Інфо Online
Главная : Гостевая книга : Статьи : Фотогалерея : Поиск                            27405274                          Портал Інфо Online існує — 10 років, 9 міс. та 11 д.
  Верхний блок

Герої України

"ЯКБИ В МЕНЕ БУЛА ТАКА АРМІЯ, ЯК УПА,  Німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції"

Шарль де Голь,
президент Франції 1958—1969 роки

«Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки ззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. «Зелені брати» у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою»

Че Гевара,
команданте Кубинської
революції 1959 р.

 

Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб" для юриста, а знання рідної історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя для людини, що прагне формувати політичну думку.

Читати далі...      

   

Народився 1 січня 1909 року у родині греко-католицького священика в с.Угринів Старий біля Калуша. Учився в Стрийській гімназії і Львівській Політехніці. Ще юнаком став членом Союзу Української Націоналістичної Молоді та Української Військової Організації, а, коли постала Організації Українських Націоналістів у 1929 році – одним із її перших членів в Україні. На початку 1933 року обраний Крайовим Провідником ОУН. Під його керівництвом революційно-визвольна діяльність ОУН проводилася в наступних основних напрямках.

Читати далі...     

   

30 червня 2007 року Божого виповнюється 100 років із дня народження Романа Шухевича. Писати про цю людину водночас цікаво і важко. Цікаво тому, що люди подібного калібру викликають захват і бажання брати з них приклад, а важко тому, що боїшся пропустити якийсь дуже важливий аспект його багатогранної особистості. Гідно оцінити Романа Шухевича не могли його сучасники, котрі його знали, бо не могли поглянути на нього з історичної перспективи, ми ж, молоді, котрі можемо його оцінити під цим кутом зору, не знаємо його особисто.

 Читати даді...

 

Герої, які загинули під Іловайськом

На відео одні з останніх кадрів з життя українських патріотів і захисників, які віддали життя за Україну в боях під Іловайськом.

Андрій Журавленко – “Восьмий”
Вадим Антонов – “Самальот”
Віталій Костюк – “Улибка”
Марк Паславський – “Франко”
Гордій Кіктенко – “Банг”
Петров Сергій – “Тур”
Сергій Шкарівський – “Шульц”
Олександр Романенко – “Скіф”
Юрій Бойко – “Немо”
Вічна пам’ять Героям!


Небесна Сотня


Зараз їх кількість сягає більше сотні, відомості є не про кожного з них.

Прізвища перших загиблих героїв Майдану знають всі, їм присвячували пісні і вірші, їхні розповіді на камери знаходили і публікували. Так і має бути з людьми, які загинули у сутичках від куль снайперів та спецпризначенців.

"Українська правда. Життя" хоче виправити цю помилку – тих, хто загинув, захищаючи своє право на вільне життя, треба знати. Ми починаємо публікувати ту інформацію про загиблих, яку вдалося знайти і просимо вас, наші любі читачі, ділитися розповідями та даними.

Список загиблих складений на основі даних, зібраних «Євромайданом SOS», МОЗ, МВС, медиками Майдану, журналістами Радіо Свобода та інших ЗМІ.

Список загиблих внаслідок подій на Грушевського
Вербицький Юрій, 50 років, активіст Євромайдану зі Львова. Його викрали 21 січня разом з активістом Ігорем Луценком з Олександрівської лікарні в Києві. Наступного дня в лісі біля Києва було виявлено тіло Юрія Вербицького, який помер від катувань на сильному морозі, його руки були зв’язані скотчем. В МВС заявили, що Юрій Вербицький помер «від переохолодження, а тілесні ушкодження, які він отримав, не пов’язані зі смертю».

Горошишин Максим, 25 років, з села Грушківка Кам’янського району Черкаської області. Максим отримав сильне отруєння газами на Грушевського, внаслідок чого почалася пневмонія. До лікарні ще потрапив у свідомості. Місяць боровся за життя, лежав у 17 лікарні Києва. Помер у ніч на 20 лютого. Жизневський Михайло, 25 років, громадянин Білорусі, входив до самооборони Майдану. Загинув 22 січня під час подій на Грушевського від наскрізного вогнепального поранення в серце.

Калиняк Богдан, 52 роки, родом з Коломиї Івано-Франківської області. Працював слюсарем на заводі «Сільмаш», потім став приватним підприємцем. Допомагав Євромайдану грошима та товаром. 28 січня 2014 помер у шпиталі в Івано-Франківську. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Богдан Калиняк два місяці з маленькими перервами стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися. За словами мера, після того, як на Грушевського чоловіка полили крижаною водою з водомета, він захворів, запустив хворобу. При цьому брав на себе найважчі завдання: нічні чергування, допомагав пораненим.

Нігоян Сергій, один з охоронців Майдану, 20 років, родом з Дніпропетровської області. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни в Нагорному Карабаху. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами. Провчився два курси в Дніпродзержинському коледжі спортивного виховання. Загинув 22 січня 2014 року від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського.

Сеник Роман, 45 років, родом з Яворівщини Львівської області, помер у київській лікарні. Його тяжко поранили 22 січня на Грушевського. У нього було важке поранення в легені, переніс кілька операцій, довелося ампутувати руку, кілька діб лікарі боролися за життя Романа.

