ви правомірним приватизацію об'єктів, які не підлягають приватизації?".
Відповідь Чечетова: "Я вважаю це неправомірним. Однак, як виняток, Фонд держмайна України проводив приватизацію майна таких об'єктів. Крім цього, я отримував вказівки вищих посадовців держави. Зокрема що стосується "Криворіжсталі", то таку вказівку я отримав від колишнього Президента України Л.Д. Кучми. А саме - прийняти й прислухатися до ініціативи народного депутата В. Пінчука стосовно приватизації КМК. Під час зустрічі з Пінчуком я йому повідомив, що ФДМ України не має права готувати документи на приватизацію без рішення уряду. Після цієї розмови був повторний дзвінок Л. Кучми, котрий наказав готувати документацію для приватизації вказаного підприємства. (...)
Отримавши команду Президента, я зателефонував міністрові промислової політики Неустроєву з приводу доприватизаційної підготовки вказаного підприємства. На той час він уже був у курсі даного питання і, я думаю, йому також давалася відповідна вказівка колишнього Президента. У зв'язку з тим, що вказівка давалася особисто Л.Д. Кучмою, вся документація стосовно приватизації КМК готувалася у стислі строки, а проект постанови уряду про початок приватизації КМК був доставлений у Кабмін нарочним. Саме цей проект і був розглянутий та затверджений на засіданні КМУ і підписаний тодішнім прем'єром Віктором Януковичем.
У процесі доприватизаційної підготовки народний депутат Віктор Пінчук неодноразово телефонував, цікавлячись процесами приватизації".
Схема проста: "папа" дає команду, зять контролює процес, а виконавцям, зокрема й самому Чечетову, двічі повторювати не потрібно було. Визначена Чечетовим комісія оцінила "Криворіжсталь" у 3,8 млрд. грн. Сума ця, як ми знаємо тепер, була щонайменше у шість разів нижчою за реальну вартість комбінату. Далі, відповідно до схеми, потрібно були відшити небажаних конкурентів. З дев'яти компаній, які подали заявки, до конкурсу було допущено шість. До речі, одна з них - американська U.S. Steel, як визнає сам Чечетов, готова була заплатити більше 14 млрд. грн. Однак і шість компаній - то забагато. Тим більше що росіяни були готові дати майже 16 млрд. Тому далі на сцені знову з'являється "папа".
Зі свідчень Михайла Чечетова від 5.05.2005: "Після цього мені зателефонував Л.Д. Кучма і порекомендував, що переможцем конкурсу має стати серйозний національний інвестор. З допущених до конкурсу йшлося або про промислово-фінансовий консорціум "Інвестиційно-металургійний союз", або про консорціум "Індустріальна група". Я знав, що фактичними власниками цих структур є Ахметов, Пінчук і Тарута. Для виконання рекомендацій Президента Л.Д. Кучми з'явилися додаткові умови проведення конкурсу, ініційовані Міністерством промислової політики. Зводилися вони до того, що переможець має обов'язково працювати на українському ринку коксу. Цим вимогам відповідали лише два зазначені підприємства. У результаті переможцем став промислово-фінансовий консорціум "Інвестиційно-металургійний союз", який запропонував 4 млрд. 260 млн. грн.".
Такий потрібний Чечетов
Ще одна приватизація "під Пінчука" - Нікопольський феросплавний. Справа на сьогодні не менш резонансна та актуальна, аніж "Криворіжсталь". Пінчук нині витрачає величезні кошти на рекламну кампанію, в якій пропонує "мирову угоду НЗФ та державі". На Нікопольський завод розраховує і група "Приват", яку, судячи з останніх дій та заяв, підтримує Блок Юлії Тимошенко. Довкола заводу триває судова війна. Ми ж поговоримо про те, "як усе починалося".
Зі свідчень Михайла Чечетова від 5.05.2005: "Що стосується приватизації Нікопольського заводу феросплавів, то була вказівка Президента Леоніда Кучми вислухати з даного питання народного депутата В. Пінчука й, по можливості, задовольнити його прохання.
Суть питання зводилася до того, що він запропонував схему продажу, яка передбачалася програмою приватизації, але ніколи ще не застосовувалася. А саме: продати частину акцій - 25% з наступною передачею переможцеві в управління ще 25% акцій. З пріоритетним правом викупу й цього пакета.
На прохання Пінчука почати конкурс лише на підставі норми закону я відмовився, мотивуючи це тим, що аналогів використання цієї схеми у нас ще не було, і запропонував оформити все урядовим рішенням. КМУ видав відповідну постанову.
