Інфо Online
Главная : Гостевая книга : Статьи : Фотогалерея : Поиск                            899573                          Портал Інфо Online існує — 17 років, 1 міс. та 15 д.
  Рашизм

Общие боевые потери рашистов с 24.02.2022 по 14.04.2024 ориентировочно составили:

Санитарные потери в живой около 901 500 чел. (раненые покалеченные, пленные)
Погибших рашистов более
В том числе срочной службы более
- 453 650 чел.
- 11 400 чел.
Украинская армия вывела из строя
около 90% армии РФ.
Генералов РФ уничтожено 20 чел.
Танков 7174 ед.  
Бронемашины - 13 765 ед.  
Артиллерийских систем - 11 552 ед.
РСЗО - 1046 ед.
Средства ПВО - 758 ед.
Самолеты - 347 ед.
Вертолеты - 324 ед.  
БПЛА оперативно-тактические - 9235 ед.
Крылатые ракеты - 2089 ед.
Корабли/катера - 26 ед.
Підводні човни - 1 ед.  
Автомобильной техники - 15 459 ед.
Спецтехника - 1905 ед.  
 Анатолій : Історія Юрія Покоса, що врятував Вінстона Черчилля 
Новость от Anatoliy Tkachenko

Історія Юрія Покоса, що врятував Вінстона Черчилля

Замисливши написання роману про реальну людину з цікавим історичним бекграундом, я обрала забутого письменника Юрія Покоса, який взяв собі псевдонім Будяк (як на мене, прізвище Покос також згодилося б для псевдоніма).

Про цього чоловіка мало що відомо. Він загубився за спинами більш знаних літераторів, громадських діячів, авантюристів і шукачів пригод. Перше, що привабило мене в цій особистості, — згадки про те, що він врятував Вінстона Черчилля. «Цікаво», — подумала я не без скепсису. Ми, українці, часто скептично ставимося до такої інформації. Мовляв, де ми, а де весь світ. Буцім не може бути, щоб якийсь пересічний хлопчина із села Красногірки стояв поряд з видатним британським політиком. Такими висловами ми применшуємо своє значення.

За свідченнями Будяка, під час боротьби з британцями на стороні бурів він разом зі своїм загоном взяв у полон молодого військового журналіста, якого не стратив, як це мало б бути, а відпустив на волю. У мемуарах самого Черчилля немає жодної згадки про те, що його врятував якийсь малорос. Але, як на мене, бранцеві не до снаги було запитувати ім’я та прізвище, а отже, і національність мовчазного рятівника. Тож я залишаюся при думці, що таке могло статися. У романі вирішальним для Юрія стало те, що він побачив у полоненого записник. Сам Юрій уже тоді також почав щось писати й відчув повагу до бранця. Таке могло б статися? Я кажу — могло б.

Збираючи матеріал про Будяка, натрапляла на чимало розвінчувальних статей про те, що все це вигадки самого Юрія, що він був ще той фантазер. Але я переборола власну схильність усьому не довіряти й прийняла перебування Будяка в Африці за факт. І тоді Юрій Покос почав вимальовуватися в моїй уяві. Не як фантазер, а як український герой (у широкому сенсі цього слова), незгірш за Індіану Джонс чи Одіссея. «Чому б ні?» — подумала я й узялася за роман.

Звичайно, хоч це й історична проза, не можна сказати, що вона документальна. Дещо з написаного в книжці «Загублений між війнами» є художнім домислом. Про Юрія Будяка, як уже зазначено, у друкованих джерелах знайдеш небагато. Достеменно відомо, що він народився в Полтавській губернії 1878 року в селянській родині, що втратив батька в п’ятирічному віці. Що в 1899 році на Африканському континенті почалася війна — маленькі республіки давали відсіч великій імперії та безліч добровольців з усього світу (зокрема, і з Російської імперії) їхали на допомогу бурам. Чому б Покосу не поїхати з іншими?

Також знаємо, що Юрій брав участь у демонстрації 1905 року (згідно зі статтею в тодішній місцевій пресі, де згадане його ім’я) й навіть відбув покарання у в’язниці (щось на кшталт 15 діб за сучасними вимірами). А ще — перебував у творчій спілці «Плуг», був знайомий із Сергієм Пилипенком, Остапом Вишнею та іншими письменниками. Писав оповідання, повісті й дитячі вірші. Деякі з віршів навіть були в програмі для молодших класів десь до 1956 року. Оце й усі документальні свідчення. Та ще кілька фотографій, з яких на нас дивиться чубатий усміхнений чоловік з пишними вусами.