Загиблі внаслідок бійні та відстрілу снайперами, влаштованих силовиками 18-20 лютого Арутюнян Георгій, 53 роки, з Рівного, вірменин, громадянин Грузії, отримав вид на проживання в Україні, активіст ВО «Свобода». 20 лютого 2014 року був убитий пострілом снайпера біля Монумента Незалежності у Києві. Має трьох дочок. Найменшій дочці від другого шлюбу ¬лише три роки. У 2012 році його дружина померла в Рівному, відтак тепер трьохлітня Ашхен Арутюнян Ашхен (2010 р. н.) залишилася круглою сиротою.

Байдовський Сергій, 23 роки, з Волині. З 2007 року навчався у Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна». Працівник магістральних нафтопроводів «Дружба». Жив у Луцьку, любив своє місто, понад усе любив рідну Україну. Одна із останніх цитат на його сторінці в соціальній мережі слова Левка Лук'яненка: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…» Загинув від вогнепального поранення на Майдані у Києві 20 лютого. Був похований в селі Менчичі Іваницівського району Волинської області. В останню дорогу його проводжало 20 тисяч населення міста Луцька та весь рідний Нововолинськ.

Бльок Іван, (або Тур це прізвище його дружини,але так його теж називали ), 40 років. Жив у місті Городок Львівської області. Приватний підприємець. Його побратими розповідають, що Іван кожного разу їхав до Києва тоді, коли була найбільша небезпека. Уперше вирушив після того, як «беркутівці» напали на студентів у ніч проти 30 листопада, потім після 11 грудня й в інші найнебезпечніші періоди. Коли 18 лютого знову почали вбивати, сів з друзями на бус і поїхав на Майдан. 20 лютого вранці на Інститутській він загинув від кулі снайпера.

Бондарєв Сергій, 32 роки, з Краматорська Донецької області, останні роки жив і працював в Києві, програміст GlobalLogic. Загинув під час першого штурму від чотирьох кульових поранень біля Будинку профспілок 18 лютого.

Бондарчук Сергій, 52 роки, зі Старокостянтинова Хмельницької області. Викладав фізику в Старокостянтинівській гімназії. Помічник-консультант народного депутата України Ігоря Сабія. З 2009 року голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода». Загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській.

Братушко Олексій, 38 років, з Сум. Загинув на Інститутській від кулі снайпера, що прострелила щит та бронежилет. У нього залишилися хворі батьки, дружина та двоє дітей - 13-річна донька q одномісячний син. Олексія поховали на алеї почесних громадян Сум.

Брезденюк Валерій, 50 років, м. Жмеринка Вінницької області, український підприємець, художник у техніці ебру (малюнки на воді). Вбитий пострілом у спину 18 лютого 2014 року. Не буде більше малюнків на воді

Вайда Богдан, 48 років, з села Летня Дрогобицького раqону, Львівська область. На київський Майдан поїхав 19 лютого. Вже зранку наступного дня, приїхавши до Києва, зателефонував сестрі: «Люба, тут справжня війна! Стріляють...», – після цього розмова обірвалася. Того ж дня по обіді повідомили про смерть Богдана, який загинув від кулі снайпера-вбивці. «Він віддав життя за мене, за кожного з нас, за те, щоб ми були вільними людьми», — сказав отець Олексій Дем'яновський на прощанні з Богданом Вайдою. Войтович Назар, 17 років, з села Травневе Збаразького району, Тернопільська область. Студент-третьокурсник Кооперативного коледжу в Тернополі. Загинув 20 лютого 2014 року. Хлопець навчався на третьому курсі відділення дизайну, обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух, на малюнках зображав калину, тризуб чи козаків. Ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Та в останню хвилину щось змінилось, і Назар вирішив їхати на Майдан особисто. «Останній раз, коли його чули, це було близько сьомої вечора, і він дуже спішив на автобус. Дуже спішив з гуртожитку. Йому нетерпілось поїхати до Києва, навіть підготував колишню каску…. Ми його ніколи не забудемо», – розповідає одногрупниця. Назар поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї. Він у батьків єдиний.

Голоднюк Устим, 19 років, зі Збаража Тернопільської області. Учасник самооборони, стрілець сотні «Свободи», волонтер «Демократичного Альянсу». Був захисником Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада «Беркут» побив його, на потилиці був шрам, наклали 12 швів. Тільки-но зажило, то знову поїхав на Майдан. 20 лютого 2014 року внаслідок вогнепального поранення в голову загинув. Отримав вогнепальне поранення зі снайперської гвинтівки, допомагаючи забирати загиблих біля верхнього виходу станцїї метро «Хрещатик». Куля снайпера влучила у праве око. Коли його доправили у готель «Україна», лікарі вже не могли допомогти хлопцю. О 9 ранку 20 лютого Устим домовився зустрітися з батьком об 11, але не дожив. Опізнаючи сина, батько Володимир Голоднюк, колишній міліціонер, сказав: «Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною та з мохм сином».

Городнюк Іван, 29 років, з Березного Рівненської області. 19 лютого Іван повернувся додому з Майдану, під час штурму «беркутівцями» його облили водою з водометів і побили. Звернувся до лікарів, почав лікуватися. Але вночі серце молодого чоловіка не витримало і зупинилося. Його ховало все Березне. Він активно займався громадською діяльністю, захоплювався музикою та танцями.

