Так вбивали український народ!

По його щоках текли сльози, а він співав: історія кобзаря Івана Кучугура-Кучеренка.

Друзі! 24.11.1937 - за вироком «особової трійки» страчений Іван Кучугура-Кучеренко (1878-1937), відомий сліпий кобзар. Уродженець Харківщини.

Плеяда співців-кобзарів славиться самобутніми неповторними особистостями в історії української традиційної культури. Серед них талановитим майстром кобзарської справи був Іван Кучугура-Кучеренко. Народивсяк Іван Іович Кучугура-Кучеренко 1878 року в селі Мурафі Богодухівського повіту Харківської губернії (за іншими даними у 1874 році).

Ще в дитинстві перехворів віспою і втратив зір. Тому мав поводиря. Вже у 12 років він навчився грати на бандурі. А в 30-річному віці починає подорожувати по Україні й Росії, знайомить публіку зі скарбами пісенної творчості українського народу. Його могли чути в ті роки у Києві, Москві, Петербурзі, Ростові, Мінську, Одесі, Полтаві, Катеринославі.

Серйозний вплив на майстерність гри Кучугури-Кучеренко мав Гнат Хоткевич. Також, на запрошення Миколи Лисенка, кобзар викладав у студії бандуристів Київської музично-драматичної школи.Кучеренко був надзвичайно талановитий, адже в ті складні часи йому було присвоєно, в числі найперших митців в Україні, звання народного артиста УНР (1918) і УСРР (1925). та УСРР (1925), хоча згодом радянська влада позбавила його цього звання.

Іван Кучугура-Кучеренко все життя провадив активну громадську роботу. А у 1919 році прийшов такий час, що він був змушений увійти до складу червоних агітбригад і складати пісні та співати панегірики комуністичним вождям.

Кучугура-Кучеренко знав вісім дум, серед яких майстерно виконував «Олексія Поповича» «Думу про плач невільників», «Хмельницький і Барабаш», «Про смерть Хмельницького». В його репертуарі було біля 300 пісень. Він автор пісні «На високій дуже кручі» (присвяченій Тарасу Шевченку). У співавторстві з Гнатом Хоткевичем вони склали думу про тяжке життя кобзарів.

Всі, хто пам’ятав зустрічі з цим кобзарем, згадували, що це була надзвичайно обдарована людина. Мав високий зріст, вродливе обличчя, довгі пишні вуса, а голос – бархатного тембру, баритон. І все це імпонувало Івану Кучугурі-Кравченку як бандуристові.

У нього було дві бандури (одна настроєна на мінорний, а друга – на мажорний лад). Його бандури відзначалися надзвичайною мелодійністю. Кучугура-Кучеренко співав про життя народу – злидні, горе. Очевидці згадували переповідаючи, що коли доводилося їм сидіти в перших рядах глядачів, то бачили, як переживав кобзар, коли співав яку небудь трагічну пісню.

По його щоках текли сльози, а він співав… Гучно лунав, чаруючи всіх присутніх його красивий оксамитовий голос. Виконання ним пісень «Та не жур мене моя мати, бо я й сам журюся», «Ой пущу я кониченька в сад» - доводили людей до сліз.

Від обертонів його голосу, який линув особливо м’яко та був такий чарівний, що проймав ніби електричним струмом, а в горлі з’являлися спазми, очі розраджувалися сльозами. Коли він закінчив співати, то навіть не підвівся на гучні привітання, тому що сам плакав, і соромлячись, витирав хустиною сльози.

З великим піднесенням звучала у виконанні Івана Кучугури-Кучеренка історична пісня «Ой у полі могила з вітром говорила». В нашій уяві з’являлася не одна, а сотні могил, що їх так багато по всій Україні. Могили нескорених.

Очевидці його виступів переповідали, що і в 50-літньому віці, коли він виконував пісню про життя молодого козака, його очі, як у закоханого юнака, палали любов’ю. В мелодії і словах чулася невимовна туга, болісне почуття самотності та надія – розвіяти смуток в жорстокому бою з ворогами.

Видатний співак і бандурист вмів доводити до свідомості слухачів велич та красу українських народних, історичних, жартівливих пісень.

У 1930 році, вважаючи діяльність кобзаря небезпечною для остаточного утвердження радянської системи, Івану Іовичу Кучугурі-Кучеренку було заборонено проводити концертну діяльність. Крім того, кобзаря позбавляють звання Народного артиста УРСР. Щоб не пропасти з голоду, І. І. Кучугура-Кучеренко повертається до свого старого ремесла: як і колись він плете рукавиці, мотузки, мішки, тенета. Поступово великий кобзар іде у забуття. На 30-ті роки ХХ століття припадає період «остаточного вирішення кобзарського питання». Кобзарі старої формації «перековуванню» не піддалися і були знищені.

Коли на всіх прогресивних людей країни Рад навалилася чорна лавина жорстоких переслідувань, репресій, безпідставних звинувачень, то в Україні особливо жорстоко почали розправлятися зі свідомими українцями. Іван Кучугура-Кучеренко був одним із них, тому, незважаючи на заслуги перед Україною та любов народу до бандуриста, – його, як і тисячі українців-інтелігентів, як і його вчителя, соратника та побратима Гната Хоткевича, у 1937 році заарештували за так звану участь в контрреволюційній діяльності.

Його син і дружина добивалися правди і в травні 1956 року їм була підготовлена наступна відповідь: «Кучугура-Кучеренко Іван Іович… арештований 4 серпня 1937 року УНКВС Харківської області, засуджений 8 листопада 1937 року трійкою НКВС до ВМП. Вирок приведено до виконання 24 листопада 1937 року. Користуючись вказівками

Розстріляний 24 листопада 1937-го за «участь у контрреволюційній організації». Донос написали працівники Харківського обласного управління культури, які закидали Івану Кучеренку, що свого часу той співав «Марш Петлюри», «Утечу більшовиків з України», релігійні псалми.

Аби приховати правду, влада поширювала чутки, нібито кобзаря було лише заслано, а стратили його німці 1942-го.

На жаль, друзі, з Харковом пов'язана найтрагічніша сторінка в історії кобзарства. Саме сюди сталінська влада на початку 30-х років минулого століття заманила кобзарів з усієї України на сумнозвісний кобзарський з'їзд і знищила усіх, щоб навіки поховати волелюбну українську пісню. Не вийшло! Пісню, як і пам'ять, — знищити неможливо. Інтерес до кобзарства весь час зростає, і нові імена самовідданих співців України виходять із небуття.

Шануймо їхню пам'ять !