Хоча я сподівалася, що роман ґрунтуватиметься переважно на подіях, що передували реальному чи вигаданому (сам Будяк міг це зробити) порятунку молодого Черчилля, переді мною раптом відкрилося набагато ширше поле для писання. Головною ідеєю тексту стало бажання написати історію людини, як то кажуть, із «другого ешелону». Історію людини, малопомітної за спинами піднятих на хоругви знаних і відомих.

І тоді я сказала собі: «Годі сумніватися. Беру за основу, що цей українець врятував Черчилля, отримав за це як нагороду оплату навчання в Оксфорді, жив у будинку матері Вінстона, мандрував країнами, вів активне життя, сповнене пригод, був покараний радянською владою, відсидів у таборах, з яких знову повернувся на війну — в окупований німцями Київ, де згодом помер від голоду».

Я дозволила собі домислити, як би склалося його життя під час Першої світової, згодившись на всі сто, що якщо в 1900-му цей юнак поїхав захищати бурів аж у далеку республіку Трансвааль, не міг він відсидітися і під час Першої світової. Уся частина роману про цей відтинок часу — суто авторська вигадка. Як і любовна сюжетна лінія. Мій Юрій Будяк усе життя кохає дівчину, яку втратив на своїй першій війні. І можливо, це кохання дає йому спрагу до життя, перетворює в його уяві англо-бурську війну на романтичну пригоду. А ще в книжці є лінія про велику зраду. Герой і не здогадується, що найкращий, найближчий друг — підступний ворог. До такого розвитку подій мене підштовхнула викривлена совітами психологія: примусити людей зводити наклепи на інших, щоб уберегти власне життя.

Утім, як авторка я намагалася не виходити за рамки здорового глузду й причинно-наслідкових зв’язків. Згадую, коли книжка вже вийшла, натрапила на телевізійну програму про Юрія Будяка. Таке собі «відтворення подій». У програмі задля приваблення глядацької уваги розповідали повну нісенітницю про своєрідний адюльтер. Розповідали цілком серйозно, що в Юрія Будяка під час перебування в маєтку Мальборо виник любовний зв’язок з леді Дженні, красунею-аристократкою, за якою упадали мало не всі чоловіки лондонського вищого світу. Це просто не можливо, бо, по-перше, у той час у леді Мальборо був набагато молодший за неї коханець та ще й «блакитної крові». Їхній роман у 1901 році лише розпочався.

Описуючи перебування Будяка в Оксфорді, я намагалася дізнатися подробиці життя леді Дженні, хоча про неї в романі хіба кілька речень. Недоречно навіть уявити, що закохана жінка з аристократичних кіл під час шаленого кохання раптом западає на безрідного селянина з чужого краю. (Хоча в низькопробних романах для невимогливих читачів такий сюжет можливий.) До того ж навряд чи ці двоє перетиналися під час мешкання в одному палаці. Якщо Покос і жив у замку, то лиш у тій його частині, де жила прислуга, і стрічався з леді хіба раз чи два, та й то похапцем.

А ще в телепрограмі «голос за кадром» розповідав, що Юрій покинув навчання саме через цю нещасну (хоча й взаємну) любов. Насправді, найімовірніше, навчання завершилося через погане знання мови й велику тугу за Батьківщиною. Багато хто, до речі, закидає, що Покос не знав жодної іноземної, тож і не міг спілкуватися з бурами на тій війні. А я кажу, що міг, бо воював в іноземному загоні, де вояки (німці, голландці, іспанці), знаючи лише рідну, розуміли один одного за допомогою кількох десятків слів, які нескладно запам’ятати. Хлопці воювали, а не провадили високочолі обговорення. Але ж у художній прозі люди мусять спілкуватися більш широко. Тож для моїх головних і другорядних героїв мовою спілкування є українська, навіть у совіцьких таборох.

Усе ж покиньмо несумлінних поціновувачів сенсацій із їхніми телевізійними рейтингами, повернімося до роману «Загублений між війнами».

У якийсь момент образ Юрія Будяка стає для мене збірним, уособлює в собі погляд на ситуації багатьох очевидців, тобто я наділяю його рисами, які, можливо, й не були притаманні йому в житті.

Будякові присудили 5 років таборів, приписавши йому шпигунство на користь британців (їдка іронія долі). І це — факт.