Гриневич Едуард, 28 років, родом з села Деревки Любешівського району, Волинська область. Громадський активіст, член партії ВО «Свобода», член «Волинської сотні». Едуард Гриневич зростав і виховувався у сім’ї без батька. Зі слів близьких, звик у житті досягати всього сам, був наполегливим і цілеспрямованим. Захоплювався інформаційними технологіями. Певний час працював в «Укртелекомі» міста Луцька. Потім вирішив розпочати власну справу. Був на Майдані тричі. Вважав це справою честі та гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого, а вже за чотири дні куля снайпера обірвала його життя. Хлопець залишив по собі щоденник.

Варениця Роман, 35 років, з Яворівського району Львівської області. Застрелений на вулиці Великій Житомирській, імовірно, тітушками.

Васильцов Віталій, 1977 р. н. Уродженець с. Гаврілівці, Хмельницької області, що мешкав у с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київській області. Був застрелений на вулиці Великій Житомирській 18 лютого. Мав двох дітей.

Веремій В’ячеслав, не дожив три дні до свого 34-річчя, український журналіст, кореспондент газети «Вести». У 2003 році закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.Працював журналістом у «Газеті по-київськи», на сайті «Обозреватель», газеті «Сегодня». Він був одним із провідних журналістів видання, писав на гострі соціальні теми, проводив журналістські розслідування. 19 січня 2014 року В’ячеслав отримав поранення лівого ока від світлошумової гранати. У ніч проти 19 лютого В'ячеслав разом із колегою їхали з роботи на таксі додому. На розі Володимирської та Великої Житомирської він помітив озброєних ті тушок у камуфляжі та масках і намагався їх сфотографувати з машини. Озброєні люди тут же напали на автомобіль, почали його трощити, витягнули водія та пасажирів. Журналіста з криками «Кого снимал? Зачем снимал?» сильно побили, після чого вистрелили в груди та залишили стікати кров'ю. При цьому присутні на місці працівники міліції залишалися осторонь та не втручалися в події. У В’ячеслава залишилися дружина та син.

Гурик Роман, 19 років, з Івано-Франківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Романа. Загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА.Як повідомив ведучий івано-франківського Майдану Ростислав Микитюк, жителі міста пропонують назвати одну з вулиць обласного центру Прикарпаття на честь Романа Гурика. З такою ініціативою звернуться до міської ради.

Дворянець Антоніна, 62 роки. Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській біля верхнього входу в метро «Хрещатик». У неї знайшли посвідчення ліквідатора чорнобильської катастрофи № 073155. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції.

Дзявульський Микола, 56 років, з Шепетівки. Вчитель географії та біології, член ВО «Свобода». Застрелений на Інститутській 20 лютого снайпером. Брав активну участь у громадсько-політичному житті міста: обирався депутатом міської ради 1994-1998 років, керівник громадської організації «Шепетівська спілка підприємців». Довгий час працював на викладацькій роботі вчителем географії шепетівської школи-ліцею, останній час був помічником народного депутата від ВО «Свобода» Ігоря Сабія. Земляки говорять, що усі зусилля Миколи Дзявульського були спрямовані на патріотичне виховання молоді, він переконував, що в цей нелегкий час неможливо стояти осторонь від будь-яких подій.

Дідич Сергій, 44 роки. Депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області від ВО «Свобода», директор туристичного клубу «Золоте Руно». Загинув 18 лютого 2014 року.Сотник івано-франківської сотні на столичному Майдані. У Жовтневому палаці він відповідав за порядок на другому поверсі.Сергій Дідич більшу частину свого життя присв'ячував туристичному розвитку рідного краю. Його громадську організацію «Золоте Руно», яка займалася перш за все сплавами по Дністру, знають в усій Україні і за її межами.Він перший почав розробляти туристичні маршрути сплавів по рідному Дністру. Дністер, за планами Сергія, мав стати другим масштабним центром туристичного розвитку Івано-Франківщини. Будучи депутатом райради, їздив на стареньких «Жигулях» і завжди намагався допомагати людям. У загиблого - дорослий син та донька-школярка, батьки. Сергій із дружиною на Майдані був з початку грудня, Різдво відсвяткував на передовій.18 лютого 2014 граната розірвала йому сонну артерію на шиї.

Дигдалович Андрій, 40 років, з села Сокільники Пустомитівського району, Львівська область, 40 років. Вбитий 20 лютого від пострілу снайпера. Куля пройшла навиліт через бронежилет. Андрій Дигдалович був на Майдані три місяці. Ще у грудні був одним з перших, хто стримував натиск «Беркуту». Комендатура Майдану нагородила його «Орденом за оборону Майдану». Родич Андрія Ігор Менкуш розповів, що того було поранено на Грушевського: на одне око Андрій майже втратив зір. Проте довго не лікувався і повернувся до побратимів з афганської сотні. Наче передчуваючи біду, напередодні Андрій зателефонував до дружини і сказав: «Ти сильна, ти знаєш, що робити...» А загинув Андрій, рятуючи молодого хлопця.

Дмитрів Ігор, 30 років, з села Копанки Калуського району, Івано-Франківська область. Загинув 20 лютого від пострілу снайпера в легені. Нещодавно закінчив Одеську юридичну академію. Розлучений, дітей не мав. У Ігоря нещодавно помер батько, мати перебуває в Італії на заробітках. Ігор Дмитрів був членом Рожнятівської районної організації ВО «Свобода». Самотужки звів будинок у Копанках, проте жити у ньому — не довелося.