Проект документації на початок приватизації готувався так само, як і на приватизацію "Криворіжсталі". (...)
Початкова рекомендація екс-Президента Л. Кучми "прийняти Пінчука" була сприйнята мною як команда допомогти Пінчукові приватизувати це підприємство. З цією метою було розроблено спеціальні конкурсні умови, завдяки яким переможцем було визнане підприємство, підконтрольне В. Пінчуку".
До речі, на відміну від свого книжкового аналога, зіц-голові з Фонду держмайна було значно складніше. Керівників надто багато. Наприклад, Віктор Янукович вибивав для свого сюзерена Рината Ахметова "Павлоградвугілля". Для "дорогого Віктора Федоровича" Михайло Васильович удвічі скоротив строк подачі документів на конкурс, а також на 300 мільйонів зменшив суму інвестзобов'язань перед трудовим колективом майбутнього власника.
Зі свідчень Михайла Чечетова від 5.05.2005: "Скорочення термінів підготовки до участі в конкурсі було обумовлене тим, що надійшла команда колишнього прем'єра Віктора Януковича про те, що для виконання соціальних програм бюджет терміново потребує коштів. Саме на цій підставі було скорочено термін подання документів з двох до одного місяця, що призвело до того, що не всі потенційні учасники змогли взяти в ньому участь. Із розмови з прем'єром я зрозумів, що перемогти у конкурсі має донецька структура, підконтрольна Ринату Ахметову. У зв'язку з цим були розроблені відповідні умови конкурсу приватизації "Павлоградвугілля", яким відповідала потрібна організація - Алчевський коксохімічний комбінат".
Ще один керівник зіц-голови - Віктор Медведчук. Голова адміністрації Президента, як і його друг Григорій Суркіс, не могли без футболу. І прокололися на двох дачних будинках у Пущі-Водиці під Києвом, які хотіли передати футболістам. В обхід закону, певна річ.
Зі свідчень Михайла Чечетова від 5.05.2005: "Не послухатися Медведчука я не міг, бо він на той час займав високу посаду, і мені не хотілося вступати з ним у конфлікт. Адже В.В. Медведчук на той час серйозно впливав на кадрову політику в органах виконавчої влади, а також був найдовіренішою особою Президента Кучми, котрий призначав і знімав з посади голову ФДМУ. Тому я сприйняв слова Медведчука як загрозу своєї відставки. Однак підписуючи під тиском Медведчука незаконний договір купівлі-продажу будинків, я мав на увазі, що колись Медведчук перестане впливати на ці процеси й держава зможе розірвати незаконну угоду".
Можна тільки порадіти за Михайла Васильовича, надії і сподівання якого справді здійснилися - Медведчук перестав впливати на дані процеси, а сам Чечетов добре вивчив дорогу до Міністерства внутрішніх справ. І згаданими вище підприємствами та об'єктами нерухомості свідчення Чечетова не обмежилися. У протоколах йдеться про схеми приватизації інших, менш потужних ніж "Криворіжсталь" чи НЗФ, але також значущих об'єктів.
Про особливості одного списку 2006 рік. Кінець січня. Леонід Кучма та Віктор Пінчук і далі на свободі. Ринат Ахметов після тривалої відпустки в Італії повернувся в Україну. Причому почувається на рідній землі не гірше, ніж на Апеннінах, балотуючись під сьомим номером у списку свого давнього підлеглого Віктора Януковича. У цьому ж списку знаходимо і зіц-голову Чечетова. Місце Михайла Васильовича, як і належить "шістці", невисоке - він аж 112-й, однак характерно, що Чечетов, як і інші наші герої, й далі насолоджується свободою.
Чому ж зусилля Міністерства внутрішніх справ так і залишилися не доведеними до логічного завершення? Відповідь перша міститься у тому ж таки списку Партії реґіонів. На 16 позицій вище за Чечетова знаходимо прізвище екс-Генпрокурора України Святослава Піскуна. Спущена на гальмах справа протоколів Чечетова, не виключено, входила до переліку послуг, наданих Святославом Михайловичем у рамках відпрацювання депутатського мандата.
Втім, Піскун уже, дякувати Богу, більше трьох місяців не Генпрокурор, а простий кандидат у депутати. Але й за нового Генерального прокурора справа протоколів не зрушила з місця. Чому? Запитання до двох людей - Генпрокурора нинішнього Олександра Медведька та Президента України Віктора Ющенка, який пропонував цю кандидатуру на розгляд парламентаріїв. Нам же залишається чекати відповіді, а ще краще - конкретних дій.
Віталій КРИВОРУЧКО