Описуючи перебування політичних у Карлагу, я ґрунтувалася на історичних документах і художніх книжках. Про англо-бурську війну шукала джерела, окрім вікіпедії. Задля того щоб дізнатися, як із європейського континенту люди діставалися до Африки, знайшла на просторах інтернету й прочитала в електронному вигляді низькопробну книжечку, датовану 1902 роком, у якій у романтичній манері описано подорож панянки на кораблі з Європи до Африки. Така собі куртуазна оповідка про веселе життя на борту. До англо-бурської війни, як і до Покоса, ця книжечка, звісно, стосунку не мала, але дала змогу більш-менш правдиво описати логістичні шляхи добровольців.

Для того щоб не схибити в деталях, докладно дізнавалася, чим харчувалися, у що були вбрані, з якої зброї стріляли й на яких конях їздили бури і їхні вороги. Тож багатьом читачам частина про англо-бурську війну видається перенасиченою деталями військових дій. «За тією війною й не видно самого Покоса», — кажуть. Із цим погоджуюся, бо для мене як письменниці саме дослідження війни було вельми повчальним. Я ж не мала й гадки, що Першій світовій війні передувала, ба навіть була передвісницею англо-бурська, під час якої було випробувано чимало нової зброї, яку згодом і застосовували в Першій світовій. До того ж там, у Трансваалі й в Оранжевій республіці, уперше у світовій практиці застосували концентраційні табори проти бунтівного бурського народу. Це винахід Британської імперії, яка намагалася заволодіти територіями, багатими на золото.

Частина, в якій ідеться про літературну діяльність, також використана не так для того, щоб показати самого Покоса в письменницькому середовищі, як для того, щоб продемонструвати, власне, саме середовище. Тогочасні літератори об’єднувалися в спілки, ворогували між собою, знаходили компроміси, підтримували радянську владу всіма руками чи перебували в мовчазній опозиції. Зрештою, і ті, і ті поплатилися. На плаву лишилися блюдолизи й оспівувачі режиму.

Для мене роман про Юрія Покоса — це роман про історію України. Це, перепрошую, щось схоже на фільм «Форрест Ґамп». Де сам Форрест — це лише піщинка на тлі історичних подій. Легка пір’їнка, яка летить туди, куди подує вітер, але водночас потрапляє в перипетії на шляху до кінцевої мети.

Юрій Покос, як і мільйони інших, жив у складні часи. Молодий зухвалець, для якого війна — хлопчача забавка, їде бозна куди захищати малий народ від навали набагато сильнішого супротивника, їде на свою першу війну, яку можна назвати романтичною, їде на хвилі загального обурення діями Британії. Наївшись війни по вінця, втративши кохану, розчарувавшись у кривавій бійні, повертається додому, вчителює, мислячи себе далеким від зброї, протистояння й боротьби.

Та все-таки зброя, протистояння, боротьба й війна наздоганяють його. І він безсилий перед зовнішніми викликами. Точніше — сильний, бо проходить світову й знову плекає надію, що це остання війна в його житті. Він стає письменником, здавалося б, людиною далекою він війни. Він прославляє мирну працю, дискутує, намагаючись зробити світ кращим. Він сподівається, що цього можна досягти словом, красним письменством. А тоді гряде Голодомор. І мовчати вже несила, хоч як не тужся. Де-не-де проскакує заборонене слово, сказане чи написане, ба навіть думка. Письменники напівпошепки завуальовано переповідають про масові смерті українців, обурюються або й виправдовують людиноненависницьку політику, аж доки всюдисуща рука терору не затаскує їх до тих самих концентраційних таборів, які Покос бачив у перший рік XX століття в далекій Південній Африці.

Юрій, уже не молодий, але все ще сильний, як безліч інших, стиснувши зуби, виживає в нестерпних умовах ГУЛАГу… Але лиш для того, щоб лягти в землю назавжди, притисненим кам’яною брилою Другої світової. Йому було 64, але того, через що він пройшов, вистачило б на три життя.

Роман завершується так: «Душа Юрія Покоса випросталась, розправила нарешті зборкані крила й полетіла ніби у зворотному життєвому напрямку — швидко, аж свистіло. Діставшись до широкого, вкритого зеленою травою поля, зависла над п’ятирічним хлопчиком, що лежачи на спині й вдивляючись у небо, безтурботно пас овець. Хлопчик тішився ласкавим теплим сонцем. Він тримав руку на книжечці і гриз дрібними зубами суху травинку, мріючи колись стати відомим письменником».