Жаловага Анатолій, 1980 р. н., з села ДубляниЖовківського району Львівської області. Загинув 20 лютого. Зайко Яків, 73 роки, з Житомира. Народний депутат України 12(1) скликання від Народного руху, головний редактор журналу «Голос громадянина». 18 лютого 2014 року помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» на вул. Інститутській.

Захаров Володимир, 57 років. ІТ-спеціаліст. Загинув під час пожежі в офісі Партії регіонів на Липській. За одними даними, чоловік задихнувся від димових шашок після того, як його побили бітами, обрізками труб і ногами. За іншими даними, застрелений вистрілом в голову. Капінос Олександр, 29 років, фермер з Кременця, мав наречену, з якою зустрічався на Майдані. У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону». Любив дуже працювати на землі, також організовував патріотичні табори для дітей і молоді, створив власну громадську організацію, був членом ВО «Свобода». На Майдан Сашко їздив періодично. «Було стільки скепсису щодо майбутнього Майдану: люди могли розійтися, його могли розігнати. Але Сашко казав був такий впевнений, що все буде, вірив тільки в добре», – розповідає його подруга Оксана Неживенко. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого Сашко був сильно поранений прицільний пострілом з рушниці, каже його друг Михайло Згар. За іншими свідченнями, у нього влучила граната біля Будинку профспілок.

Кемський Сергій, 33 роки, з Керчі. Він працював в Інституті політичних та економічних ризиків і перспектив, писав для «Україснької правди». Загинув 20 лютого. Ось що Сергій написав у своїй статті від 23 грудня 2013 під назвою «Чуєш, Майдане?»: «Майдан скандує «Банду геть!» і дійсно бажає, щоб теперішні керманичі звільнили крісла. Разом із тим, кожен погоджується, що ми тут зібрались не для того, аби обирати нового доброго царя.Вимога громади полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи – нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть суспільні ресурси для досягнення спільних цілей. Майдан вимагає, щоб люди, наділені повноваженнями, дбали про громадські цінності, а не про сімейні».

Кіпіані Давід, 33 роки, громадянин Грузії. Був на Майдані три місяці. Його тіло знайшли поряд з барикадою біля ЦУМу з двома кульовими пораненнями в ніч проти 21 лютого. Помер у «швидкій». Залишився однорічний син. Його друзі кажуть, що українці дали їм надзвичайний приклад...

Кіщук Володимир, 1956 р.н., із села Димар Вишгородського району, Київська область. Загинув 18 лютого у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». Проломлена голова в районі потилиці. Тіло виявили у Будинку офіцерів. «Він передзвонив з Майдану. Такий дуже щасливий був. Каже, я – на Майдані, відстоюю наші права», - розповідає його донька Тетяна Петрівська. На мітинг під парламент 18 лютого пішов без каски і без щита. «Поранення було в голову. Нам сказали, що вистріл був зверху. Десь зверху стріляв якийсь снайпер», - каже донька. Мав трьох доньок та двох онуків. Корнеєв Анатолій, голова Рудської сільської ради в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області. 20 лютого вбив снайпер на Майдані. «Його не можна було втримати вдома, батько усім серцем рвався у Київ на Майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей…», - каже донька Дарина. «Уявляєте, у нього було близько 50 сортів лише однієї картоплі. А, якщо у Анатолія хтось брав саджанець, то той неодмінно приживався. Він дуже часто їздив на Майдан у Київ, возив туди картоплю, буряк, моркву та інші овочі, які сам вирощував. Не міг залишатися осторонь, не така він людина. Не був байдужим», - розповівгазеті «Є» колега Анатолія Корнєєва голова Княжпільської сільської ради Микола Брянгін.

Корчак Андрій, 49 років, був неодружений. Загинув 18 лютого під час сутичок на вул. Інститутській. «Беркутівці» йому проламали голову. На Майдані був ще з листопада. Завжди був на передових. Робив усе: і в Самообороні охороняв Майдан, і дрова рубав. Напередодні загибелі Корчак зателефонував до брата Юрія. Говорив, що відпочиває в наметі, але щось його всередині муляє — якесь нехороше передчуття, розповідає Юрій Корчак. Перед обідом 18 лютого Юрій востаннє розмовляв з братом. Той сказав, що на Інститутській на них наступає «Беркут». За дві години слухавку взяв медбрат. Сказав, що в Андрія розбита голова. Схоже на черепно-мозкову травму, і його не можуть реанімувати. Помер Андрій Корчак у столичній лікарні №17. Він походив із сім'ї колишніх репресованих. Працював на місцевих будівництвах. Після звільнення їздив на заробітки до Чехії. У нього залишилися 81-річна мати. Костенко Ігор, 22 роки, студент географічного факультету Львівського університету, вчився за спеціальністю «Менеджмент організація», був одним з кращих студентів, родом з Тернопільщини, працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика». Хлопець був активним редактором української Вікіпедії, написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Був убитий в районі Жовтневого палацу вистрілами в голову та груди. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так, що їх можна було зав'язати на вузол».Загинув 20 лютого 2014 року.

Котляр Євген, 33 роки, з Харкова. Альпініст, природоохоронець, активіст екологічного руху «Зелений фронт», запам’ятався тим, що боровся за порятунок парка Горького в Харкові від вирубки, критикував діяльність Добкіна та Кернеса. Буввбитий 20 лютого, потрапивпідкулібіля метро Хрещатик, біляверхньоговиходу.

Коцюба Віталій, 31 рік, зі Львова. Народився в селі Вороблячин Яворівського району Львівської області. Загинув 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення. Залишив дружину та двох малих дітей. Близький родич Віталія Володимира розповів zik.ua: «Коли загинув Віталій, то його дружина на той час поїхала в Польщу на заробітки, а дітей доглядала тітка Ірина. Самі розумієте, як жити молодій сім’ї в нашій державі без роботи… Треба якось собі раду давати. Ось Віталій і поїхав на Майдан, бо вже сили не мав терпіти знущання цієї клятої влади над народом. Першого разу все обійшлося. А другого – поплатився життям за мрію бачити молодих українців щасливими на рідній землі, а не рабами на закордонних заробітках. Віталій дуже любив своїх дітей, кохав дружину, хотів для них доброї долі».

Креман Іван, з Кременчука. Загинув 20 лютого на Інститутській. Прихильник ВО «Свобода». Кульчицький Володимир, 64 роки, з Києва. Загинув 18 лютого. Поховали в селі Нові Петрівці. Куля пройшла на виліт в серце зі спини, застрягла в одязі. Друга влучила йому в живіт. У нього був тільки шолом для захисту. Кулю з тіла витягнув син Ігор, коли батько впав на землю, розповів брат загиблого. Максимов Дмитро, 19 років. Срібний та бронзовий призер з дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії. Він був надією для національної дефлімпійської збірної команди України по дзюдо, у Софії-2013. Від вибуху гранати йому відірвало руку. Хлопця хтось відвів у Будинок профспілок, де він помер від втрати крові. Його тіло декілька днів лежало в Михайлівському соборі.

Мельничук Володимир, 39 років. Приносив на Майдан теплі речі, їжу, у сутичках участі не брав, розповідають його друзі. Помер у 17-тій лікарні від вогнепальних поранень у шию 20 лютого. У чоловіка вистрелив снайпер. Чоловік не мав на собі жодної захисної амуніції і просто спостерігав за протистояннями під стінами Жовтневого палацу. Олена, знайома Володимира, розповіла: «Дуже гарний хлопець був, він у той день майданівців вивозив своєю машиною до лікарень. Він там стояв, до нього підійшла дружина, у цей момент в нього вистрелив снайпер». «Він був без захисту, без каски... не знаю, як... певно, цьому снайперу було зручно відстрелювати людей, які не захищені. Не вкладається в голові... такі люди пішли. Молодь», – розповідає знайомий Олександр.

Мовчан Андрій, 34 роки, Київ. Працював у театрі ім. Франка освітлювачем, член Демократичного Альянсу. Загинув від вогнепального поранення в голову 20 лютого 2014 року. На фото, прикріпленому на дверях під’їзду будинку, де жив Андрій, є припис, що загинув він, прикриваючи від кулі дівчину.

Мойсей Василь, 21 рік. Активіст Ківерцівської міської організації ВО «Свобода» Волинської області. Загинув 20 лютого від поранення в грудну клітку.Вранці 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у нього влучив снайпер. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. Навчався в Луцькому інституті розвитку людини Університету «Україна» (м. Луцьк) на 4-му курсі факультету соціальних комунікацій і реабілітації. На своїй сторінці у соціальній мережі, незадовго до смерті написав: «Краще вмерти вовком — ніж жити псом».

Наумов Володимир, 43 роки.Народивсь в с. Шевченки Добропільського району в день народження Шевченка. Знав Кобзар напам'ять. Працював водієм. В селі залишилась 85-річна мама, дружина та троє дітей. За позовом серця поїхав на своїй машині на Майдан. Його знайшли загиблим на Трухановому острові вранці 18 лютого. Мав на собі хусточку Самооборони Майдану. За версією міліції – самогубство. За іншою версією, неміліцейською: був викрадений і задушений.

Опанасюк Валерій, 42 роки, з Рівного. Загинув 20 лютого від снайперської кулі. Депутат Рівненської ради Олександр Лащук познайомився з Валерієм у рейсовій маршрутці, коли їхали на Київській Майдан:«Життєрадісний, розумний і дуже добрий чоловік. В майданівському наметі в Києві, де зупинялисярівняни, вінбував постійно, причому завжди у найскладніші часи протистояння. Його знало багато рівнян, які бували на Майдані. Цілими днями чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Якщо хтось легко вбраний, завжди сам шукав і пропонував тепліший одяг. А сам ходив завжди, навіть в найлютіші морози, в сіренькій утепленій кофтині, в якій і приїхав». Коли на Грушевського були складнімоменти,вінказав, що треба там стояти, щоб не було мало людей, тому що «Беркут» почне атакувати. У нього залишилися дружина та четверо дітей, найменшому – два роки.

Павлюк Володимир, з Коломиї, вік біля 40 років. Загинув 20 лютого. Отримавчотирипоранення: три у ногу, одне у ліве око. Пагор Дмитро, 21 рік. Загинув увечері в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина. Був поранений у голову, невдовзі помер в лікарні. «У морзі нам сказали, що в ньогокульовепоранення, ніби то стрілялиіз автомата Калашникова, але кулі не показали. Дімазакривав собою дівчину, коли луналипостріли», – розповів дядько загиблого.