Був би він забутий, якби не історія (яку він вигадав чи й ні) про порятунок Вінстона Черчилля. А скільки нас, українців, таких забутих, загублених, героїв, без документального підтвердження? Я написала цю книжку, щоб ніхто з людей, які борються за свою землю, свою незалежність, свою мову, які, попри страшні перепони, ідуть уперед, не був забутий.

Нехай скептики продовжують стверджувати, що Юрій Покос усе вигадав і про Трансвааль, і про Черчилля, і про Оксфорд, але ж і без цього він заслуговує на згадку й на пам’ять. Мусимо віддавати шану не лише «першим», а й тим, хто стоїть за ними.


Примітка редакції. Кияни, мешканці вулиці Казанської (на Куренівці), і дослідники спадщини Юрія Покоса (Будяка) в найближчий час подаватимуть клопотання в Київраду, на розгляд комісії з перейменувань, з пропозицією перейменувати вулицю Казанську на вулицю українського письменника, публіциста українських періодичних видань, учасника українського національного руху за збереження української ідентичності в умовах імперської окупації України початку ХХ століття Юрія Покоса. Враховуючи те, що Юрій Покос мешкав на Куренівці (на Захаріївському провулку), було б доречно, щоб пам’ять про цього видатного й незаслужено забутого українця була вшанована саме в цій частині Києва. За надану інформацію про ініціативу з перейменування дякуємо Інні Старовойтенко.

НАТАЛКА ДОЛЯК

- Комментариев пока нет -

Добавить комментарий
  Сила России в руках Путина

Условия "Чистого Листа" для России.

Русские вы развязали с нами войну окупировали нашу территорию. Вы предагаете нам начать все с "Чистого Листа", мы можем согласиться при выполнении вами наших условий. Ну а теперь внимательно слушайте наши условия, которые вы должны обязательно выполнить, для восстановления нормальных отношений с нами и перейти к обсуждению "Чистого Листа"


Сила России в руках Путина

Один триллион долларов уложен 100-дол. купюрами составит высоту 1200 километров. Вот как воруют на россии Путин и его шайка. А теперь займемся подсчетами, сколько же Путин и его воровская шайка сперли денег? Какая всетаки будет высота (1200 км) и вес горы из украденных денег, если ее выложить 100-ми купюрами? И с какой скоростью они воруют?

  Мінстри Януковича
  Категорії
КПУ
ОПГ
  РПЦ МП
  Досьє
  Корисне
  Вход

Логин:

Пароль:



Регистрация

Забыли пароль?

  Кто на сайте
Администраторы: 0
Пользователи: 0
Гости: 27
Всего: 27

Список пользователей
  Рассылка

Подписаться на рассылку Тестовая тема.
Формат:
Другие рассылки

  Однодумці

  Герої України
Степан Бандера

Євген Коновалець

Роман Шухевич
  З життя державної еліти
  Україна
  Опрос
Єрмак узурпатор влади?
Ответов: 9
Комментариев: 1
Результаты
Другие опросы
  Єрмак
  Татаров
  Преступники


Армия бесславных ублюдков

  Vor

Воровской портал

  Важливе
  Русский мир
  • Дезинформация
  • Россия
  • ВАША РАША
  • Рейс MH17
  • Сдыхающая Россия
  • Русская гордость
  • Георгий Жуков
  • "Русский мир"
  • Русские каратели
  • Пытки ГРУ РФ
  • Русские на Донбасе
  • Русские в Сирии
  • Звери Путина
  • 17 сентября 1939
  • Война 1812 гола
  • Финская война
  • Зачистка с. Самашки
  • Трибунал
  • Муравьев в Киеве
  • Операция "Монолит"
  • Русские планы
  • Миф о братстве
  • Покушение на Россию
  • Обыкновенный фашизм
  • РПЦ и Сталин
  • Имя твое — Орда
  • Русские 3-го Рейха
  •   Партия Регионов
    Янукович и К



      Гамбіт президента


    От Шконки до Хонки
    От Хонки до Шконки

      Чорний стоматолог

    Сімейні традиції

      Моя кнопка
    Моя кнопка

     

     

    Інфо Online Приватний інформаціїно-аналітичний портал
    Сайт работает на LinkorCMS Всі права захищені © 2007 Матеріали сайту є вільними для розповсюдження за умови посилання (для internet-ресурсів - гіперпосилання) на джерело.  
    Веб мастер: yxypy@ukr.net
    Страница сгенерирована за 0.07 сек. и 14 запросов к базе данных ( PHP: 83% БД: 17% )