Пантєлєєв Іван, 32 роки, з Краматорська Донецької області, рок-музикант, автор пісень, гітарист гурту «Небо мінуса» http://vk.com/nebo_minusa. Іван мріяв про те, щоб його гурт та пісні стали відомими, доглядав за своєю 90-річною бабусею в селі в Донецькій області. На Майдан приїхав 10 грудня після того, як побачив, як «Беркут» побив студентів у ніч проти 30 листопада. «Він шкодував, що не поїхав раніше. Ваня говорив, що там образили людей, і він хоче допомогти їм, захистити. Тому й поїхав», – розповіла сестра Світлана. Другу, який мав їхати з ним до Києва, але не зміг, сказав на прощання: «Я відчуваю, що маю бути там».

Паньків Микола-Олег, 39 років, з села Лапаївка Пустомитівського району Львівської області. Брав участь у блокуванні військових частин, щоб не допустити виїзд силовиків до Києва. «Востаннє він поїхав до Києва у вівторок ввечері. Я його просила: Сину не їдь! Він відповів: «Я не поїду, другий не поїде, а в цій державі будуть жити моїдіти», – розповіла його матір. Помер від кулі снайпера в груди, 20 лютого. Це трапилось, коли він витягував мітингувальників, поранених та вбитих снайперами з передової. Без батька залишилось двоє неповнолітніх дітей.

Паращук Юрій, 48 років, мешкав Харкові. Загинув 20 лютого 2014 року на Майдані від снайперської кулі. Був на Майдані з 1 грудня 2013 року. Останнім часом був волонтером, намагаючись врятувати людей. Він не мав жодних захисних засобів, навіть шолома. Снайпер поцілив йому в потилицю під час відступу силовиків з барикад на вул. Інститутській, повідомив народний депутат Ігор Швайка.

Пасхалін Юрій, 30 років, з села Носачів Черкаської області. Закінчив школу у м. Сміла. Був і вихованцем Школи олімпійського резерву в Харкові, займався штангою. В останні роки проживав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником. Похований у рідному селі. Залишився семирічний син. Отримав три вогнепальні поранення в спину 18 лютого й одне пневматичне поранення, першу допомогу було надано в Будинку профспілок. Після підпалу будинку його евакуйювали до 18-й лікарні на бульварі Шевченка, проте врятувати не вдалося. Юрій удень 18 лютого був на Майдані, потім пішов додому, але коли почув, що його розганяють, то повернувся й загинув.

Плеханов Олександр, 22 роки, студент архітектурного факультету КНУБіА, наступного дня мав отримати диплом бакалавра. Загинув 18 лютого.

Полянський Леонід, 38 років, з Києва, родом з Вінниччини. Рідні розповідають, що він був життєрадісним чоловіком і не міг стояти осторонь беззаконня, що відбувається в Україні - тому і ходив на Майдан. У нього залишились діти від двох шлюбів. В останні роки жив і працював у Києві, але похорон відбувся у Жмеринці, звідки родом.

Прохорський Василій, 33 роки. Допомагав ліками Майдану. 18 лютого був там і з того моменту не виходив на зв'язок, додому не повернувся, на роботу не вийшов. Друзі знайшли його речі біля Михайлівського собору. Тіло упізнали 22 лютого 2014 року. Був дуже сильно скалічений, зуби вибиті. Саєнко Андрій, 51 рік, з Фастова Київської області. Належав до Самооборони Майдану. Загинув 20 лютого.

Саєнко Андрій, 1962 р.н., з Фастова Київської області.

Сердюк Ігор, 40 або 44 роки, з Кременчуга, підприємець, займався ремонтами. До Києва їздив з перших днів протестів, вступив до Самооборони, був знаменоносцем 9 сотні. Майже два місяці пробув на Майдані, повертався тільки час від часу додому, щоб побачитися з дружиною та донькою, розповів активіст кременчуцького «Майдану» Сергій Полюхович. Сердюку Ігорю вистрелили з обрізу в обличчя. 18 лютого він будував барикаду, коли на нього напали тітушки та «беркутівці», повідомив Сергій Полюхович. Друзі просять усіх, хто може мати відео-, фото- подій на перехресті Кріпосного провулку та Інститутської 18 лютого, допомогти з’ясувати, як саме його вбили, kosovann@gmail.com.

Сміленко Віктор, 1961 р.н., з села Борисівка Бобринецького району, Кіровоградська область. Загинув 20 лютого. Смолинський Віталій, село Фурманівка Уманського району. Загинув 20 лютого. Він жив та працював у Києві. Віталій, стоячи на передовій, захищав майбутнє своїх двох маленьких синів та дружини. Сольчаник Богдан, 28 років, історик, викладач Українського католицького університету. Працював на кафедрі нової та новітньої історії України УКУ. Готувався до захисту дисертації з історії на тему «Виборчі практики в малому західноукраїнському місті 1965–2006 роки». Мав ступінь бакалавра історії, магістра соціології, закінчив докторантуру в Польській академії наук, Graduate School for Social Research, був стипендіатом Міністерства національної освіти Польщі. Убитий на Інститутській 20 лютого. Його друг Максим Мірєєв, з яким познайомилися в Криму, розповів: «Сьогодні його вбил снайпер, коли він віднолював барикаду на Майдані, зруйновану за попередні дві ночі. Коли почалися протести на Євромайдані, він не міг залишатися осторонь. Покинув викладацьку роботу й приїхав захищати свою країну від Президента, який зґвалтував власну країну».

Тарасюк Іван, 21 рік, з села Олика Ківерцівського району, Волинська область. 20 лютого загинув на Майдані від вогнепального поранення, стріляв у хлопця снайпер.

Ткачук Ігор, 1975 р. н. Мешканець Великої Кам'янки Коломийського району Івано-Франківської області. Загинув від пострілу снайпера 20 лютого 2014 року. Мав трьох дітей - 17 років, 11 та кілька місяців.

Точин Роман, 44 роки, з міста Ходорів Львівської області. Загинув на Майдані 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення в голову. Його сотня охороняла барикаду на Інститутській. Залишилась дружина і двоє доньок.

Ушневич Олег, 1982 р.н., родом з Дрогобича, мешкав у місті Сколе, де й похований. Загинув 20 лютого. Застрелений спайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу.Народився в Дрогобичі в сім’ї працівників ВАТ НПК «Галичина» Михайла та Євгенії Ушневич. Багатьом працівникам нафтопереробного активіст запам’ятався під час похорону його матері у 1985 році: Євгенія Ушневич померла під час пологів, народивши Олегові брата. Тоді трирічний Олег, не усвідомлюючи, що сталося, ніжно та беззахисно тулився до своєї бабці.На Майдані в Києві Олег Ушневич був з першого дня. Його добре знають на Сколівщині, де після закінчення вишу вчителював. В останні роки виїжджав на заробітки за кордоном.

Храпаченко Олександр, 26 років, театральний режисер, з Рівного. Загинув 20 лютого від снайперського пострілу просто в око, що спричинило миттєву смерть. Цепун Андрій, 35 років. Андрій загинув у ніч на 21 лютого.Він був у команді активістів, які ввечері 20 лютого блокували в’їзд до столиці з Гостомельської траси. Після цього стомлений Андрій пішов сам додому. Його знайшли вбитим на вулиці Верболозній з ознаками побиття й смертельної черепно-мозгової травми. За свідченнями друзів, його швидше за все викрали по дорозі додому. Є свідчення людей, які бачили, що на вулиці, де жив Андрій, невідомі заштовхали в автівку чоловіка. Андрій мешкав на Мінському масиві, а знайшли його – аж на Куренівці. У нього залишилися дружина та 8-річний син. Всі, хто хоче допомогти його родині, можуть перерахувати гроші на картку ПриватБанка 5168742312081288 (Галайда Олексій Олексійович), друг Андрій, перевірено.

Царьок Олександр, з с. Калінін Васильківського району, Київська область. Загинув біля Жовтневого палацу. Хурція Зураб, 54 роки, з Грузії, проживав у Кіровограді. Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик» 18 лютого. Помер від серцевого нападу. Чаплінський Володимир, з Обухова Київської області. Його дружина працює в дитячому садку, у сім'ї - двоє дітей: син та донька.

Черненко Андрій, 35 років, з села Слободо-Петрівка Гребінківського району, Полтавська область. Дитячі та юнацькі роки провів в Черкасах, де досі мешкають його батьки та брати. З 2002 року проживав у Києві. За освітою - інженер-технолог, отримав ступінь магістра Національного транспортного університету. Працював автоелектриком на станції технічного обслуговування в Києві. У 2008-2012 роках працював разом з дружиною у посольстві України в Нідерландах. Загинув 18 лютого від кулі снайпера. Був доставлений з Будинку профспілок до 17 лікарні з проникаючим вогнепальним пораненням. Залишилися дружина та семимісячна донька Яна. Похований у селі Слободо-Петрівка.

Чернець Віктор, 37 років, з села Подібна Черкаської області. На трасі Одеса-Київ жителі Маньківки та Умані біля села Подібна встановили блок-пост на дорозі, аби тітушки та спецпризначенці не дісталися до столиці. Водій невстановленого джипа, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на шаленій швидкості 19 лютого збив на смерть Віктора Чернця. Чміленко Віктор, 53 роки, з села Борисівка Бобринецького району, Кіровоградська область. 20 лютого на Майдані застрелив снайпер. Донька Катерина Чміленко розповіла про батька: «Він був дуже відданий ідеї, дуже. Він був готовий відірвати від себе й віддати комусь. Він водив на Майдані мене, розповідав, зі скількома людьми там познайомився. Я навчаюся в Польщі, бачила Майдан тільки по телебаченню, коли я приїхала, то він каже: «Ходімо, побачиш, які там люди чудові». Коли мама казала: «Вітя, не висовуйся, тебе вб’ють». Він відповідав, що йому себе не шкода. Він боровся за наше майбутнє». Шаповал Сергій, 1969 р. н. з Києва, активіст Самооборони. Знайшли померлим в Будинку офіцерів 18 лютого. Швець Віктор, 56 років,з села Гатне Києво-Святошинського району Київської області. Kолишній міліціонер, був уже на пенсії. 18 лютого пішов на Майдан, як сам казав, захищати молодь. О 23:00 подзвонив сім'ї і сказав, що з ним усе добре. Близько першої години ночі з 18 на 19 лютого отримав три вогнепальні поранення в черевну порожнину на Майдані. Швидка забрала до лікарні, але він помер по дорозі. Без батька залишилась дитина.

Шеремета Людмила, 75 років. Поранена в голову в Хмельницькому біля будівлі СБУ під час акції протесту. З будівлі СБУ була відкрита стрілянина з автомата. Померла в лікарні. Шилінг Йосип, 61 рік, з Дрогобича Львівської області. Виховав двох дочок, має чотирьох внучок. За професією – будівельник. Був членом Української гельсінської спілки та Української республіканської партії в часи здобуття незалежності України. Останні роки часто їздив на заробітки до Італії. Дружина Анна працює в Італії. На київський Майдан їздив кілька разів, затримувався там надовго. Хотів жити у вільній, заможній країні – аби внуки не шукали щастя по закордонах. Загинув 20 лютого від пострілу в голову біля Жовтневого палацу. Під час прощання з Йосипом Шилінгом громадський діяч Мирослав Глубіш сказав: «І тепер, коли над Україною нависла загроза втрати державності, він знову став в перші лави борців з режимом і загинув, відкупивши нас усіх найдорожчим – своїм життям». Шимко Максим, 33 роки, з Вінниці. Загинув 20 лютого 2014. Останній запис, який чоловік залишив на своїй сторінці у «ВКонтакте» 18 лютого – «За Україну!!!!!!!!!!!!! Всі хто може їдьте в Київ !!!» Був учасником клубу історичної реконструкції «Білий вовк».

Щербанюк Олександр, 46 років, з Чернівців. Загинув 20 лютого на Інститутській. Учасник усіх виборчих перегонів, член ВО «Батьківщина». Снайпер вцілив у нього просто біля чернівецького намету «Батьківщини», повідомляє прес-служба обласної організації партії. «Буковинська правда» пише, що в Чернівцях Олександр Щербанюк працював приватним підприємцем, займався будівництвом. У нього залишилась дружина, хвора мама і двоє дітей - син, який навчається в 9-класі та 20-річна донька. На Майдані був з самого початку з перервами. Перед тим, як їхати на Майдан востаннє, сказав дружині: «Щоби мої слова не розходилися з ділом. А я кажу, що справжній мужчина повинен бути там, де потрібні зараз люди, на передовій».

У Польщі від отриманих ран помер Василь Аксенин. В Небесні сотні вже двоє чернівчан, - про це повідомив депутат міськоїх ради Олексій Каспрук.

Нагадаємо, чернівчанин Василь Аксенин був важко поранений 20 лютого у Києві. У чернівчанина була пробита черевна порожнина, задіта тазостегнова кістка. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування.

Авторское право © Все права защищены.
Страница опубликована: 10.06.2010 - 15:12
Просмотров: 24022

  Меню
  Досьє
  Категорії
КПУ
ОПГ
  Корисне
  Вход

Логин:

Пароль:



Регистрация

Забыли пароль?

  Кто на сайте
Администраторы: 0
Пользователи: 0
Гости: 50
Всего: 50

Список пользователей
  Рассылка

Подписаться на рассылку Тестовая тема.
Формат:
Другие рассылки

  Однодумці

  Моя кнопка
Моя кнопка

 

 

Інфо Online Приватний інформаціїно-аналітичний портал
  З життя державної еліти
  Vor

Воровской портал

  Опрос
Яку партію підтримуєте?
Ответов: 356
Комментариев: 3
Результаты
Другие опросы
  Важливе

– ТОП-24 Українців

– ДНК портрет НАЦІЇ

– Майдан

– Історія козацтва

– Михаил Красуский

– Київ-Варшава

– Западная Украина — Сибирь. Крестный путь: годы 1939 — 1941

– Масове переселення роccіян в Україну після голодомору.

– Геббельс у 1935-му: "Голодомор був" 

– Маркони, Гульельмо а не Попов

– Крах «русского мира»: кризис, гниение, распад

– Конституція Пилипа Орлика

– Правда истории и мифы языкознания)

– Русский оскал. (Видео)

– Голодомор как массовое убийство по этническому признаку

– Розповідь очевидця про комуняцький терор в Україні

– Русские и белорусы никакие не братья, даже не двоюродные

– Нерусский русский язык

– Письмо хана Мамая князю Дмитрию

– Тайны России

– Москва, как много !

– Покушение на Россию

– Россия как она была

  Пошук

ВНИМАНИЕ

Опознаем террористов, сепаратистов уродов

  Русский мир

Сдыхающая Россия

Русская гордость

"Русский мир"

Русские каратели

Русские в Сирии

Звери Путина

17 сентября 1939

Война 1812 гола

Финская война

Зачистка с. Самашки

Трибунал

Муравьев в Киеве

Операция "Монолит"

Русские планы

Миф о братстве

Покушение на Россию

Обыкновенный фашизм

РПЦ и Сталин

Имя твое — Орда

  Чорний стоматолог

Сімейні традиції

  Гамбіт президента


От Шконки до Хонки
От Хонки до Шконки

Сайт работает на LinkorCMS Всі права належать Анатолію Ткаченко © 2007 Матеріали сайту є вільними для розповсюдження за умови посилання (для internet-ресурсів - гіперпосилання) на джерело.  
Веб мастер: toliban@meta.ua
Страница сгенерирована за 0.05 сек. и 11 запросов к базе данных ( PHP: 72% БД: 28% )